ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 754/11230/20

провадження № 61-1105св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коляда Оксана Петрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кубрак Олег Олександрович,на постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня

2023 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання.

Позовну заяву мотивовано тим, що 21 лютого 2020 року між нею та

ОСОБА_2 був укладений договір довічного утримання (догляду), відповідно до умов якого вона передала належну їй на праві приватної власності квартиру

АДРЕСА_1 , взамін чого відповідач (набувач) зобов`язався повністю її утримувати, забезпечувати харчуванням, доглядом, медикаментами, за необхідності, стаціонарним медичним лікуванням, необхідною допомогою та зберігати в її безоплатному користуванні спірну квартиру в цілому довічно. Вартість матеріального забезпечення визначена сторонами в сумі 2 500 грн на місяць, які відповідач зобов`язався передавати їй готівковими коштами щомісячно.

Позивачка зазначає, що відповідач умови договору не виконує, з березня

2022 року грошові кошти їй не надає, комунальні послуги на утримання квартири, в якій вона проживає, не оплачує, у зв`язку з чим накопичились величезні борги, через які вона ризикує лишитися без постачання води, електроенергії, тепла, газу.

Посилаючись на викладене, позивач просила розірвати договір довічного утримання від 21 лютого 2020 року, визнати за нею право власності на квартиру та скасувати заборону на відчуження спірної квартири, виключивши відповідний запис з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 08 серпня 2023 року

у складі судді Лісовської О. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач жодним чином не порушує умови договору довічного утримання, а навпаки вживає заходів з метою сприяння нормалізації стосунків між сторонами. Відповідач та його сім`я за час існування правовідносин за договором не допускали істотного порушення його умов та завжди всіляко сприяли тому, щоб мирно врегулювати питання між сторонами. За весь час виконання договору позивач не скаржилася на неналежність її догляду відповідачем. Суд врахував, що з літа 2022 року між сторонами погіршились відносини, при цьому відповідач позбавлений був можливості продовжувати виконувати умови договору через ставлення позивачки до нього та її категоричне несприйняття будь-якої допомоги. З огляду на викладене, суд не вбачав підстав для розірвання договору довічного утримання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 08 серпня 2023 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Розірвано договір довічного утримання (догляду), укладений між

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 21 лютого 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колядою О. П., зареєстрований в реєстрі за № 142.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідач не спростував належними доказами доводи позивача про невиконання ним умов договору довічного утримання щодо сплати комунальних послуг та сплати щомісячного грошового утримання у сумі 2500 грн після березня 2022 року, що є підставою для розірвання цього договору.

Суд вважав, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання права власності на квартиру, оскільки правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане.

Також за наявності рішення про розірвання договору довічного утримання скасування документу, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, належить до повноважень державного реєстратора, а не суду, тому апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог про скасування заборони на відчуження квартири.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

До Верховного Суду 17 січня 2024 року засобами поштового зв`язку від імені ОСОБА_2 - адвокат Кубрак О. О.подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просив її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року справа № 757/32769/15-ц, від 27 січня 2022 року справа № 361/2838/18, від 18 травня 2022 року справа № 759/10079/19-ц, від 09 грудня 2020 року справа № 199/3846/19, від 03 листопада 2021 року справа № 757/39725/19-ц, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач не порушував умови договору довічного утримання, а навпаки вживав заходів з метою сприяння нормалізації стосунків між сторонами. Відповідач та його сім`я за час існування правовідносин за договором не допускали істотного порушення його умов та завжди всіляко сприяли тому, щоб мирно врегулювати питання між сторонами. За весь час виконання договору позивач не скаржилася на неналежність її догляду відповідачем. З вересня 2022 року між сторонами погіршились відносини, при цьому відповідач позбавлений був можливості продовжувати виконувати умови договору через ставлення позивачки до нього та її категоричне несприйняття будь-якої допомоги. При цьому виконання ним умов договору до цього часу сторони не фіксували через довірливі взаємини між ними.

Відзив на касаційну скаргу

У березні 2024 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивачка посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. Зазначає, що вона ніколи не відмовлялась від отримання грошової допомоги, яку зобов`язався надавати відповідач, а подання позову було зумовлено саме невиконанням відповідачем цього обов`язку з березня 2022 року, що ним не спростовано.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 18 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

З`ясовані судами фактичні обставини справи

21 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання (догляду), відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_1 передає належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 , взамін чого ОСОБА_2 зобов`язується матеріально утримувати та доглядати ОСОБА_1 довічно.

Зокрема, пунктами 6, 6.1 договору передбачено, що набувач зобов`язується повністю утримувати відчужувача, забезпечувати її харчуванням, доглядом, медикаментами, за необхідності, стаціонарним медичним лікуванням, необхідною допомогою та зберігати в її безоплатному користуванні спірну квартиру в цілому довічно. Відчужувач має право проживати в усій квартирі, що є предметом договору, довічно. Вартість матеріального забезпечення визначена сторонами в сумі 2 500 грн на місяць, які будуть передаватися відчужувану готівковими коштами щомісячно.

Цей договір може бути розірваний за рішенням суду: на вимогу відчужуача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача (пункт 13 договору).

З березня 2022 року ОСОБА_2 не сплачував на користь ОСОБА_1 2 500 грн матеріального забезпечення щомісячно.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров`я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння) передусім має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує в наслідок недієздатності.

Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення передбаченої договором дії набувачем. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Порушення є істотним, якщо тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України

від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 та у постанові Верховного Суду

від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19 (провадження № 61-11407св20).

Верховний Суд у постанові від 13 травня 2021 року (справа № 752/818/17) та від 24 червня 2021 року (справа № 644/1566/19) зазначив, що істотними умовами договору довічного утримання є: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного проживання у відчужуваному житловому будинку, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, надання побутових послуг. Відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач. Такі висновки щодо застосування положень статей 755, 756 ЦК України узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц та від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19.

Пунктами 6, 6.1 укладеного між сторонами договору довічного утримання передбачено, що набувач зобов`язується повністю утримувати відчужувача, забезпечувати її харчуванням, доглядом, медикаментами, за необхідності, стаціонарним медичним лікуванням, необхідною допомогою та зберігати в її безоплатному користуванні спірну квартиру в цілому довічно. Відчужувач має право проживати в усій квартирі, що є предметом договору, довічно. Вартість матеріального забезпечення визначена сторонами в сумі 2 500 грн на місяць, які будуть передаватися відчужувачу готівковими коштами щомісячно.

Таким чином, істотними умовами договору довічного утримання сторони визначили: довічне безоплатне право проживання відчужувача у квартирі, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, вчасну сплату щомісячного грошового утримання у чітко визначеному розмірі платежу - 2 500 грн.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказувала на невиконання відповідачем умов укладеного договору довічного утримання, зокрема щодо сплати щомісячного грошового утримання, яке останній раз було виплачено у березні 2022 року.

Однак відповідач не надав доказів на підтвердження належного виконання ним зобов`язань щодо сплати щомісячного грошового утримання у сумі 2500 грн після березня 2022 року.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що саме відповідач у випадку належного виконання умов договору має можливість надати відповідні докази цього, оскільки позивач у такому випадку позбавлена об`єктивної можливості надати докази невиконання умов договору щодо сплати щомісячного грошового утримання, оскільки відсутність дій свідчить про відсутність доказів на підтвердження їх вчинення.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про розірвання укладеного між сторонами договору довічного утримання

від 21 лютого 2020 року, з огляду на порушення відповідачем його істотних умов щодо сплати щомісячного грошового утримання у сумі 2500 грн після березня 2022 року, що передбачені пунктами 6, 6.1. договору.

Посилання відповідача на те, що невиконання ним умов договору зумовлено відмовою позивача від прийняття грошових коштів не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відповідач не надав доказів, що його зобов`язання за договором довічного утримання є належно виконаним шляхом щомісячного грошового утримання позивача. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків (постанова Верховного Суду від 29 жовтня 2023 року у справі № 753/23204/17).

Крім того відповідач не надав доказів про вчинення ним дій, спрямованих на виконання зобов`язання за договором довічного утримання шляхом внесення їх позивачці за місцем її проживання, а також дій щодо виконання зобов`язання шляхом внесення боргу у депозит нотаріуса (статті 532, 537 ЦК України). Таким чином, відповідачем не доведено виконання (вчинення дій спрямованих на виконання) свого обов`язку зі сплати грошового утримання, передбаченого пунктом 6.1 договору на користь позивачки.

Доводи касаційної скарги щодо недоплати позивачем судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування судового рішення, а можуть бути у разі їх обґрунтованості підставою для ухвалення додаткового рішення судом апеляційної інстанції.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02 травня 2018 року справа № 757/32769/15-ц, від 27 січня 2022 року справа № 361/2838/18,

від 18 травня 2022 року справа № 759/10079/19-ц, від 09 грудня 2020 року справа № 199/3846/19, від 03 листопада 2021 року справа № 757/39725/19,

є помилковими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин,

є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кубрак Олег Олександрович, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович