Номер провадження: 22-ц/813/1481/24

Справа № 522/2135/23

Головуючий у першій інстанції Абухін Р.Д.

Доповідач Стахова Н. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.05.2024 року                                                         м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Стахової Н.В.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової Н.В.

за участю секретаря

судового засідання – Венжик Л.С.,

учасники справи:

представник позивача - Савицький А.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2023 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору: органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

Позов мотивований тим, що 21 жовтня 2017 року позивач уклав шлюб з ОСОБА_2 , який зареєстрований Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Від шлюбу мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сумісне життя з відповідачкою не склалося, через відсутність взаєморозуміння, погляди на сімейне життя, втрату почуття любові один до одного.

Позивач зазначає, що він є офіційно працевлаштований з самостійним доходом, є власником квартири, тобто має постійне місце проживання, за місцем роботи характеризується позитивно. Впевнений, що може забезпечити своїм дітям найкращі умови проживання та повною мірою займатися їх вихованням. Разом з тим, не чинитиме жодних перешкод для спілкування відповідача з дітьми та буде сприяти тому, щоб діти не були позбавлені піклування матері. Натомість відповідачка не працевлаштована, не має самостійного доходу та не здатна забезпечити дітей всім необхідним для їх належного розвитку. Остання не згодна з тим, щоб спільні діти проживали разом з батьком та всіляким чином здійснює перешкоди.

У зв`язку з чим, позивач просить суд розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2 , зареєстрований Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №1996 та визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2023 року позов задоволено частково. Суд розірвав шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 21.10.2017 року Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 1996. У задоволенні позову в частині визначення місця проживання дітей з ОСОБА_1 та стягнення судових витрат відмовив.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дітей з батьком та ухвалити нове рішення, яким визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права та з неповним з`ясуванням обставин справи. Відповідачка знаючи про те, що позивач знаходиться в Збройних силах України, невідповідально ставиться до процесу виховання дітей. Діти хоч, і живуть разом із батьком та матір`ю в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , проте відповідачка має намір змінити своє місце проживання. Зазначає, що ОСОБА_2 , не заперечує щоб діти мешкали за однією адресою разом з батьком, про що свідчить повне визнання нею позову в суді першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судове засідання відповідачка ОСОБА_2 та представник третьої особи не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, про причини неявки не повідомили.

Представник позивача - ОСОБА_5 в судовому засіданні  апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.

Від представника позивача – ОСОБА_5 15.01.2024 року надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії Договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 19 грудня 2023 року.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 06.05.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовив у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи копії Договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 19 грудня 2023 року, з огляду на наступне.

Гарантіями реалізації принципу змагальності є відповідальність за неподання доказів до суду.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначені частиною 1 статтею 367 ЦПК України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 8 статті 83 ЦПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частиною 3 статті 367 ЦПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наданий до апеляційного суду скаржником Договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 19 грудня 2023 року складений вже після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, якому суд першої інстанції оцінки не надавав.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що вказаний доказ не підлягає дослідженню судом апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч.1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визначення місця проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , суд першої інстанції виходив з того, позивач знаходячись на службі в лавах ЗСУ не зможе достатньо приділяти дітям увагу та піклуватися про них, тому задоволення вимоги в частині визначення місця проживання з батьком буде суперечити інтерсам дітей. Крім того діти проживають разом з батьком та матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 та перебувають на утриманні та виховані обох батьків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно із ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка недосягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначаються нею самою.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що 21.10.2017 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (до шлюбу  ОСОБА_7 ) уклали шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 1996.

За час шлюбу у сторін народилося двоє дітей:  ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 ), батьками в якому вказані сторони по справі.

Відповідно до листа Служби у Справах дітей Одеської міської ради від 20.02.2023 року №1756, в ході бесіди з батьками дітей, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка відбулася 13.02.2023 встановлено, що на час проведення співбесіди діти проживають разом з батьком та матір`ю за адресою АДРЕСА_2 та перебувають на утриманні та вихованні обох батьків.

Судом першої інстанції під час судового розгляду встановлено, що позивач проходить військову службу в Збройних силах України, про що також зазначає позивач в апеляційній скарзі.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 рку, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 у справі №402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Встановивши, що батько не проживає разом з дітьми, оскільки перебуває на військовій службі, а діти проживають разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 , тобто в квартирі, яка набута за час шлюбу, та в силу презумції спільності майна набутого за час шлюбу, що є їх спільною сумісною власністю, з урахуванням відсутності випадків протиправної поведінки чи невідповідального ставлення з боку матері щодо виховання дітей, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визначення місця проживання дітей з батьком. Адже у контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, визначення місця проживання дитини із батьком, який фактично відсутній за місцем мешкання та не зможе повною мірою займатися їх вихованням та розвитком, не буде відповідати інтересам дитини й визнання позову матір`ю суперечить саме інтересам дитини.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка має намір з часом змінити своє місце проживання та не заперечує, щоб діти мешкали за однією адресою разом з батьком, про що свідчить повне визнання нею позову в суді першої інстанції, не заслуговують на увагу, оскільки до суду не надано належних до допустимих доказів на підтвердження можливості зміни місця проживання матері у розумінні норм цивільно-процесуального законодавства України.

Колегія суддів звертає увагу, що визнання матір`ю позову про визначення місця проживання дітей з батьком не може бути єдиною підставою для задоволення позову, оскільки це не відповідає інтересам дитини.

Посилання скаржника на невідповідальне ставлення матері щодо виховання та розвитку дітей також не знайшло своє підтвердження матеріалами справи.

Згідно норм Сімейного Кодексу України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини й при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

По суті аргументи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо вирішення спору, однак колегія суддів звертає увагу, що вони спростовуються матеріалами справи, наведеними нормами права та встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядкубезпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови — 13 травня 2024 року.

Головуючий                                                        Н.В. Стахова

Судді:                                                 О.Ю.Карташов

                       М.В. Назарова