Номер провадження: 22-ц/813/3379/24

Справа № 520/10491/13-ц

Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2024 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого                              Назарової М.В.,

суддів:                                        Кострицького В.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря                 Лупши В.В.,

учасники справи: позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп», відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2023 року, ухвалене Київським районним судом м. Одеси у складі: судді Луняченка В.О. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

                                       в с т а н о в и в:

У серпні 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом, який уточнило в ході розгляду справи, та остаточно просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11074286000 від 09 листопада 2006 року в розмірі 97 118,95 дол. США, що еквівалентно 1 437 770 грн 78 коп., посилаючись на неналежне виконання останнім умов кредитного договору.

У травні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати договір купівлі-продажу прав вимоги від 08 грудня 2011 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») та ПАТ «Дельта Банк» недійсним, зобов`язати ТОВ «Діаметра. Жак Дюпон» виконати споживчий договір про надання послуг по розрахунку із банківською установою від 04 квітня 2014 року.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що виписка з договору купівлі-продажу прав вимоги від 08 грудня 2011 року не містить посилання на № 11074286000 від 09 листопада 2006 року, у зв`язку із чим ПАТ «Дельта Банк» є неналежним позивачем. Крім того, з метою погашення заборгованості перед ПАТ «УкрСиббанк», ним укладено із ТОВ «Діаметра. Жак Дюпон» споживчий договір про надання послуг по розрахунку із банківською установою від 04 квітня 2014 року, на виконання якого було здійснено перший платіж, проте останній відмовляється від виконання своїх зобов`язань.

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати договір про надання споживчого кредиту від 09 листопада 2006 року № 11074286000, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 недійсним; визнати іпотечний договір від  09 листопада 2006 року, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 недійсним. При цьому позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 посилалася на те, що при наданні банком кредиту в іноземній валюті, а також здійсненні платежів на погашення кредиту та сплати відсотків було грубо порушено законодавство. Умови договору є несправедливими.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 2016 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11074286000 від 09 листопада 2006 року в розмірі 97 118,95 дол. США, що еквівалентно 1 437 770 грн 78 коп., яка складається із заборгованості за кредитом - 50 965,17 дол. США, що еквівалентно 754 499 грн 84 коп., та заборгованості за процентами за користування кредитом – 46 153,78 дол. США, що еквівалентно 683 270 грн 94 коп. У задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи первісний позов банку та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовів, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з нього на користь ПАТ «Дельта Банк», в той час як підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги, зобов`язання виконати споживчий договір, визнання кредитного договору та іпотечного договорів недійсними - відсутні.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_5 відхилено, рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення первісного позову банку та відмови у задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що в наданому банком розрахунку заборгованості є суттєві розбіжності визначення розміру істотних умов договору, а саме у договорі про надання споживчого кредиту від 09 листопада 2006 року визначено 11,3% річних, а у розрахунку за вимогами банку – 13,3% річних та 26,6% річних, що в загальному значенні становить 39,9% річних. Також у зв`язку із відсутністю первинних документів неможливо визначитись з валютою кредитування. Позивачем ПАТ «Дельта Банк» не доведено передачі документів від первинного кредитора ПАТ «УкрСиббанк» відповідно до вимог статті 517 ЦК України.

Постановою Верховного суду від 25 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2017 року в частині вирішення первісного позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовані, справа передана в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2017 року залишено без змін т. 3 а.с. 222).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2019 року прийнято до розгляду справу за позовом ПАТ «Дельта банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи. Зазначено строк для подачі відзиву на позов.

21 жовтня 2019 року до суду надійшла заява представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про залучення до справи правонаступника, а саме - Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрфінанс груп», мотивуючи заяву тим, що 13 червня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Факторингова компанія «Укрфінанс груп» укладено договір № 1514/К про відступлення прав вимоги, зокрема за кредитним договором № 11074286000 від 09 листопада 2006 року та усіма договорами забезпечення.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року залучено до участі у справі № 520/10491/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства “Дельта банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якості правонаступника позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрфінанс груп».

31 серпня 2020 року відповідачем ОСОБА_1 надано відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у позові, а також застосувати наслідки пропуску позовної давності, оскільки вважає, що строк позовної давності починає рахуватись з моменту укладення Кредитного договору, тобто з 09 листопада 2006 року, відповідно до загального строку позовної давності, строк вимоги до позивальника сплив 09 листопада 2009 року, а позов подано 13 березня 2013 року, тобто вже після спливу відповідного строку позовної давності ( т. 4 а.с. 9).

26 жовтня 2020 року позивачем надано до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11074286000 від 09 листопада 2006 року у загальному розмірі 67 906,42 з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 50 965,17 доларів США а також заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 16 941,25 доларів США (т. 4 а.с. 129).

До заяви доданий розрахунок заборгованості, здійснений позивачем з 19 грудня 2011 року по 11 листопада 2014 року, з урахуванням висновків Верховного Суду, зроблених у постанові від 25 вересня 2019 року, про застосуванням у вказаний термін 11,3% відсоткової ставки, без урахування заборгованості по процентах за період до 19 грудня 2011 року (т. 4 а.с. 132).

11 січня 2022 року від відповідача ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Ляхова І.О. подана зустрічна позовна заява про припинення зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту № 11074286000 від 09 листопада 2006 року, у зв`язку із обов`язком позивача провести реструктуризацію по вказаному договору на підставі вимог змінених 23 квітня 2021 року Прикінцевих та перехідних положень Закону України « Про споживче кредитування», а також заява про поновлення строку на прийняття зустрічної позовної заяви.

Ухвалою Київського районного суду від 17 лютого 2022 року у задоволені заяви представника відповідача адвоката Ляхова І.О. про поновлення строку на подання зустрічної позовної заяви по цивільної справі за позовом ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11074286000 від 09 листопада 2006 року відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 29 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2022 року змінено, доповнено текст резолютивної частини ухвали наступним абзацом: «Зустрічну позовну заяву разом із доданими матеріалами повернути відповідачу». В іншій частині ухвалу суду залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 червня 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2023 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю « Фінансова компанія «Укрфінанс груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11074286000 від 09 листопада 2006 року у загальному розмірі 60 419,64 (шістдесят тисяч чотириста дев`ятнадцять) доларів США 64 цента, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 50 965,17 доларів США, а також заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 9 454,47 доларів США.

Рішення суду мотивоване тим, що кредитор (на той момент ПАТ « Дельта Банк») 18 березня 2013 року звернувся до ОСОБА_1 із досудової вимогою про оплату простроченої заборгованості (т. 1 а.с. 28), а потім 13 серпня 2013 року подав до суду позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким забезпечено виконання зобов`язань за кредитним договором № 11074286000 від 09 листопада 2006 року, у рахунок дострокового погашення всієї суми заборгованості, яка виникла по вищевказаному договору (т. 1 а.с. 2), змінивши умови договору щодо строку його виконання, а тому, розраховані у розрахунку заборгованості проценти за період з 01 серпня 2013 року по 11 листопада 2014 року, на суму 7 486,78 долара США, не підлягають стягненню так як не відповідають умовам кредитного договору в частині строку його дії, а тому суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за тілом кредиту у розмірі 50 965,17 доларів США та проценти за користування кредитом на суму 9 454,47 доларів США.

Також суд вважав необґрунтованими заявлені стороною відповідача про порушення строку позовної давності позовних вимог щодо стягнення заборгованості по кредитному договору, так як у самому договорі сторонами були узгоджені строк його повного виконання – 09 листопада 2016 року, а згідно наявних у матеріалах справи відомостей про зміну умов договору воно сталось лише після направлення повідомлення-претензії у березні 2013 року та подання позову у серпні 2013 року, а тому строк позовної давності зазначених вимог не є таким, що сплив.

Ухвалюючи рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті суд першої інстанції виходив із положень частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України, вказавши, що як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обгрунтованість позовних вимог, за відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження визначеного у позовній заяві розміру заборгованості за кредитним договором з моменту видачі кредиту, документальне обгрунтування кредитної заборгованості по особовому рахунку позичальника та детальний розрахунок для встановлення дійсного розміру заборгованості позивачем не надано, а поданий позивачем до суду у довільній формі розрахунок за кредитом з кінця 2011 року по 2014 рік не є належним розрахунком заборгованості, не є повним та не відображає всіх грошових правовідносин, які відбулися за кредитним договором з 09 листопада 2006 року з моменту його укладення, що, на думку заявника, свідчить про невиконання судом першої інстанції зауважень Верховного Суду, викладених у постанові від 25 вересня 2019 року у даній справі. Судом не досліджено розрахунку заборгованості за період з 09 листопада 2006 року по 18 листопада 2011 року та безпідставно задоволено вимоги, які позивач не довів, а лише попросив.

Також вказує, що позивачем не доведено, чи відбулось виконання кредитного договору зі сторони банку, за відстуності в матеріалах справи доказів про надання кредиту.

Вважає, що наявні підстави для застосування до позовних вимог наслідків пропуску трирічного строку позовної давності, який, враховуючи відсутність будь-яких доказів про сплату чергових платежів позичальником, починає рахуватися з 09 листопада 2006 року (з моменту укладення кредитного договору) та закінчився 09 листопада 2009 року, а отже, оскільки позивач звернувся до суду 13 серпня 2013 року, до вимог про стягнення суми кредиту підпадає під період з 13 серпня 2010 року по 13 серпня 2013 року, але судом помилково стягнуто заборгованість у розмірі 50908 доларів США, в той час як станом на 10 серпня 2010 року сума заборгованості складала 40610 доларів США, а отже - 10298 доларів США стягнуто судом поза межами строку позовної давності.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк до суду не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача апеляційну скаргу не визнав.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явився, що відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України.

Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно статті 628 ЦК України.

Судом встановлено, що 09 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11074286000, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 65 000 дол. США строком до 09 листопада 2016 року зі сплатою 11,3 % річних (а.с. 6-14, т. 1).

Цього ж дня, з метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,   ОСОБА_6 , ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, за яким іпотекодавці передали іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно – квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19-23, т. 1).

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» (який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк») та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. Згідно виписки із вказаного договору до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги, зокрема, й за кредитним договором № 11074286000 від 09 листопада 2009 року, що підтверджується актом прийому-передачі документації за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 11 листопада 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 97 118,95 дол. США, що еквівалентно 1 437 770 грн 78 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 50 965,17 дол. США, що еквівалентно 754 499 грн 84 коп.; заборгованість за процентами за користування кредитом – 46 153,78 дол. США, що еквівалентно 683 270 грн 94 коп., банк просив позов задовольнити.

Верховним Судом під час касаційного перегляду рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 червня 2016 року та ухвали апеляційного суду Одеської області від 14 вересня 2017 року вказаним правовідносинам надана правова оцінка та дані вказівки, які з огляду на вимоги ч. 1 ст. 417 ЦПК України є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, згідно яких:

«Задовольняючи первісний позов банку в повному обсязі суди попередніх інстанцій не врахували, що в наданому банком розрахунку заборгованості є суттєві розбіжності визначення розміру істотних умов договору, а саме у договорі про надання споживчого кредиту від 09 листопада 2006 року визначено 11,3% річних, а у розрахунку за вимогами банку – 13,3% річних та 26,6% річних.

З матеріалів справи вбачається, що пунктом 1.3.1 кредитного договору сторони погодили, що за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 11,3 % річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов пункту 9.2 цього договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування в порядку, передбаченому пунктом 9.2 даного договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому місяці.

Сторони домовились, що за умовами цього договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених частиною 1 пункту 9.2 договору (пункт 1.3.2 договору).

За умовами пункту 9.2 кредитного договору відповідно до вимог статті 651 ЦК України сторони погодили, що протягом дії цього договору банк відповідно до умов пункту 1.3.1 договору може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі настання будь-якої із наступних обставин: а саме: а) порушення позичальником кредитної дисципліни (тобто, неналежного виконання умов цього договору та/або умов договорів, за якими надано забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором; б) погіршення фінансового стану позичальника, документально підтвердженого в результаті щорічного моніторингу; в) здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ тощо.

Сторони погодили, що при настанні будь-якої із обставин, передбачених частиною 1 пункту 9.2 договору, банк може збільшити розмір процентної ставки за договором в наступному порядку, а саме:

- банк не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової процентної ставки, із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа (далі – повідомлення банку) за адресою позичальника, що вказана у розділі 12 цього договору, або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив банку при зміні адреси;

- такий новий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана у повідомленні банку до позичальника, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору.

У разі незгоди із встановлюваним згідно умов цього пункту договору новим розміром процентної ставки, позичальник у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до початку дії нової ставки, вказаної у повідомленні банку, зобов`язується надати на зазначену у договорі адресу банку письмове повідомлення (відповідь) про свою незгоду із такою новою ставкою. У випадку отримання банком в порядку та терміни, визначені цим пунктом договору, такого письмового повідомлення від позичальника, банк набуває право вимоги дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку, встановленому розділом 11 цього договору.

Сторони погодили, що факт неподання позичальником на зазначену у договорі адресу банку у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати початку дії нової процентної ставки письмового повідомлення (відповіді) позичальника про його незгоду із такою новою ставкою, вважається згодою позичальника на встановлення банком такого нового розміру процентної ставки з дати, що зазначена у повідомленні банку.

Про збільшення процентної ставки банк протягом 7 календарних днів з дати її збільшення письмово повідомляє позичальника шляхом направлення останньому поштою відповідного повідомлення банку за адресою позичальника, що вказана у розділі 12 цього договору, або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив банку при зміні адреси. В такому повідомленні банком зазначається новий розмір процентної ставки та дата, з якої розпочато застосування цього нового розміру ставки».

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом положень частини першої статті 651 та частини третьої статті 653 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. В разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, якщо сторонами кредитного договору досягнуто домовленості з усіх його умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом з дотриманням певної процедури, то такі умови повинні виконуватись сторонами з моменту досягнення домовленості, тобто з моменту підписання договору.

У разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо), дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року у справі № 6-57цс12, від 30 листопада 2016 року у справі № 6-82цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17 та постановах Верховного Суду ід 06 червня 2018 року у справі № 761/37819/15-ц та від 24 липня 2019 року у справі № 428/9266/15-ц.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що з 18.12.2011 року відповідачу нарахована заборгованість, виходячи з відсоткової ставки 13,3 % річних та відсоткової ставки (по простроченій заборгованості – 26,6 % річних, в той час як умовами договору сторони погодили відсоткову ставку - 11,3 % річних. При цьому сума заборгованості за кредитом за період з 18 грудня 2011 року по 01 листопада 2014 року склала 50 965,17 дол. США., а за відсотками – 46 153,78 дол. США.

Доказів дотримання банком процедури зміни в односторонньому порядку розміру процентної ставки відповідно до умов пункту 9.2 договору позивачем не надано, як і не надано доказів правомірності застосування до відповідача двох відсоткових ставок: 13,3 та 26,6 % річних».

«Задовольняючи первісний позов банку, суди попередніх інстанцій вказаного не врахували, не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не перевірили, чи дотримано банком процедуру зміни в односторонньому порядку розміру процентної ставки відповідно до умов пункту 9.2 договору, а саме з 11,3 до 13,3 % річних; не перевірили правомірність застосування до відповідача двох відсоткових ставок: 13,3 та 26,6 % річних.

Отже враховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи в частині вирішення первісного позову банку, судові рішення в цій частині не можуть вважатись законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню».

Згідно заяви про уточнення позовних вимог, поданих 26 жовтня 2020 року під час перегляду справи судом першої інстанції після скасування судових рішень у вищенаведеній частині Верховним Судом, позивач ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11074286000 від 09 листопада 2006 року у загальному розмірі 67 906,42 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 50 965,17 дол.США а також заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 16 941,25 дол. США (т. 4 а.с. 129).

До заяви доданий розрахунок заборгованості, здійснений з 19 грудня 2011 року по 11 листопада 2014 року, з урахуванням висловленої Верховним Судом позиції та застосуванням у вказаний термін 11,3% відсоткової ставки, без урахування заборгованості по процентах за період до 19 грудня 2011 року (т. 4 а.с. 132).

Предметом апеляційного суду є рішення суду про часткове задоволення позову за доводами апеляційної скарги відповідача.

Довід апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено, чи відбулось виконання кредитного договору зі сторони банку, за відстуності в матеріалах справи доказів про надання кредиту, не заслуговує на увагу, оскільки, як встановлено судами у рішеннях, які залишені без змін постановою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року, між сторонами було укладено кредитний договір, згідно умов якого відповідачу як позичальнику на умовах оплатного та строкового користування передані були 65 000 доларів США із зобов`язанням повернення грошей та процентів за користування в узгоджений сторонами строк.

Крім того, Верховним Судом погоджено висновки судів попередніх інстанції про те, що «08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами. Згідно виписки із вказаного договору, до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги, зокрема, за кредитним договором №11074286000 від 09 листопада 2009 року, що вбачається із акту прийому-передачі документації за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами.

Таким чином, доводи ОСОБА_1 про те, що виписка з договору купівлі-продажу прав вимоги від 08 грудня 2011 року не містить посилання на № 11074286000 від 09 листопада 2006 року, та як наслідок неналежність позивача ПАТ «Дельта Банк», спростовуються матеріалами справи».

Тому помилковим є посилання заявника на те, що придбання новим кредитором право вимоги за спірним договором не свідчить про дійсність кредитних відносин, а є лише прикриттям недоведених кредитних зобов`язань.

Свої зобов`язання відповідач не виконав у звязку із чим у позивача (кредитора) виникло право звернення стягнення як грошей так і виконання зобов`язань якими були забезпечені належне виконання умов договору (згідно договору іпотеки).

Як помилковим є і довід апеляційної скарги відповідача про неправильність висновку суду про часткову обгрунтованість позовних вимог за відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження визначеного у позовній заяві розміру заборгованості за кредитним договором з моменту видачі кредиту, оскільки позивачем – з урахуванням вказівок у цій справі Верховного Суду – зроблено відповідний перерахунок заборгованості, із застосуванням погодженої сторонами кредитного договору відсоткової ставки 11,3% за користування кредитними коштами.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про відсутність в матеріалах справи доказів дотримання банком процедури зміни в односторонньому порядку розміру процентної ставки відповідно до умов пункту 9.2 договору, а саме – з 11,3% до 13,3% річних, правомірності застосування до відповідача двох відсоткових ставок: 13,3% та 26,6% річних.

До того ж, сам позивач в останньому розрахунку з урахуванням змінених позовних вимог сам застосував вказану відсоткову ставку для розрахунку заборгованості по відсотках – 11,3%, і відсотки розраховані позивачем саме виходячи із такої ставки.

Що стосується періоду нарахування відсотків, то такі згідно наданого позивачем розрахунку, нараховані, починаючи з 19 листопада 2011 року.

Згідно усталеної практики Верховного суду пред`явлення кредитором позичальнику вимог щодо дострокового стягнення заборгованості або щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості змінює строк виконання зобов`язання по кредитному договору, а тому нарахування процентів за користування кредитом після відповідної вимоги не здійснюється.

Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У даному випадку кредитор (на той момент ПАТ « Дельта Банк») 18 березня 2013 року звернувся до ОСОБА_1 із досудової вимогою про оплату заборгованості, що повністю відповідає погодженими сторонами п. 5.5, 11 кредитного договору (т. 1 а.с. 28), відповідно до яких у разі порушення позичальником термінів повернення кредиту або термінів сплати процентів, у банку виникає право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів у встановленому розділом 11 цього Договору порядку, яким передбачено що у разі неотримання Позичальником повідомлення (вимоги) термін повернення кредиту настає на 41 календарний день.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Оскільки у справі відсутні відомості про отримання позичальником ОСОБА_1 вказаної вимоги банку, то право останнього нараховувати погоджені сторонами проценти за користування кредитом припинилося 29 квітня 2013 року.

Отже, відсотки за користування кредитом слід нараховувати з 19 листопада 2011 року (строк, визначений самим позивачем) до 29 квітня 2013 року (41-й день після направлення вимоги боржнику згідно умов договору).

З огляду на наведене є помилковим висновок суду про строк виконання зобов`язання, змінений кредитором лише 13 серпня 2013 року шляхом подання позову про стягнення строкової та простроченої заборгованості, оскільки у вимозі від 18 березня 2013 року йдеться як про прострочену, так і про строкову заборгованість та відсотки у загальному розмірі 77954,41 дол. США (а.с. 28 т. 1).

Що стосується розміру поточної заборгованості за кредитним договором, то вона погоджена сторонами та міститься у Графіку погашення кредиту як Додатку до Договору про надання споживчого кредиту № 11074286000 від 09 листопада 2006 року станом на 19 листопада 2011 року – 31938 дол. США, починаючи з 19 листопада 2011 року до 29 квітня 2013 року зменшується на щомісячний платіж – 542 дол. США – з 31938 дол. США до 23808 дол. США.

Натомість, прострочена заборгованість – з урахуванням щомісячних платежів 542 дол. США – з 19 листопада 2011 року до 29 квітня 2013 року збільшується з 19027,17 дол. США до 27157,17 дол. США.

Крім того, слушними є доводи апеляційної скарги про неврахування судом заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено правовий висновок про те, що оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу (пункт 59).

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів (пункти 59, 60 постанови).

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Отже, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Так, судом встановлено, що на виконання укладеного 09 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 договору про надання споживчого кредиту № 11074286000, за яким останній отримав кредит у розмірі 65 000 дол. США строком до 09 листопада 2016 року зі сплатою 11,3 % річних, повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за яким були нараховані банком проценти кошти у сумі 542 доларів США (щомісячний платіж) упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 10 числа кожного місяця впродовж строку кредитування ануїтентними платежами по 542 дол. США, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. 

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.

Позивач звернувся до суду з позовом 09 серпня 2013 року, відповідачем своєчасно в період розгляду справи судом першої інстанції заявлено про застосування строку позовної давності до виниклих спірних правовідносин, перевіряючи яке, колегія суддів погоджує таке і вважає, що задоволенню підлягають вимоги про стягнення простроченої заборгованості за три роки, що передували зверненню до суду, а саме з 09 серпня 2010 року по 29 квітня 2013 року.

При цьому, помилкове визначення позивачем моменту спливу позовної давності не впливає на обов`язок суду перевірити таке та застосувати такі наслідки, оскільки визначальним для праильного вирішення справи є саме своєчасно зроблена заява.

Станом на 09 серпня 2010 року розмір поточної заборгованості становив 40610,00 дол. США, а розмір простроченої заборгованості 19027,17 дол. США має бути зменшений на суму щомісячних платежів по 542 дол. США за 3 роки, що передували зверненню до суду, тобто починаючи з 09 серпня 2010 року, та розрахований таким чином становить – за період з 09 серпня 2010 року по 542 дол. США щомісячно - 17344 дол. США станом на 29 квітня 2013 року, а загальна сума заборгованості за кредитом (поточна та прострочена), таким чином, становить 41152 дол. США .

Оскільки позивачем проценти розраховані, починаючи з 19 листопада 2011 року, то в силу таких засад цивільного судочинства як диспозитивність та змагальність (ст. 12, 13 ЦПК України) колегія суддів не може вийти за межі позовних вимог.

Отже, нараховані за період з 19 листопада 2011 року до 29 квітня 2013 року відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 41152 дол. США, виходячи з відсоткової ставки 11,3%, становлять 6382,48 дол. США.

Загалом сума заборгованості за кредитом, таким чином, становить 41152 дол. США + 6382,48 дол. США = 47534,48 дол. США.

Отже, висновок суду першої інстанції щодо дотримання позивачем строку позовної давності є помилковим, що призвело частково до неправильного розрахунку заборгованості по простроченим платежам та відсоткам, а тому рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2023 року підлягає зміні шляхом зменшення загального розміру заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11074286000 від 09 листопада 2006 року з 60 419,64 дол. США до 47534,48 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом зменшити з 50 965,17 дол. США до 41152 дол. США, а заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом з 9454,47 дол. США до 6382,48 дол. США.

Мотивувальна частина рішення в наведеній частині також підлягає зміні з її викладенням в редакції постанови суду апеляційної інстанції щодо строків позовної давності та висновків суду щодо нарахованих та стягнутих відсотків.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

У відповідності до частини третьої та четвертої статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вказана невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування норм матеріального права у відповідності до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача, зміни мотивувальної частини рішення щодо строків позовної давності та висновків суду щодо нарахованих та стягнутих відсотків в редакції цієї постанови та зменшенню стягнутої зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» розміру заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11074286000 від 09 листопада 2006 року з 60 419,64 дол. США до 47534,48 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом зменшити з 50 965,17 дол. США до 41152 дол. США, а заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом з 9454,47 дол. США до 6382,48 дол. США.

У відповідності до вимог ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне здійснити перерозподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, саме: позивачем за подання позову сплачено 3441 грн, відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено 3785,10 грн, за подання касаційної скарги – 4129,20 грн, за подання апеляційної скарги після перегляду справи Верховним Судом відповідачем сплачено 5161,50 грн.

З урахуванням задоволеної частини позовних вимог (70%), частини задоволеної частини вимоги за касаційною скаргою, за подання якої відповідачем сплачено 4129,20 грн (4129,20/2 =2064,60 грн), відповідачем загалом сплачено всього 11 011,20 грн, 30% від якої становить 3303,36 грн (11011,20 грн х 0,30 %).

Отже, шляхом взаємозаліку з позивача на користь відповідача належить до стягнення судовий збір у розмірі 894,70 грн (3303,36 - 2408,70 (70% від судового збору за подання позову).

Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд

                               п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2023 року змінити, зменшивши загальний розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11074286000 від 09 листопада 2006 року з 60419,64 доларів США до 47534,48 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом зменшити з 50 965,17 доларів США до 41152 доларів США, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом з 9454,47 доларів США до 6382,48 доларів США, та змінити мотивувальну частину рішення щодо строків позовної давності та висновків суду щодо нарахованих та стягнутих відсотків.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» (ЄДРПОУ 40326297, адреса: 01014, м. Київ, вул. Соловцова Миколи, 2, офіс 38/1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 894,70 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови – 03 травня 2024 року.

Головуючий                                                М.В. Назарова

Судді:                                                         В.В. Кострицький

                                                        Ю.П. Лозко