РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 травня 2024 року

м. Рівне

Справа № 563/947/23

Провадження № 22-ц/4815/391/24

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Боймиструк С.В.,

судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.,

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.,

за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – адвоката Кужеля Захара Павловича на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 29 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Виконавчий комітет Корецької міської ради Рівненського району Рівненської області, як Орган опіки та піклування, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В :

06 червня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, вказуючи, що з 18 липня 2017 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Від спільного життя мають малолітню доньку ОСОБА_5 .

Стверджує, що з відповідачем постійно виникають сварки, які створює останній. З відповідачем подружні відносини припинені з березня 2022 року, спільне господарства не ведуть. Спільно нажите майно розділили добровільно. Прийшла до висновку, що примирення неможливе.

А тому, просить шлюб з відповідачем розірвати, а малолітню дитину залишити проживати з нею (визначити місце проживання – уточнено відповідно до клопотання ОСОБА_2 (т.1 а.с. 245)).

Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 29 грудня 2023 року позов задоволено повністю.

Шлюб, зареєстрований 18 липня 2017 року Новоград-Волинським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, актовий запис № 168, між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - розірвано.

Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На вказане судове рішення, в частині визначення місця проживання малолітньої дитини, представник ОСОБА_4 – адвокат Кужель Захар Павлович подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в оскаженій частині й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, а також неповне з`ясування судом обставин справи.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом не встановлено обставин, які б підтверджували факт позбавлення дитини матері, створення відповідачем перешкод матері в участі у вихованні та догляді за дитиною, а також підстав для висновку про визначення місця проживання дитини з позивачкою.

Пояснення позивачки та висновок органів опіки і піклування про малолітній вік дитини не можуть свідчити про наявність підстав для визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, оскільки не дають можливості встановити дійсні обставини справи, що входять до предмета доказування.

Суд не досліджував тривалість проживання дитини за новим місцем, тобто чи стало воно для неї постійним та звичайним з мотивів їх визначальності для встановлення юрисдикції спору з огляду на судову практику у справах №545/2247/18 та №613/1185/19

Крім того, судом проігноровані рішення іноземних судів щодо визначення місця проживання дитини з батьком та здійснено суперечливі висновки про необізнаність позивачки про їх наявність.

Вважає, що суд не врахував інтересів дитини сформованих за новим місцем проживання, сталість соціальних зв`язків, місце навчання, забезпечення належними умовами для розвитку дитини, її безпеку в умовах воєнного стану.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив

Згідно статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В частині розірвання шлюбу між сторонами рішення місцевого суду не оскаржувалося, тому не предметом апеляційного перегляду.

Судом першої інстанції встановлено, що за час спільного життя у сторін народилася донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого повторно 22 вересня 2022 року. Сторони по справі та їхня донька є Громадянами України (т.1 а.с. 4-8).

25 червня 2023 року позивачку ОСОБА_2 було затримано в пункті пропуску на польсько-українському кордоні та відібрано в неї доньку ОСОБА_5 , яку вона повертала в Україну. Дитину відібрано на підставі тимчасового рішення районного суду регіону Лянсі-Уусімаа, Фінляндія від 06.10.2022. Цим рішенням визначено, що дитина, ОСОБА_7 має проживати з одним тільки батьком, ОСОБА_8 , і перебувати на його утриманні.

Представником відповідача на підтвердження працевлаштування його довірителя надано трудовий договір укладений ним з Сіті Рестор Фінлад оу від 24.07.2023.. Представником відповідача не заперечується те, що в основному вихованням малолітньої ОСОБА_5 займається її бабуся, мати відповідача.

Представником відповідача надано рішення районного суду регіону Лянсі-Уусімаа, Фінляндія від 14.09.2023, яким встановлено місце проживання дитини ОСОБА_9 з батьком ОСОБА_8 , призначення його одноосібним опікуном дитини, а також зобов`язано матір, ОСОБА_10 , виплачувати своїй дитині щомісячну допомогу на утримання. Рішення набрало законної сили.

Підвідомчість спору (юрисдикція суду відповідної країни) стосовно визначення місця проживання дитини, коли дитина викрадена та/або незаконно утримується в іншій державі, регулюється міжнародно-правовими договорами про правову допомогу, а також спеціалізованими міжнародними договорами, якими є Гаазька Конвенція 1980 року та Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (далі - Гаазька конвенція 1996 року).

За правилами Гаазької Конвенції 1996 року у випадку викрадення держава, в якій дитина зазвичай проживала безпосередньо перед переміщенням або утримуванням, зберігає юрисдикцію відповідно до статті 5, за умови дотримання певних умов відповідно до статті 7 цієї Конвенції. Стаття 7 Гаазької Конвенції 1996 року встановлює форму збереження юрисдикції держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення чи утримування. Так, частина 1 статті 7 вказує, що у разі неправомірного переміщення або утримування дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримування, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі та a) кожна особа, установа або інший орган, які мають права опіки, не погодяться з переміщенням або утримуванням або b) дитина не проживе в такій іншій державі протягом періоду, що становить принаймні один рік після того, як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місцеперебування дитини; не триває розгляд прохання про повернення, поданого в цей період, та дитина прижилася в новому середовищі.

Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами, від народження 01 серпня 2020 малолітня ОСОБА_11 постійно проживала з позивачкою в м. Корець, відповідач періодично проживав закордоном. За цей період відповідач жодних зауважень, щодо неналежного виховання та утримання доньки ОСОБА_5 , не висловлював, що ним та його представником не заперечується.

Відповідно до заяви, посвідченої 05 серпня 2022 року приватним нотаріусом Рівненського району Рівненської області Дицяк Т.М., позивач ОСОБА_2 дала згоду на туристичну подорож малолітньої доньки ОСОБА_5 за кордон до Фінляндської Республіки, у період з 05 серпня 2022 року по 05 вересня 2022, у супроводі батька ОСОБА_4 та/або бабусі ОСОБА_12 , які зобов`язувались своєчасно повернути дочку до України після закінчення терміну перебування за кордоном. (т.1 а.с.79).

Натомість, після закінчення обумовленого терміну малолітню ОСОБА_5 повернуто в Україну не було.

Отже, місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , в вересні 2022 року ОСОБА_4 було самовільно змінено без згоди матері ОСОБА_2 , тобто без погодження між самими батьками всупереч вимогам ст. 160 СК України.

За таких обставин 06 червня 2023 року ОСОБА_2 , з огляду на громадянство України сторін по справі та їх малолітньої доньки ОСОБА_5 , звернулась з позовом в даній справі до компетентного суду - Корецького районного суду Рівненської області, до юрисдикції якого і відноситься даний спір.

З цього слідує, що до серпня 2022 року звичайним місцем проживання дитини була Україна, однак у подальшому дитина виїхала за згодою матері за кордон та не повернулася після визначеного у дозволі строку, тобто розпочалося незаконне її утримання відповідачем за кордоном.

Враховуючи, що в межах річного строку позивач поставила перед судом питання визначення місця проживання дитини, а у даному випадку, на думку колегії суддів, в розумінні Гаазької Конвенції 1996 року прохання про повернення, то в силу приписів статті 5, п.b ч.1 ст. 7 Гаазької Конвенції 1996 року спір підлягав вирішенню в національних судах України.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право", обхід закону - застосування до правовідносин з іноземним елементом права іншого, ніж право, передбачене відповідним законодавством.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про міжнародне приватне право" закріплено, що правочин та інші дії учасників приватноправових відносин, спрямовані на підпорядкування цих відносин праву іншому, ніж те, що визначається згідно із цим Законом, в обхід його положень, є нікчемними. У цьому разі застосовується право, яке підлягає застосуванню відповідно до норм цього Закону.

За таких обставин звернення ОСОБА_4 25 серпня 2022 року до судових установ Фінляндії з вимогою про визначення місця проживання дитини суд розцінює як намагання легалізувати власні заздалегідь сплановані неправомірні дії, які полягали в неправомірному утриманні дитини для зміни юрисдикційності спору (т.1 а.с. 133).

Досліджуючи зміст рішень іноземних судів, тимчасове рішення від 06.10.2022 року та рішення від 14.09.2023 року, слід звернути увагу, що ОСОБА_4 не повідомляв фінський суд про обумовлені сторонами строки перебування дочки сторін у Фінляндії та свій обов`язок повернути дочку до України після закінчення терміну перебування за кордоном.

Також в основу рішень покладено факт військового вторгнення на територію України. Водночас запровадження на території України воєнного стану не є достатньою підставою для визначення місця проживання дитини разом із одним із батьків, зокрема з тим, який проживає за межами України. Потрібно враховувати, що у спірних правовідносинах мати проживає в Україні, у м. Корець Рівненської області, на території якої не ведуться бойові дії та яка не є окупованою. При цьому урядом розроблено ряд правил та рекомендацій щодо збереження життя населення при дотриманні яких мінімізується загроза повітряних ударів, що об`єктивно не міг дослідити іноземний суд.

До того ж відповідно до п. 1 ч.1 ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право", визнання рішення іноземного суду - поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом.

У матеріалах справи відсутні відомості про проходження процедури визнання в Україні рішення фінського суду, що не потребує виконання, передбачену статтями 471-473 ЦПК України.

Відповідно до статті 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі статтею 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом.

Як неодноразово вказувалось у постановах Верховного Суду під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.

Згідно зі статтями 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки, або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (пункт 1 статті 3 Конвенції).

У відповідності до ст. 12,13 ЦПК України сторони несуть тягар по доведенню обставин, якими обґрунтовують позовні вимоги та заперечення.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що на користь проживання малолітньої доньки ОСОБА_5 з матір`ю свідчить наступне: вік дитини (3 роки 9 місяців); той факт, що з народження дитина проживала з позивачкою в Україні більше року; те, що матір`ю створені належні умови для проживання дочки, що підтверджується Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї від 06 вересня 2023 року та Актом оцінки потреб сім`ї/особи від 06 вересня 2023 року; працевлаштування матері та позитивна характеристика з місця роботи. Важливим є той факт, що батько, порушивши зобов`язання, залишив дитину у себе без згоди матері чим самовільно змінив місце проживання дитини.

Крім того, судом першої інстанції правильно взято до уваги, що у своєму висновку Виконавчий комітет Корецької міської ради Рівненської області, як Орган опіки та піклування, від 12 вересня 2023 року за №03-01-16/1686 вважає за можливе визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_9 з матір`ю ОСОБА_2 (т.1 а.с.58).

Підстав для неврахування зазначеного висновку органу опіки та піклування суд не вбачає.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, слід вказати, що доводи відповідача стосовно сталості соціальних зв`язків та сформованості іншого постійного місця проживання мали б визначальне значення при вирішенні зазначеного спору якщо б батько вирішував би спірні питання щодо дитини не вдаючись до неправомірного утримання дитини та фактичного відібрання від матері з примусовою зміною місця проживання. Відтак суд вважає, що проживання дитини в сім`ї з матір`ю відповідає найкращим інтересам малолітньої ОСОБА_5 .

Згідно ст.141 ЦПК України, понесені апелянтом судові витрати покладаються на нього.

Керуючись ст. 367, ст.374, ст.375 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – адвоката Кужеля Захара Павловича залишити без задоволення, а рішення Корецького районного суду Рівненської області від 29 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 10 травня 2024 року.

Головуючий:                                                                Боймиструк С.В.

Судді:                                                                        Гордійчук С.О.

       Шимків С.С.