Справа №588/999/20 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1

Номер провадження 11-кп/816/56/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5

прокурора - ОСОБА_6

обвинуваченого - ОСОБА_7

захисника - ОСОБА_8

потерпілої - ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми, у режимі відеоконференції, кримінальне провадження за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_9 на вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 31 грудня 2020 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Суми, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , працює приймальником у ТОВ «Автостоянка», раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» звільнено ОСОБА_7 від відбування, як основного, так і додаткового покарання, призначеного цим вироком.

ВСТАНОВИЛА:

До Сумського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга потерпілої ОСОБА_9 , в якій остання просить Тростянецького районного суду Сумської області від 31 грудня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким її цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, задовольнити повністю.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на її користь 85 000 грн. 00 коп. матеріальної шкоди та 100 000 грн. 00 коп. моральної шкоди.

Даним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» звільнено ОСОБА_7 від відбування, як основного, так і додаткового покарання, призначеного цим вироком.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 65750 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_9 - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів на загальну суму 9646 грн. 48 коп.

Долю речових доказів вирішено в порядку ст. 100 КПК України.

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Тростянецького районного суду Сумської області від 23 серпня 2017 на вилучене, під час огляду місця події 17 серпня 2017 року на 36 км траси Н-12 Суми-Полтава, майно, у даному кримінальному провадження.

В обґрунтування апеляційних вимог, потерпіла ОСОБА_9 посилається на незаконність ухваленого вироку в частині часткового задоволення її позовних вимог.

Апелянт зазначає, що встановивши те, що саме з вини ОСОБА_7 сталася дорожньо - транспортна пригода, внаслідок якої їй завдано як матеріальної, так і моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з обвинуваченого на її користь моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, однак, необґрунтовано зменшив розмір моральної шкоди до 70 000 грн. 00 коп., а у відшкодуванні матеріальної шкоди у розмірі 85 000 грн. 00 коп. взагалі відмовив.

Разом з тим, пред`явлена нею матеріальна шкода у розмірі 85 000 грн. 00 коп. складається з витрат, пов`язаних із відновленням зубів, втрачених внаслідок травми, отриманої в результаті ДТП, що прирівнюється до косметологічної операції, вартість якої на сьогоднішній час складає 50 400 грн. 00 коп. та збитків, пов`язаних із втраченим нею заробітком, у зв`язку з перебуванням на лікарняному протягом 107 діб, розмір якого становить 34 437 грн. 95 коп. з розрахунку: розмір середньоденної заробітної плати 321 грн. 34 коп. х 107 днів лікарняного, а також витрат на послуги адвоката у розмірі 162 грн. 05 коп. Окрім того, вона мала проходити рентгенологічні обстеження комп`ютерної томографії щелеп, на що було витрачено 400 грн. 00 коп.

При цьому, як зазначає апелянт, доводи захисника обвинуваченого щодо завищення суми матеріального збитку за її розрахунками та рахунком-фактурою є необґрунтованими, оскільки під час розгляду справи визначення вартості матеріального збитку не було спростовано належними доказами, іншого розміру матеріальної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, ніж визначено спеціалістом лікарем-стоматологом у рахунку-фактурі про визначення вартості матеріального збитку, не наведено.

Невизнання обвинуваченим її позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у розмірі 85 000 грн. 00 коп. та 100 000 грн. 00 коп. відповідно, з проханням відмовити у їх задоволенні з покладенням обов`язку їх відшкодування, у межах суми страхового відшкодування, на страховика, а також невірна кваліфікація судом першої дій обвинуваченого та наслідків, що настали, спричинили їй морально-фізичне перевантаження, а у подальшому - розлад нервової системи, у зв`язку з чим, вона мала пройти лікування для відновлення стану свого здоров`я у відділенні реабілітації Центральної міської клінічної лікарні №1 , що підтверджується відповідною випискою, а те, що вона і по теперішній час потребує протезування, внаслідок перенесеної травми, підтверджується консультаційним висновком спеціаліста стоматолога-хірурга комунальної установи «Сумської обласної клінічної лікарні».

Враховуючи ступінь вини обвинуваченого, характер вчиненого діяння та заподіяння шкоди апелянт вважає розумним, виваженим та справедливим відшкодувати їй саме 100 000 грн. 00 коп. моральної шкоди та 85 000 грн. 00 коп. матеріальної шкоди.

В доповненнях до апеляційної скарги, апелянт зазначає, що обвинувачений повністю відмовився від визнання цивільного позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також від участі у відновленні стану її здоров`я після розриву близьких стосунків, а те, що він утримує своїх дітей не є обставиною що пом`якшує покарання в розумінні ст. 66 КК України.

Таким чином, апелянт вважає, що призначене судом покарання не досягне мети перевиховання обвинуваченого та не зможе запобігти вчиненню ним нових злочинів.

Додатково, апелянт вказує, що внаслідок спричиненого кримінальним правопорушенням морально-фізичного перевантаження, вона має захворювання легенів, розлад нервової системи, у зв`язку з чим мусить постійно проходити лікування для відновлення стану свого здоров`я в відділенні реабілітації Центральної міської клінічної лікарні №1 , також, при обстеженні головного мозку було виявлено, що стан її здоров`я не покращився і є ідентичним обстеженню, проведеного у 2017 році.

Крім того, апелянт звертає увагу, що в результаті отриманих тілесних ушкоджень їй встановлено другу групу інвалідності, а у подальшому третю групу інвалідності, яку вона має і по теперішній час. Через отриману нею внаслідок протиправних дій обвинуваченого травму, стан здоров`я її, з того часу, погіршується і на сьогоднішній день є витрати, пов`язані з її лікуванням у сумі 2712 грн. 50 коп., які вона, також просила стягнути з ОСОБА_7 .

Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавали.

Згідно з вироком, ОСОБА_7 , 17 серпня 2017 року, близько 18 год. 30 хв. керуючи автомобілем «Заз-Део-Сенс» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною автодороги «Суми-Полтава», у напрямку від м. Тростянець до м. Суми, перевозив пасажирів ОСОБА_9 на передньому сидінні та ОСОБА_10 на задньому пасажирському сидінні. В цей час, у зустрічному до нього напрямку, із м. Ямпіль Сумської області до м. Куп`янськ Харівської області, рухався автомобіль «ЗАЗ-Део-Ланос» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_11 , який перевозив пасажирів - ОСОБА_12 на передньому сидінні та ОСОБА_13 на задньому пасажирському сидінні.

На 36 км. вказаної автодороги, ОСОБА_7 , перед початком виконання маневру обгону колони вантажних транспортних засобів, на заокругленні проїзної частини праворуч, не впевнився у тому, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, та не переконавшись у тому, що перед початком цього маневру смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, виїхав на зустрічну смуту руху транспортних засобів, чим створив водію автомобіля марки «ЗАЗ-Део-Ланос» реєстраційний номер НОМЕР_2 , аварійну ситуацію, та допустив із ним зіткнення.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водії та пасажири транспортних засобів отримали тілесні ушкодження та були госпіталізовані до медичних закладів. Зокрема, ОСОБА_11 ОСОБА_14 ОСОБА_7 отримали легкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_9 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Своїми діями ОСОБА_7 , порушив вимоги пунктів 10.1, 11.3 та 14.2 «в» Правил дорожнього руху, що знаходиться в прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною подією та наслідками, що настали.

Дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Заслухавши доповідь головуючого-судді щодо змісту оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги, потерпілу ОСОБА_9 , яка підтримала свої апеляційні вимоги та просила їх задовольнити, обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_8 та прокурора, які вважали вирок суду законним та обґрунтованим, просила залишити його без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали даного провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_9 вбачається, що остання не згодна з судовим рішення лише в частині вирішення поданого нею цивільного позову, в якому вона просила стягнути з обвинуваченого 85 000 грн. матеріальної шкоди та 100 000 грн. моральної шкоди.

За результатом розгляду заявленого потерпілою цивільного позову, суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_9 щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої їй внаслідок ДТП, задоволенню не підлягають, з посиланням на те, що цивільно-правова відповідальність обвинуваченого на момент даної події була застрахована у ПАТ «Європейський страховий союз», однак, до вказаної страхової компанії остання не зверталася, не залучила цю страхову компанію до участі у справі як відповідача та жодних вимог не заявляла.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів та вважає, що у даному випадку, у повному обсязі було дотримано як вимог КПК України, так і норми ЦПК України, з яким пов`язано вирішення питання стягнення саме матеріальної шкоди, завданої особі внаслідок кримінального правопорушення.

Так, відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч.1 ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Судом було вірно зазначено, що оскільки внаслідок протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_7 потерпіла ОСОБА_9 отримала тяжкі тілесні ушкодження, вона має право на відшкодування завданої шкоди відповідно до законодавства.

При цьому, суд встановив, що з поліса №АК/3294882 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів вбачається, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_7 , як власника наземного транспортного засобу ЗАЗ DaewooSens, номерний знак НОМЕР_1 , VIN (номер кузова, шасі, рами) НОМЕР_3 , була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Європейський страховий союз». Згідно з цим договором страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 200 000 грн, за шкоду заподіяну майну 100 000 грн, розмір франшизи 1000 грн.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України № 1961-IV від 01 липня 2004 року «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ст. 3 Закону № 1961-IV, метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Згідно ст. 5 Закону № 1961-IV об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV, страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно ст. 12 Закону № 1961-IV франшиза при відшкодуванні шкоди, заподіяної життю та/або здоров`ю потерпілих, не застосовується.

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на це, подає страховику відповідну заяву. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди у повному обсязі відповідає обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (у договірному зобов`язанні ним є страховик).

Статтею 23 Закону № 1961-IV встановлено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Згідно ч.1 ст. 25 Закону № 1961-IV, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого, зокрема для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором), оцінюється у розмірі неотриманої середньої заробітної плати, обчисленої відповідно до норм законодавства України про працю.

Статтею 26-1 Закону № 1961-IV встановлено, що страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Тобто, обов`язок страховика відшкодувати заподіяну страхувальником шкоду, виникає із самого факту заподіяння такої шкоди застрахованою особою у результаті ДТП.

Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_7 , як власника транспортного засобу ЗАЗ DaewooSens, д.н.з. НОМЕР_1 , на момент настання страхового випадку була застрахована у ПАТ «Європейський страховий союз», суд і дійшов висновку, що саме цей страховик є зобов`язаною особою по відшкодуванню заподіяної у результаті ДТП ОСОБА_7 потерпілій ОСОБА_9 матеріальної шкоди, і остання мала звернутись до цієї страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування за полісом.

Однак, судом не було встановлено обставин звернення ОСОБА_9 до ПАТ «Європейський страховий союз» із заявою про сплату страхового відшкодування, або отримання відмови у виплаті страхового відшкодування.

При цьому, судом була надана правова оцінка доводам потерпілої про те, що розпорядженням Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 12 жовтня 2017 року №4061 було анульовано ліцензію ПАТ «Європейський страховий союз» на провадження страхової діяльності, з зазначенням того, таке анулювання було здійснено після укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності з ОСОБА_7 , що свідчить про дійстість зазначеного договору.

Щодо доводів потерпілої про те, що не було сенсу звертатись до ПАТ «Європейський страховий союз», оскільки воно на той час було банкрутом, на що потерпіла посилалась і під час апеляційного розгляду даного провадження, то ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом не було здобуто доказів на підтвердження ліквідації даного товариства чи перебування його у стадії банкрутства чи припинення своєї діяльності.

За таких обставин, за наявності того, що потерпіла ОСОБА_9 щодо відшкодування заподіяної їй внаслідок ДТП матеріальної шкоди звернилась не до страхової компанії, а безпосередньо до ОСОБА_7 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована, суд відмовив їй у стягнення зазначеної шкоди саме з останнього ПАТ «Європейський страховий союз» правомірно і ставити під сумнів законність такої відмови у колегії суддів підстави відсутні.

При цьому, колегія суддів зауважує, що така позиція цілком узгоджується з останніми правовими висновками Верховного Суду, що викладені у Постановах від 16 січня 2019 року по справі №640/12615/15-ц, від 30 жовтня 2019 року по справі № 369/8675/16-ц, від 13 листопада 2019 року, у справі №759/9261/15-ц.

Що стосується розміру моральної шкоди, яка була визначена судом першої інстанції, то колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 16 ЦК України закріплює, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, окрім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Рівень моральних страждань визначається не тільки видом правопорушення та його складністю, а моральними стражданнями потерпілої особи внаслідок заподіяння шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для її особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.

У заявленому позові, ОСОБА_9 просила стягнути на її користь з обвинуваченого моральну шкоду, яку оцінила у 100 000 грн. В обґрунтування своїх вимог, потерпіла вказувала на те, що внаслідок отриманих травм, які були визнані як тяжкі тілесні ушкодження, вона перебувала на лікуванні 107 діб, дуже постраждало її обличчя, зуби, відповідно, голова, від чого вона постійно відчувала моральний тиск та фізичний біль, що спричиняло їй душевні страждання та дискомфорт. В результаті отриманих тілесних ушкоджень, їй встановили групу інвалідності, яку, у подальшому, змінили на третю, яка залишалась на день подання цивільного позову.

Зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що аналізуючи суть порушення прав потерпілої ОСОБА_9 , виходячи з справедливих й розумних критеріїв належного розміру відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди, суд визначив достатнім для компенсації її немайнових втрат розмір відшкодування завданої моральної шкоди у 70 000 грн., При цьому, з врахуванням положень ст. 26-1 Законом України № 1961-IV від 01 липня 2004 року «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якою визначено, що моральна шкода відшкодовується страховиком потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, суд встановив максимальну суму коштів, що могла б бути сплачена ПАТ «Європейський страховий союз» у рахунок відшкодування потерпілій ОСОБА_9 моральної шкоди, виходячи із заявлених нею 85 000 грн. матеріальної шкоди, яка становить 4 250 грн. (5% від 85 000), та остаточно визначив суму, яка має бути стягнута на користь потерпілої саме з обвинуваченого у розмірі 65 750 грн.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, і посилання на вимоги вказаного закону, у цьому випадку, є безпідставними, оскільки, як було встановлено, до страхової компанії потерпілою ОСОБА_9 заявлено не було, а свої вимоги щодо відшкодування шкоди остання заявляла виключно до обвинуваченого ОСОБА_7 .

Крім того, визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди 70 000 грн., на думку колегії суддів, не відповідає ступеню моральних страждань потерпілої ОСОБА_9 , з врахуванням того, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого вона отримала тяжкі тілесні ушкодження, дуже постраждало її обличчя та голова, і компенсацією моральної шкоди, яка б відповідала ступеню перенесеного нею, у зв`язку з вказаним, виходячи з принципу розумності та справедливості, буде грошова сума у заявленому нею розмірі в 100 000 грн.

З огляду на викладене, керуючись п.2 ч.1 ст. 407 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції в частині стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_15 моральної шкоди змінити, задовольнивши вимоги останньої в цій частині.

Керуючись ст. ст. 404,405,407, 408, 418,419 КПК України колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_9 - задовольнити частково.

Вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 31 грудня 2020 року відносно ОСОБА_7 , в частині вирішення цивільного позову - змінити.

Цивільний позов ОСОБА_9 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_9 , на відшкодування моральної шкоди, кошти у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп.

В іншій частині вирок суду залишити без зміни.

Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4