Справа №760/9573/23 2/760/4353/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.,

за участю секретаря судового засідання Отруби В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа - Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції від 08 квітня 2022 року № 735 о/с в частині її звільнення з 08 квітня 2022 року; поновити її на посаді старшого статистика відділу адміністративної практики управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції; стягнути з Департаменту патрульної поліції на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 142 022,40 грн та моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона працювала в управлінні патрульної поліції в Одеській області на посаді старшого статистика відділу адміністративної практики управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції. 24 лютого 2022 року почалася повномасштабна військова агресія Російської Федерації проти України, у зв`язку з чим вона разом зі своєю малолітньою дитиною вимушено виїхала за кордон, про що повідомила по телефону та повідомленнями в мессенджері свого безпосереднього керівника - начальника відділу адміністративної практики УПП в Одеській області ДПП ОСОБА_2

31 березня 2022 року на адресу УПП в Одеській області ДПП було направлено заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати, яку вона передала до України своєму чоловікові, який 31 березня 2022 року з Одеси відправив її до УПП в Одеській області ДПП. Крім того, вона повідомила свого безпосереднього керівника ОСОБА_2 про те, що подала заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати.

Вказану заяву було доставлено до УПП в Одеській області ДПП 31 березня 2022 року, тому вона вважала, що перебуває у відпустці без збереження заробітної плати.

Разом з тим, коли вона повернулася до України, їй стало відомо зі слів колег, що її було звільнено, проте копії наказу про звільнення вона не отримувала.

Позивач вказує, що лише 01 листопада 2022 року надійшла відповідь УПП в Одеській області ДПП на адвокатський запит, у якості додатку до якої було надано витяг з наказу про її звільнення від 08 квітня 2022 року № 735 о/с на підставі пункту 4 частини першої статті 40 (прогул без поважних причин) КЗпП України.

Позивач вважає, що зазначений наказ є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки причина її відсутності була поважною, зокрема, вона виїхала за кордон у зв`язку з початком повномасштабної військової агресії РФ проти України з метою збереження свого життя та життя дитини, про що повідомила по телефону та повідомленнями в мессенджері безпосереднього керівника. Крім того, з доповідної записки від 01 квітня 2022 року вбачається, що відповідачу було відомо, що вона через воєнний стан в Україні залишила своє місце проживання, перетнула кордон та виїхала до Молдови, а складені відповідачем акти засвідчують лише її відсутність на роботі, що само по собі не свідчить про неповажність причин такої відсутності, а отже не можуть бути достатньою підставою звільнення за прогул.

Окрім того, їй не було видано копію наказу про звільнення, доказів направлення листів про направлення витягу з наказу про звільнення відповідачем надано не було. До того ж, відповідачу було відомо, що вона знаходиться за кордоном, а не за місцем проживання в м. Одесі, тому отримати копію наказу поштою не зможе, а будь-яких дій щодо направлення повідомлення чи фотокопії наказу на її телефон відповідачем не здійснювалося.

Також, відповідачем не було запитано у неї письмові пояснення в порушення вимог частини першої статті 149 КЗпП України.

Наведене вище свідчить про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного наказу.

Крім того, у разі визнання звільнення незаконним та поновлення позивача на роботі, вона має право на стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 142 022,40 грн. Водночас, у разі залишення оскаржуваного наказу в силі, вона має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період затримки видачі копії наказу про звільнення з вини роботодавця, тобто з 08 квітня 2022 року по 01 листопада 2022 року в сумі 80 843,52 грн.

Позивач вважає, що незаконним звільненням їй було завдано моральної шкоди, яка виразилася в тому, що її життєві зв`язки були порушені і вона змушена витрачати додаткові зусилля, щоб якось організувати своє життя. Внаслідок звільнення вона зазнала фізичних, душевних та матеріальних страждань, які вимагають компенсаторних заходів задля їх подолання. Виходячи з характеру та обсягу моральних страждань, вона оцінює завдану їй незаконними діями відповідача моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Враховуючи викладене, позивач звернулась до суду з указаним позовом для відновлення та захисту своїх порушених прав.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 травня 2023 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 05 травня 2023 року за вищевказаним позовом відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

23 серпня 2023 року до суду надійшов відзив відповідача, в якому представник заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що 01 квітня 2022 року начальник відділу адміністративної практики УПП в Одеській області ДПП капітан поліції ОСОБА_2 доповіла т.в.о. начальнику УПП в Одеській області ДПП підполковнику поліції ОСОБА_5 доповідною запискою від 04 квітня 2022 року про те, що у період у період з 24 лютого 2022 року по 01 квітня 2022 року не приступила до виконання службових обов`язків працівник відділу адміністративної практики УПП в Одеській області ДПП старший статистик ОСОБА_1 , яка згідно наданих телефоном усних пояснень перебуває на теперішній час за кордоном та свою відсутність на роботі пояснює тим, що через воєнний стан в Україні залишила своє місце мешкання, перетнула кордон та виїхала до Молдови. Під час виїзду на лікарняному не перебувала, заяв на відпустки не надавала, про виїзд за межі країни не повідомляла та зазначене питання з керівництвом відділу не погоджувала.

Також, у доповідній записці зазначається, що вказаній працівниці було доведено про необхідність прибути до підрозділу для виконання посадових обов`язків, але станом на 01 квітня 2022 року вона не прибула.

07 квітня 2022 року т.в.о. начальник УПП в Одеській області ДПП підполковник поліції ОСОБА_5 доповів начальникові ДПП ОСОБА_3 доповідною запискою від 08 квітня 2022 року про невихід на роботу працівника відділу адміністративної практики УПП в Одеській області ДПП ОСОБА_4. Відповідно до змісту якої у період з 24 лютого 2022 року по 01 квітня 2022 року не приступила до виконання службових обов`язків працівник відділу адміністративної практики УПП в Одеській області ДПП старший статистик ОСОБА_1 , яка згідно наданих телефоном усних пояснень перебуває на теперішній час за кордоном та свою відсутність на роботі пояснює тим, що через ситуацію воєнного стану в Україні на теперішній час залишила своє місце мешкання, перетнула кордон та виїхала до Молдови. Під час виїзду на лікарняному не перебувала, заяв на відпустки не надавала, про виїзд за межі країни не повідомляла та зазначене питання з керівництвом відділу не погоджувала. ОСОБА_1 було доведено про необхідність прибути до підрозділу для виконання посадових обов`язків до 01 квітня 2022 року, але станом на 07 квітня 2022 року для виконання посадових обов`язків не прибула, на роботі відсутня. У зв`язку з викладеним та відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України пропонував звільнити ОСОБА_1 за скоєння прогулу без поважних причин.

Факт відсутності позивача на робочому місці у період з 01 квітня 2022 року по 07 квітня 2022 року підтверджується складеними актами про відсутність на робочому місці позивача.

На підставі доповідної записки т.в.о. начальника УПП в Одеській області ДПП підполковника поліції ОСОБА_5 від 08 квітня 2022 року наказом ДПП № 735 о/с від 08 квітня 2022 року відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 (прогул без поважних причин) КЗпП України ОСОБА_1 , старшого статистика відділу адміністративної практики, звільнено з 08 квітня 2022 року.

14 квітня 2022 на адресу мешкання позивача, зазначену у заяві про прийняття на роботу, направлено витяг з наказу ДПП від 08 квітня 2022 року №735 о/с.

25 квітня 2022 року від позивача на адресу УПП в Одеській області ДПП надійшла заява про надання відпустки без збереження заробітної плати без обмеження строку з 01 квітня 2022 року на яку 03 травня 2022 року направлено відповідь про розгляд заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати.

Крім того, 01 червня 2022 року на адресу мешкання позивача повторно направлено витяг з наказу ДПП №735 о/с від 08 квітня 2022 року та запрошено з`явитися до відділу кадрового забезпечення УПП в Одеській області ДПП для отримання трудової книжки.

Враховуючи наведене, відповідач стверджує, що наказ про звільнення видано відповідно до вимог чинного законодавства.

Зокрема, твердження позивача про виїзд за кордон (до Молдови) зумовлені обставинами пов`язаними саме з військовою агресією не підтверджені будь-якими доказами. До позовної заяви не надано документів про реєстрацію позивача за кордоном, як особи, що бyла вимушена покинути територію України у зв`язку з військовими діями (документи біженця, особи, яка потребує тимчасового захисту, внутрішньо переміщеної особи тощо).

Крім того, звертає увагу, що починаючи з 24 лютого 2022 року i по день написання відзиву, не тільки м. Одеса, а i вся територія України перебуває під обстрілами, воєнний стан введено по всій території України. Більше того, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004 «Про затвердження Переліку територій. на яких ведуться (велися) бойові дії a6o тимчасово окупованих Російської Федерацією» у період з 24 лютого 2022 року по 26 квітня 2023 року м. Одеса не входило до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації.

Водночас, станом на день звернення позивача до суду (26 квітня 2023 року) причини, якими керувалася позивач при не виході на роботу (обстріли м. Одеси) не зникли, а причини з яких вона вирішила саме з 30 вересня 2022 року закінчити безстрокову відпустку без збереження заробітної плати та приступити до виконання функціональних обов`язків вона не пояснила.

Також, позивач не надала доказів того, що заява про надання їй відпустки без збереження заробітної плати, яка надійшла на адресу УПП в Одеській області ДПП 25 квітня 2022 року за вх. № 3075, була відправлена листом саме з трекінговим номером 6511407536696, оскільки відсутній опис поштового відправлення. Вважає фіскальні чеки з номером відправлення 6511407536696 неналежними доказали отримання 31 березня 2022 року УПП в Одеській області ДПП заяви про відпустку від позивача.

Окрім того, відповідно до норм чинного законодавства відпустка без збереження заробітної плати надається з погодженням сторін (працівника і роботодавця), однак позивач не надала доказів погодження її відпустки з 01 квітня 2022 року. Також, у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток, якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури.

Щодо твердження позивача, що під час звільнення від неї не було отримані письмові пояснення, зазначає, що за допомогою телефонного зв`язку позивач надала ycні пояснення щодо причин відсутності її на робочому місці, що не заперечувалося нею у позові, тобто роботодавець виконав обов`язок щодо з`ясування причин відсутності працівника на робочому місці, а позивач реалізувала своє право на надання пояснень щодо поважності причин відсутності на робочому місці.

Також, відповідач вважає безпідставними посилання позивача на затримку видачі копії наказу при звільненні, оскільки їй неодноразово направлявся витяг з наказу на адресу мешкання, зазначену в заяві про прийняття на роботу та її було запрошено з`явитися до відділу кадрів для отримання трудової книжки, однак вона не з`явилася. Крім того, у заяві про надання відпустки без збереження заробітної плати від 31 березня 2022 року позивач вказала адресу: АДРЕСА_1 , що є доказом актуальної адреси для листування з позивачем у період воєнного стану. Водночас, позивач не повідомляла роботодавця про зміну місця проживання або альтернативні способи комунікації у період дії воєнного стану. Таким чином, відповідач вжив належних заходів для направлення позивачу копії наказу про звільнення, а не отримання позивачем поштової кореспонденції та не повідомлення роботодавця про альтернативні способи комунікації у період дії воєнного стану, не можуть ставитись у вину роботодавця про затримку видачі копії наказу про звільнення.

Щодо відшкодування моральної шкоди, то відповідач вважає, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань a6o втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою i протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходила при оцінюванні заподіяної їй моральної шкоди в розмірі 50 000 грн, тому вимоги про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову.

04 вересня 2023 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якій вона підтримала викладені у позові обставини, а також зазначила, що у відзиві на позовну заяву відповідачем жодним чином не були спростовані твердження позивача стосовно того, що їй за допомогою будь-яких засобів (як засобів поштового зв`язку, так і за допомогою альтернативних способів комунікації) не було видано копії наказу про звільнення від 08 квітня 2022 року № 735 о/c. Зокрема, у повідомленні від 11 квітня 2022 року № 3989/41/13/02/02-22) відповідачем було зазначено про надсилання на адресу позивача для ознайомлення саме копії наказу Департаменту патрульної поліції від 08 квітня 2022 року № 735 о/с, проте в той же час саме повідомлення містить вказівку на направлення витягу з наказу про звільнення. Крім того, відповідачем в якості додатків до відзиву не було долучено ані копію наказу про звільнення від 08 квітня 2022 року № 735 о/с, ані доказів отримання його позивачем, у зв`язку з чим, відповідачем було грубо порушено вимоги трудового законодавства в частині обов`язкового ознайомлення працівника зі змістом наказу про його звільнення. Водночас, на переконання позивача витяг із наказу про звільнення не може бути заміною відповідного наказу, про необхідність видачі працівникові якого міститься пряма вказівка у нормах трудового законодавства.

Окрім того, відповідач наголошує на тому, що заява про надання позивачу відпустки без збереження заробітної плати надійшла на адресу Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції 25 квітня 2022 року за вх. № 3075, а не 31 березня 2022 року, проте жодним чином не спростовує отримання Управлінням патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції поштового відправлення 31 березня 2022 року за трекінговим номером 6511407536696 та не обґрунтовує, що тоді було вручено особисто Управлінню патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції у відділенні АТ «Укрпошта» 31 березня 2022 року, якщо вищевказане поштове відправлення за твердженнями відповідача нібито не є заявою про надання позивачці відпустки без збереження заробітної плати.

Також, відповідач переконаний у тому, що ним правомірно було відмовлено позивачу у наданні їй відпустки без збереження заробітної плати з огляду на те, що остання нібито залучена до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури, однак такі твердження не відповідають дійсності та суперечать положенням законодавства України, оскільки позивач обіймала посаду старшого статистика відділу адміністративної практики Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, що не віднесений до сектору цивільного захисту населення та територій, а тому відповідно не є об`єктом критичної інфраструктури, тобто позивач не була залучена до робіт на об`єкті критичної інфраструктури.

08 лютого 2024 року позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якій вона просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дати її звільнення по день ухвалення рішення.

З урахуванням вимог пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України вказану заяву прийнято судом.

Третя особа письмових пояснень до суду не надала.

Оскільки розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторони в судове засідання не викликались.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази в їх сукупності, суд виходить з наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. При цьому, статтею 3 КЗпП встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Судом установлено, що позивача, наказом ДПП від 05 жовтня 2018 року № 956 о/с прийнято на посаду старшого статистика відділу адміністративної практики Управління патрульної поліції в Одеській області.

08 квітня 2022 року наказом по особовому складу № 735 о/с відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 (прогул без поважних причин) КЗпП України звільнено по Управлінню патрульної поліції в Одеській області ОСОБА_1 , старшого статистика відділу адміністративної практики, з 08 квітня 2022 року.

Підставою для винесення зазначеного наказу слугувала доповідна записка тимчасово виконуючого обов`язки начальника Управління патрульної поліції в Одеській області підполковника поліції ОСОБА_5 від 07 квітня 2022 року. Зі змісту вказаної записки вбачається, що з 24 лютого 2022 року по 01 квітня 2022 року не приступила до виконання службових обов`язків працівник відділу адміністративної практики УПП в Одеській області ДПП старший статистик ОСОБА_1 , яка згідно наданих телефоном усних пояснень перебуває на теперішній час за кордоном та пояснює це тим, що через ситуацію воєнного стану в Україні на теперішній час залишила своє місце мешкання, перетнула кордон та виїхала до Молдови. Під час виїзду на лікарняному не перебувала, заяв на відпустки не надавала, про виїзд за межі країни не повідомляла та зазначене питання з керівництвом відділу та управління не погоджувала. ОСОБА_1 було доведено про необхідність прибути до підрозділу для виконання посадових обов`язків до 01 квітня 2022 року, але станом на 07 квітня 2022 року для виконання посадових обов`язків не прибула, на роботі відсутня. У зв`язку з викладеним та відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України пропонував звільнити ОСОБА_1 за скоєння прогулу без поважних причин.

Вважаючи вищевказаний наказ незаконним, позивач просить його скасувати та поновити її на роботі.

Таким чином, у цій справі предметом спору є трудовий спір щодо дотримання роботодавцем законодавства при звільненні працівника за пунктом 4 частини першої статті 40 КзПП України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17) вказано, що «прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

У постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17 (провадження № 61-37729св18), від 11 квітня 2024 року у справі № 127/29246/22 (провадження № 61-13250св23) зазначено, що: «при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі».

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частиною другою статті 1 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції від 15 березня 2022 року чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (в редакції від 15 березня 2022 року чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні. У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури. Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».

Як вбачається з матеріалів справи, 04 березня 2022 року позивач разом з неповнолітньою дочкою, у зв`язку з запровадженням на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 квітня 2022 року № 64/2022 воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє дотепер, з метою збереження свого життя та життя дитини виїхали у безпечніше місто за кордон - до Молдови, що підтверджується відповідними штампами у закордонному паспорті позивача та її дочки.

Разом з тим, у подальшому, керівником відділу, в якому працює позивач, було повідомлено через мессенджер, про необхідність до 01 квітня 2022 року визначитись з поверненням до виконання обов`язків або наданням заяв про звільнення.

У зв`язку з викладеним, 31 березня 2022 року позивачем було направлено на адресу роботодавця заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати без обмеження строку, з 01 квітня 2022 року, яку було ним отримано того ж дня, що підтверджується трекінгом поштового відправлення.

Проте, вказана заява, відповідно до журналу обліку вхідних документів Управління патрульної поліції в Одеській області була зареєстрована підприємством лише 25 квітня 2022 року та розглянута 29 квітня 2022 року, що підтверджується листом № 4246/41/12/02/02-22, в якому було зазначено, що надання відпусти без збереження заробітної плати неможливо, у зв`язку з тим, що 08 квітня 2022 року позивача було звільнено.

Враховуючи викладене, судом установлено, що всупереч чинним нормам трудового законодавства в умовах воєнного стану, відповідачем не було належним чином розглянуто заяву позивача про відпустку, не було повідомлено письмово або по телефону (через мессенджери) про ненадання такої відпустки та необхідність приступити до виконання обов`язків з 01 квітня 2022 року.

Твердження відповідача про те, що позивачем не доведено, що ним було отримано її заяву про відпустку саме 31 березня 2022 року оцінюються судом критично, оскільки реєстрація заяви позивача про надання відпустки в журналі обліку вхідних документів лише 25 квітня 2022 року не свідчить про її надходження саме 25 квітня 2022 року. До того ж відповідачем не спростовано отримання ним поштового відправлення 31 березня 2022 року, яке надійшла від позивача.

Крім того, з переписки у месенджері між позивачем та начальником відділу, в якому вона працювала, вбачається, що останньою було надіслано 31 березня 2022 року повідомлення про те, що вона отримала заяву позивача про відпустку та повідомила про це тимчасово виконуючого обов`язки начальника Управління патрульної поліції в Одеській області підполковника поліції ОСОБА_5.

З витягу з наказу по особовому складу вбачається, що ОСОБА_1 було звільнено на підставі доповідної записки тимчасово виконуючого обов`язки начальника Управління патрульної поліції в Одеській області підполковника поліції ОСОБА_5 від 07 квітня 2022 року за прогул без поважних причин.

На підтвердження прогулу відповідачем надані суду акти про відсутність позивача на службі 01 квітня 2022 року, 04 квітня 2022 року, 05 квітня 2022 року, 06 квітня 2022 року, 07 квітня 2022 року, 08 квітня 2022 року, без поважних причин, табель обліку робочого часу, а також доповідні записки начальника відділу адміністративної практики Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_2 від 01 квітня 2022 року та Управління патрульної поліції в Одеській області підполковника поліції ОСОБА_5 від 07 квітня 2022 року про невихід на роботу позивача з аналогічним змістом.

Проте, суд вважає, що зазначеними документами відповідачем не підтверджено відсутність позивача на роботі без поважних причин.

Зокрема, з доповідних записок вбачається, що відповідачу позивачем було повідомлено про те, що через запровадження в Україні воєнного стану вона виїхала разом з неповнолітньою дитиною за кордон до Молдови.

Зазначені обставини визнаються учасниками та відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

За приписами статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 27 Конституції України визначено, що кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.

Таким чином, суд вважає, що перебування позивача з неповнолітньою дитиною за кордоном в період воєнного стану з метою збереження життя є поважною причиною відсутності на роботі. Крім того, не повідомлення позивача про відмову у наданні їй відпустки за заявою від 31 березня 2022 року, позбавило її об`єктивної можливості прибути на роботу у встановлений керівництвом строк або подати заяву про відтермінування її виходу на роботу з причин того, що для повернення на роботу їй необхідний час для повернення в Україну, оскільки вона правомірно розраховувала на погодження такої відпустки.

Що стосується доводів позивача про невиконання відповідачем обов`язку щодо відібрання пояснень від позивача, суд зазначає наступне.

Статтею 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Так, судом установлено, що в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач звертався до позивача з проханням надати письмові пояснення щодо поважності причин відсутності на роботі з 24 лютого 2022 року по 01 квітня 2022 року як засобами поштового зв`язку, так і засобами телефонного зв`язку або через месенджери, тобто ним було порушено гарантію для працівника щодо захисту його законних прав та інтересів.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про незаконність наказу відповідача про звільнення позивача за прогул без поважних причин, відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Крім того, згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Як вбачається з листів відповідача від 11 квітня 2022 року та від 31 травня 2022 року про направлення витягу з наказу про звільнення від 08 квітня 2022 року, відповідний витяг було направлено за адресою проживання позивача в Одесі, хоча відповідачу було достеменно відомо про перебування позивача за кордоном, однак ним не було вжито заходів щодо її повідомленням про звільнення по телефону або шляхом направлення витягу з наказу через месенджер.

З наведеного, судом установлено, що відповідачем не було вжито всіх можливих заходів для виконання обов`язку щодо вручення позивачу копії наказу про звільнення в день звільнення.

Частиною 1 статті 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає за необхідне поновити позивача на посаді старшого статистика відділу адміністративної практики управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції.

Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

У відповідності до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно положень пунктів 2, 8 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Згідно з наявної у матеріалах справи довідки про доходи позивача № 1613, останніми повними місяцями роботи позивача були лютий 2022 року та березень 2022 року, в яких позивач отримала зарплату в розмірі - 11 055,90 грн за лютий та 1 507,63 грн за березень.

Загальна кількість відпрацьованих робочих днів у лютому та березні 2022 року становить 23 дні. Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 546,24 грн (12 563,56/23=546,24).

З огляду на викладене, з дня звільнення позивача 08 квітня 2022 року по день ухвалення даного судового рішення - 13 травня 2024 року розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить: 546,24 грнх547 робочих днів=298 793,28 грн, який підлягає виплаті позивачу без урахування податків і зборів.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000 грн, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а статтею 237-1 цього Кодексу передбачено право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення порушених прав, зокрема поновленням на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 591/4825/17 (провадження № 61- 1188св18).

Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя (постанова Верховного Суду від 14 червня 2021 у справі № 235/3191/19, провадження № 61-21511сво19).

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що в ході судового розгляду встановлено наявність порушення трудових прав позивача, зокрема, незаконним звільненням, що призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, а також вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

В пункті 2 частини 2 статті 23 ЦК України зазначено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, суд враховує характер та обсяг фізичних, душевних, психічних і моральних страждань і переживань позивача, їх тривалість, істотність та глибину вимушених негативних змін у її звичайному житті, які настали у зв`язку із незаконним звільненням, а також сукупність інших негативних наслідків у її повсякденному звичайному житті, виходячи із принципів розумності, виваженості та справедливості, суд вважає необхідним визначити розмір відшкодування моральної шкоди позивачу в розмірі 5 000 грн, задовольнивши позовні вимоги в цій частині частково.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов до висновків, що в ході судового розгляду доведено факт незаконного звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, наявність законних підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.

Крім того, частиною п`ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 133 та частиною першою статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем, що включають судовий збір за вимогу про відшкодування моральної шкоди, підлягають стягненню на її користь пропорційно задоволених вимог у розмірі 85,90 грн.

Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України, беручи до уваги що позивач була звільнена від сплати судового збору за подання цього позову до суду, суд вважає необхідним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 858,88 грн віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись статтею 43 Конституції України, статтями 3, 4, 40, 47, 139, 149, 235, 237-1 КЗпП України, статтею 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції від 15 березня 2022 року чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статтями 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Депратаменту патрульної поліції від 08 квітня 2022 року № 735 о/с по особовому складу про звільнення по Управлінню патрульної поліції в Одеській області ОСОБА_1, старшого статистика відділу адміністративної практики, з 08 квітня 2022 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого статистика відділу адміністративної практики Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції з 08 квітня 2022 року.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 298 793,28 (двісті дев`яносто вісім тисяч сімсот дев`яносто три гривні 28 коп.) гривень, моральну шкоду в розмірі 5 000 (п`ять тисяч грн) гривень, витрати по оплаті судового збору в розмірі 85,90 гривень.

Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 858,88 грн віднести на рахунок Держави.

Рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню та в частині присудження виплати середнього заробітку за час вимушеного прогул підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

відповідач - Департамент патрульної поліції, код ЄДРПОУ: 40108646, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ф. Ернста, 3;

третя особа - Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, місцезнаходження: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 5.

Суддя Л. М. Ішуніна