Справа № 141/301/16-ц

Провадження № 22-ц/801/916/2024

Провадження № 22-ц/801/917/2024

Провадження № 22-ц/801/984/2024

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шелюховський М. В.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 рокуСправа № 141/301/16-цм. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Сопруна В. В., Стадника І. М.

Секретар: Кобенда Ю. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 08 лютого 2024 року, на додаткове рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 лютого 2024 року та на ухвалу Іллінецького районного суду вінницької області від 06 березня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу дійсним,

Рішення, додаткове рішення і ухвалу постановив суддя Шелюховський М. В.

Рішення, додаткове рішення і ухвала постановлені у відсутності сторін у м. Іллінці

Повний текст рішення складено 19 лютого 2024 року,

Встановив:

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до Калинівського районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, відібрання дитини та визнання права спільної сумісної власності на майно.

Позовні вимоги про визнання права спільної сумісної власності на майно позивач мотивувала тим, що за час перебування у шлюбу ними було придбано автомобіль марки OPEL VIVARO, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , який зареєстрований за відповідачем. Сам автомобіль і свідоцтво про державну реєстрацію автомобіля забрав відповідач і за його словами, повертати його не збирається.

Враховуючи, що автомобіль придбаний ними у шлюбі, тому належить їм на праві спільної сумісної власності. Вона має рівні права на володіння та розпорядження спільно нажитим автомобілем, а відповідач в порушення вимог статтей 61, 63 СК України, статті 321 ЦК України позбавив її такого права, привласнивши та забравши собі автомобіль, про місце знаходження якого їй не відомо. Відповідач не визнає за нею право спільної сумісної власності на автомобіль. Тому вона просила визнати за нею право спільної сумісної власності на автомобіль марки OPEL VIVARO, колір – «срібний металік», державний номерний знак НОМЕР_1 .

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 06 листопада 2015 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, відібрання дитини та визнання права спільної сумісної власності на майно (том 1 а. с. 22).

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 26 січня 2016 року цивільна справа за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про відібрання і повернення дитини, визнання права спільної сумісної власності на майно, передана на розгляд Оратівському районному суду Вінницької області (том 1 а. с. 71).

Ухвалою Оратівського районного суду Вінницької області від 03 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на майно виділено в окреме провадження (том 1 а. с. 6, 89, 94).

21 липня 2016 року ОСОБА_3 подала заяву про зміну предмета позову, заявивши позовні вимоги до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на майно, у якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 0542/2016/13 від 06 січня 2016 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо купівлі-продажу автомобіля марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 ; витребувати у ОСОБА_2 автомобіль марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 та передати його ОСОБА_3 .

Такі вимоги мотивувала тим, що їй стало відомо про те, що відповідач ОСОБА_1 без її згоди, відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу, продав спільний автомобіль своєму племіннику ОСОБА_2 .

У пункті 1.2 договору купівлі-продажу зазначено, що автомобіль повністю належить на праві власності ОСОБА_1 , що суперечить статті 60 СК України, так як даний автомобіль належить йому на праві спільної сумісної власності, як майно, що набуте подружжям за час шлюбу. Враховуючи ціну проданого автомобіля в сумі 117 500,00 грн., цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Відповідач ОСОБА_1 за час перебуванням з нею у шлюбі, без її згоди продав автомобіль ОСОБА_2 , тому вона вважає, що договір купівлі-продажу транспортного засобу від 06 січня 2016 року є недійсним.

Враховуючи, що автомобіль без її згоди був забраний ОСОБА_1 , а в подальшому проданий ОСОБА_2 , тому він вибув з її володіння не з її волі (том 1 а. с. 148-149).

Розпорядженням голови Оратівського районного суду Вінницької області № 141/301/16ц/1208/2018 від 05 квітня 2018 року цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним та витребування майна з чужого володіння, передано для розгляду Іллінецькому районному суду Вінницької області (том 2 а. с. 228).

06 серпня 2018 року відповідач ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу від 06 січня 2016 року, визнання права власності на цей транспортний засіб та звільнення з-під арешту автомобіля марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

Свої вимоги мотивував тим, що спірний автомобіль марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який купив як посередник ОСОБА_1 16 грудня 2014 року по довідці-рахунку серії НОМЕР_3 за 38 400,00 грн., ОСОБА_1 оформив його на своє ім`я. Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 видане 18 грудня 2014 року.

ОСОБА_1 провів як посередник первинну реєстрацію в торгівельній організації по АДРЕСА_1 , транспортний засіб, який був ввезений з-за кордону, з подальшою реєстрацією автомобіля на своє ім`я за місцем проживання: АДРЕСА_2 . Автомобіль придбав ОСОБА_1 за кошти його матері ОСОБА_6 , яка передала йому кошти в сумі 50 000,00 грн. для придбання транспортного засобу з подальшою передачею автомобіля йому – ОСОБА_2 . Для подальшого переоформлення автомобіля ОСОБА_1 надав ОСОБА_6 нотаріально посвідчену довіреність від 24 жовтня 2015 року. Його мати ОСОБА_6 за власні кошти провела капітальний ремонт автомобіля і передала автомобіль своєму сину – ОСОБА_2

06 січня 2016 року за дорученням № НАК 457517 від 24 жовтня 2015 року укладено письмовий договір купівлі-продажу транспортного засобу № 0542/2016 в Територіальному сервісному центрі 0542 РСЦ МВС у Вінницькій області. Продавцем автомобіля була його мати ОСОБА_6 , а покупцем – ОСОБА_2 при продажі автомобіля експертна оцінка не проводилася, вартість автомобіля у договорі проставлена в сумі 117 500,00 грн.

На підставі договору купівлі-продажу він став власником автомобіля марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, типу – фургон монотонний В, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

Його мати покращила технічну якість автомобіля на 79 500,00 грн.

Відповідно до облікової картки № НОМЕР_5 від 06 січня 2016 року проведено перереєстрацію спірного автомобіля з ОСОБА_1 на нового власника за договором купівлі-продажу – на ОСОБА_2 , який володіє ним по сьогоднішній день.

ОСОБА_3 при розірванні шлюбу не ставила питання про поділ майна, нажитого під час шлюбу, тому, що таке майно було відсутнє. Нажите майно під час шлюбу між подружжям не ділилося.

Позивач ОСОБА_3 не довела і не надала суду доказів про те, що автомобіль марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який оформив на себе як посередник ОСОБА_1 16 грудня 2914 року, придбаний за спільні сімейні кошти. А ним доведено, що спірний автомобіль він набув з дотриманням діючого в Україні законодавства і має у приватній власності даний транспортний засіб на законних підставах.

У зв`язку з даними обставинам ОСОБА_2 просив визнати дійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 06 січня 2016 року – автомобіля марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , укладений між ним – покупцем та продавцем ОСОБА_1 ; визнати право власності на цей транспортний засіб та звільнити автомобіль з-під арешту, що накладений за постановою ВП № 51764795 від 25 липня 2016 року головним державним виконавцем Оратівського районного відділу ДВС про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження на підставі ухвали Оратівського районного суду Вінницької області від 21 липня 2016 року у справі № 141/301/16ц (том 3 а. с. 27-32).

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 08 вересня 2020 року прийнято зустрічний цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу від 06 січня 2016 року автомобіля марки OPEL VIVARO, державний номерний знак НОМЕР_1 ; визнання права власності на транспортний засіб – автомобіль марки OPEL VIVARO, державний номерний знак НОМЕР_1 , придбаний за договором купівлі-продажу від 06 січня 2016 року та звільнення з-під арешту автомобіля марки OPEL VIVARO, державний номерний знак НОМЕР_1 , до сумісного розгляду із первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на майно (том 3 а. с. 229).

03 вересня 2019 року ОСОБА_3 подала заяву про зміну предмета позову та просила визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 0542/2016/13 від 06 січня 2016 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо купівлі-продажу автомобіля марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 ; стягнути з ОСОБА_1 на її користь 62 899,65 грн. у відшкодування коштів, одержаних за продаж спільного майна. Такі вимоги мотивувала тим, що відповідач ОСОБА_1 за час перебування з нею у шлюбі, без її згоди продав автомобіль відповідачу ОСОБА_2 , тобто уклав договір не в інтересах сім`ї, а тому такий договір купівлі-продажу транспортного засобу від 06 січня 2016 року, є недійсним. Враховуючи те, що набувач автомобіля ОСОБА_2 заявив, що автомобіль, який він придбав у відповідача ОСОБА_1 у нього відсутній і де він знаходиться на даний час він не знає, а також і те, що розшук автомобіля в забезпечення доказів є неможливим, що підтверджується ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 24 січня 2019 року, тому відповідач ОСОБА_1 повинен сплатити їй компенсацію за проданий автомобіль, виходячи із рівності часток позивача і відповідача ОСОБА_1 у проданому ОСОБА_2 автомобілі. Відповідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 171Е-08/19 від 31 серпня 2019 року, виготовленого ПП «Експертиза», вартість автомобіля марки OPEL VIVARO, 2006 року виробництва, на момент проведення дослідження, що відповідає моменту відшкодування складає: 125 799,30 грн., а тому вартість частки позивача, яка була продана ОСОБА_1 становить 62 899,65 грн. (том 3 а. с. 141-142).

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 03 вересня 2019 року у задоволенні заяви позивача про зміну предмета позову у справі від 03 вересня 2019 року, відмовлено (том 3 а. с. 152-153).

12 грудня 2019 року ОСОБА_3 подала заяву про збільшення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , у якому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь 62 899,65 грн. у відшкодування коштів, одержаних за продаж спільного майна (том 3 а. с. 177-178).

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 12 грудня 2019 року у задоволенні заяви позивача про збільшення позовних вимог у цивільній справі, відмовлено (том 3 а. с. 191-191).

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 06 вересня 2021 року, постановленою суддею Балтаком Д. О., прийнято до свого провадження цивільну справу № 141/301/16-ц (том 4 а. с. 45).

16 листопада 2021 року ОСОБА_3 подала заяву про зміну предмета позову, у якій просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь 62 899,65 грн. грошової компенсації вартості належної їй частки у спільному автомобілі марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 (том 4 а. с. 60-64).

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2022 року прийнято до розгляду заяву представника позивача ОСОБА_3 – адвоката Катрича П. С. про зміну предмета позову від 15 листопада 2021 року (том 4 а. с. 108-109).

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 25 жовтня 2022 року, постановленою під головуванням судді Шелюховського М. В., прийнято до свого провадження цивільну справу № 141/301/16-ц (том 4 а. с. 156-157).

Остання заява про збільшення позовних вимог подана 11 квітня 2023 року, де позивач ОСОБА_3 просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь 86 373,65 грн. грошової компенсації вартості належної їй частки у спільному майні – автомобілі марки OPEL VIVARO, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , та стягнути судові витрати. Обґрунтувала такі вимоги тим, що на даний час ринкова вартість технічно-справного автомобіля марки OPEL VIVARO, 2006 року виробництва змінилася та складає 172 747,30 грн., що підтверджується висновком експертного товарознавчого дослідження № 25Е-03/23 від 04 квітня 2023 року, тому вартість частки належної їй у цьому автомобілі, що продана відповідачем ОСОБА_1 складає 86 373,65 грн. (том 4 а. с. 212-214).

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 11 квітня 2023 року задоволено клопотання сторін про виклик у судове засідання свідків і закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. В описовій частині ухвали суду зазначено, що представник позивача ОСОБА_3 – адвокат Борусевич С. Й. подав до суду заяву про збільшення позовних вимог і заяву про проведення підготовчого судового засідання без їх участі. Проте у мотивувальній та в резолютивній частині ухвали суду питання прийняття заяви про збільшення позовних вимог не вирішено (том 4 а. с. 230).

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 08 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено повністю.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 86 373,65 грн. грошової компенсації вартості належної їй частки у спільному майні – автомобілі марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу від 06 січня 2016 року – автомобіля марки OPEL модель VIVARO, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , укладеного між ОСОБА_2 та продавцем ОСОБА_1 , та визнання права власності на автомобіль, відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 487,20 грн. витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні вимог ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 на її користь 1200,00 грн. витрат за проведення автотоварознавчого дослідження, відмовлено.

Додатковим рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 лютого 2024 року заяву про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката в сумі 12 520,88 грн.

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 06 березня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_3 – адвоката Катрича Павла Степановича про ухвалення додаткового рішення у справі № 141/301/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу дійсним, визнання права власності на автомобіль.

Всі учасники справи подали апеляційні скарги.

Відповідач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду в частині задоволення позову та стягнення з нього на користь ОСОБА_3 86 373,65 грн. грошової компенсації вартості не належної їй частки у спільному майні – автомобілі марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , та закрити провадження у справі у цій частині.

Також просить скасувати додаткове рішення суду від 26 лютого 2024 року про стягнення з нього на користь ОСОБА_3 судових витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката в сумі 12 520,88 грн.

Зазначив, що судові рішення вважає незаконними, оскільки вони винесені із порушенням норм матеріального і процесуального права та Конституції України.

При розгляді справи позивачем ОСОБА_3 не доведено, що спірний автомобіль придбаний за грошові кошти нажиті під час шлюбу, а він довів, що цей автомобіль був придбаний за грошові кошти, які належать іншій особі – ОСОБА_6 – рідній матері ОСОБА_2 , із якою у нього виникли договірні обов`язки на придбання автомобіля.

Судом першої інстанції в порушення процесуальних норм, передбачених статтею 417 ЦПК України, цим доводам і поясненням не надано правової оцінки та порушено вимоги статтей 80 і 89 ЦПК України, так як судом приховано такий письмовий доказ, як розписка від 10 жовтня 2014 року, зі змісту якої вбачається, що розписка дана ОСОБА_1 громадянці ОСОБА_6 в тому, що він узяв у неї грошові кошти у сумі 50 000,00 грн., за які зобов`язується купити автомобіль бус марки (Опель, Рено, Пісон). Також не надано правову оцінку матеріальному праву, про що зазначено у статтях 901, 525, 1047 ЦК України.

В оскаржуваному судовому рішенні відсутні підстави визнання права спільної сумісної власності подружжя, на спірний автомобіль, що призвело до порушення матеріального права, закріпленого в статті 63 СК України та процесуальних норм в статті 18 ЦПК України.

При винесені оскаржуваного рішення суд першої інстанції допустив порушення вимог статті 174 СК України, тобто порушив права дитини на її власність у спірному майні.

З вини позивача розгляд справи проводився понад 8 років. Суд встановивши, що позивач двічі не з`явилася без поважних причин у судове засідання, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, не залишив її позов без розгляду.

Заява позивача ОСОБА_3 про зміну позовних вимог без відмови від позовних вимог за первинним позовом не підлягала прийняттю судом, а суд у порушення не застосував процесуальні норми права, встановлені статтями 257, 175, 177 ЦПК України.

У судовому рішенні не висвітлені всі належні докази, а саме: пояснення допитаних свідків.

Судом неправомірно взятий до уваги неналежний доказ – висновок ПП ЕНДЦ «Експертиза» № 25Е-03/23 від 04 квітня 2023 року щодо визначення вартості спірного автомобіля, яким зроблено висновок заочно на припущеннях, без огляду цього транспортного засобу, без урахування письмових доказів, які перебувають у справі, таких як те, що ОСОБА_1 придбав спірний автомобіль на замовлення своєї сестри ОСОБА_6 та оформив її на своє ім`я, заплативши згідно довідки-рахунку за автомобіль 38 400,00 грн.

Для ухвалення додаткового рішення суду адвокатом не надано суду і відповідачу укладеного договору про надання правової допомоги ОСОБА_3 . Також відсутні витрати адвоката на надання правової допомоги. Не відповідає дійсності твердження адвоката, що ним потрачено на дорогу 5 000,00 грн.

Суд прийняв заяву про стягнення витрат на послуги адвоката без оплати судового збору.

Додаткове рішення суду винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права через 18 днів, а згідно з ч. 3 ст. 270 ЦПК України додаткове рішення суд ухвалює протягом 10 днів.

Відповідач-позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду від 08 лютого 2024 року про відмову у задоволенні зустрічного позову щодо відмови у скасуванні арешту автомобіля марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , накладеного постановою ВП № 51764795 від 25 липня 2016 року Головним державним виконавцем Оратівського районного відділу державної виконавчої служби про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження на підставі ухвали Оратівського районного суду Вінницької області від 21 липня 2016 року та надати апеляційним судом незалежну правову оцінку всім доказам, які перебувають у справі.

Зазначив, що рішення суду вважає незаконним і таким, що винесене із порушенням норм матеріального, процесуального права і Конституції України.

При розгляді справи суд не надав правової оцінки поясненням і доводам та викривив дійсні обставини справи і спотворив їх. Так грошові кошти в сумі 50 000,00 грн. наданих ОСОБА_1 під розписку ОСОБА_6 до сімейних коштів ОСОБА_3 не мають будь-якого відношення, оскільки ці кошти належать його матері ОСОБА_6 , за які був придбаний спірний автомобіль. Про такі обставини ОСОБА_3 достовірно знала, проте поставила собі за мету протиправного заволодіння майном, на яке не має права.

Придбання спірного автомобіля на його користь відбулося за грошові кошти його рідної матері ОСОБА_6 і 06 січня 2016 року за дорученням № НАК 457517 від 24 жовтня 2015 року укладено письмовий договір купівлі-продажу автомобіля в територіальному сервісному центрі 0542 РСЦ МВС у Вінницькій області, продавцем якого була його рідна сестра ОСОБА_6 , а покупцем – він – ОСОБА_2 , як добросовісний набувач права власності.

Оскаржуваним рішенням протиправно відмовлено у скасуванні арешту на автомобіль, який на праві власності належить йому.

Суд безпідставно не залишив без розгляду позов ОСОБА_3 при тому, що вона двічі не з`явилася у судове засідання без поважних причин, при цьому була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи.

Суд у порушення вимог статтей 257, 175, 177 ЦПК України прийняв заяву ОСОБА_3 про зміну позовних вимог без відмови від позовних вимог за первинним позовом. Позивач не надала жодного доказу на підтвердження, що спірний автомобіль придбано за грошові кошти нажиті під час шлюбу і такі докази не здобуті і судом.

Позивач ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду від 06 березня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зазначила, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а також порушив норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу подано адвокатом Катричем П. С. 26 лютого 2024 року, на підставі статтей 141 і 270 ЦПК України. За правилами частини 8 статті 141 ЦПК України в разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Тобто суд повинен розглянути дану заяву незалежно від того, чи було раніше прийнято додаткове рішення про стягнення судових витрат за надання правничої допомоги чи ні. Крім цього у клопотанні було зазначено інший період надання правової допомоги, коли інший адвокат не був представником позивача і не надавав їй правничу допомогу. Тому суд неправильно застосував норми права, передбачені статтями 141 і 270 ЦПК України. А у випадку неподання відповідних доказів протягом встановленого строку, або відмова суду у поновленні встановленого законом строку, така заява залишається без розгляду, та не є підставою для відмови у прийнятті додаткового рішення.

Позивач ОСОБА_3 подала відзив на апеляційні скарги, в якому просить залишити апеляційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 без задоволення, а рішення суду першої інстанції і додаткове рішення суду першої інстанції – без змін.

Інші учасники справи відзив на апеляційні скарги не надіслали.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 підтримав свою апеляційну скаргу і просить її задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Апеляційну скаргу відповідача-позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 визнав і також просить задовольнити її. Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 не визнав, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду – залишити без змін.

Представник відповідача-позивача ОСОБА_2 – адвокат Семенюк І. В. підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_2 і просить задовольнити її. Визнав апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 і її просить задовольнити. Заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_3 , оскаржувану нею ухвалу суду просить залишити без змін.

Представник позивача-відповідача ОСОБА_3 – адвокат Борусевич С. Й. не підтримав апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 , пояснивши, що йому нічого не відомо про цю скаргу, тому він не може сказати чи підтримує, а чи не підтримує її. Заперечив проти задоволення апеляційних скарг відповідача ОСОБА_1 і відповідача-позивача по зустрічному позову ОСОБА_2 , просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані ними судові рішення – без змін.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду та ухвалу суду першої інстанції в межах доводів всіх апеляційних скарг, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов висновку, що апеляційні скарги відповідача ОСОБА_1 і позивача-відповідача ОСОБА_3 до задоволення не підлягають, а апеляційна скарга відповідача-позивача ОСОБА_2 підлягає до часткового задоволення за таких підстав.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому суд досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї та приймає докази, які не були подані до суду першої інстанції, лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а також не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 (виданого повторно), зареєстрованого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Калинівського районного управління юстиції у Вінницькій області, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_7 , батьками якої є: батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_3 (актовий запис про народження № 179 від 03 жовтня 2013 року – том 1 а. с. 7, 14).

Згідно довідки № 04 від 12 січня 2016 року, виданої Сологубівською сільською радою Оратівського району Вінницької області, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає на території Сологубівської сільської ради з 26 серпня 2015 року по теперішній час (том 1 а. с. 54), що підтверджується актом перевірки матеріально-побутових умов від 30 жовтня 2015 року (том 1 а. с. 55), рішенням комісії з питань захисту прав дитини Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області № 10 від 05 листопада 2015 року про своє незаперечення щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_7 із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (том 1 а. с. 56), довідкою про склад сім`ї ОСОБА_1 від 16 грудня 2015 року за № 446 (том 1 а. с. 57).

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7 , зареєстрованого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Калинівського районного управління юстиції у Вінницькій області, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 08 жовтня 2013 року, актовий запис № 183; прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка ОСОБА_8 , дружини ОСОБА_8 (том 1 а. с. 8, 17).

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 02 лютого 2016 року позов ОСОБА_5 задоволено. Шлюб ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , зареєстрований 08 жовтня 2013 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Калинівського районного управління юстиції Вінницької області, актовий запис № 183, розірваний. Відновлено дошлюбне прізвище позивача ОСОБА_10 . Рішення набрало законної сили 12 лютого 2016 року (том 1 а. с. 106).

Регіональний сервісний центр у Вінницькій області на запит суду надав відповідь 28 січня 2016 року за вихідним № 27/2-559 про реєстрацію та перереєстрацію транспортного засобу марки OPEL VIVARO, державний номерний знак НОМЕР_1 , згідно якої первинна реєстрація транспортного засобу, придбаного в торговельній організації, який ввезено з-за кордону, проведена на власника ОСОБА_1 , за яким зареєстровано транспортний засіб – автомобіль марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , на підставі довідки-рахунку № НОМЕР_3 від 16 грудня 2014 року; ВМД № 205070000/2014/056331 від 18 грудня 2014 року. Перереєстрація даного транспортного засобу на нового власника – ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу проведена 06 січня 2016 року на підставі: свідоцтва НОМЕР_4 від 18 грудня 2014 року та договору купівлі-продажу № 0542-2016-13 від 06 січня 2016 року (том 1 а. с. 118-119).

Згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу № 0542-2016-13 від 06 січня 2016 року, оформленого та посвідченого у Територіальному сервісному центрі 0542 РСЦ МВС у Вінницькій області, продавець ОСОБА_1 і покупець ОСОБА_2 уклали даний договір, за умовами якого продавець зобов`язався передати покупцю, який зобов`язався прийняти у власність транспортний засіб, який має такі характеристики: марка OPEL модель VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . Договір підписаний від імені продавця ОСОБА_1 – ОСОБА_6 (без будь-якого підтвердження її повноважень) і від імені покупця – ОСОБА_2 (том 1 а. с. 152, том 3 а. с. 39).

Довіреністю, посвідченою 24 жовтня 2015 року терміном на три роки приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Вінницької області Варламович О. В., ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_6 або ОСОБА_2 експлуатувати та розпоряджатися від його імені належним йому автотранспортним засобом марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 (том 1 а. с. 213, том 3 а. с. 34).

Згідно довідки-рахунку серії НОМЕР_3 від 16 грудня 2014 року, торговельна організація ТОВ «Трансгруп ФК» продала і видала ОСОБА_1 автомобіль марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 (том 1 а. с. 194-195).

Із розписки, наданої ОСОБА_1 , вбачається, що він узяв у ОСОБА_6 гроші в сумі 50 000,00 грн., за які зобов`язується купити автомобіль бус марки (Опель, Рено, Пісон). Розписка датована 14 жовтня 2014 року (том 2 а. с. 59).

Ухвалою Оратівського районного суду Вінницької області від 21 липня 2016 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено. Забезпечено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності шляхом накладення арешту на автомобіль марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 (том 2 а. с. 134).

Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 171Е-08/19 від 31 серпня 2019 року, проведеного за заявою адвоката Катрича П. С. – представника позивача ОСОБА_3 , середня ринкова вартість технічно справного автомобіля марки OPEL VIVARO, 2006 року виробництва, станом на 06 січня 2016 року складала 166 791,50 грн.; середня ринкова вартість технічного справного автомобіля марки OPEL VIVARO, 2006 року виробництва, станом на момент проведення даного дослідження складає: 125 799,30 грн. (том 3 а. с. 144-147).

Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 25Е-03/23 від 04 квітня 2023 року, проведеного за заявою за підписом адвоката Борусевича С. Й., середня ринкова вартість технічно справного автомобіля марки OPEL VIVARO, 2006 року виробництва, станом на момент проведення даного дослідження складає: 172 747,30 грн. (том 4 а. с. 215-218).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3 суд першої інстанції вказав у своєму рішенні, що зважаючи на час набуття ОСОБА_1 , тобто в період зареєстрованого із ОСОБА_11 шлюбу, спірного автомобіля, це майно є спільною сумісною власністю подружжя, що резюмується з положеннями частини 1 статті 60 СК України. За законом при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки подружжя є рівними, оскільки іншого не визначено домовленістю між бувшим подружжям ОСОБА_1 і ОСОБА_4 і шлюбний договір між ними не укладався. З урахуванням того, що майно відчужено відповідачем ОСОБА_1 проти волі ОСОБА_11 і у зв`язку із неможливістю встановити його дійсну (ринкову) вартість, суд визначив цю вартість виходячи із вартості подібного майна на час розгляду справи, тобто станом на 04 квітня 2023 року, згідно висновку ПП ЕНДЦ «Експертиза», що склала суму 172 747,30 грн. Оскільки позивач ОСОБА_3 має право на грошову компенсацію у розмірі 1/2 вартості відчуженого майна, тому з відповідача ОСОБА_1 на її користь стягнуто 86 373,65 грн. грошової компенсації вартості належної їй частки у спільному майні.

Відмовляючи у задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 є власником спірного автомобіля марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 06 січня 2016 року, на виконання якого відбулася передача зазначеного автомобіля ОСОБА_2 та здійснено перереєстрацію цього автомобіля марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , на нового власника – ОСОБА_2 , тобто позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 набув право власності на автомобіль на підставах передбачених законом і доказів невизнання за ним такого права власності відповідачами, матеріали справи не містять, тому немає необхідності у визнанні за ним права власності, яке ніким не оспорюється, і не невизнається, і документи, що засвідчують його право власності на це майно, ним не втрачені.

Стягуючи судові витрати в сумі 12 520,88 грн., що є частковим задоволенням від заявленої адвокатом Борусевичем С. Й. суми в розмірі 18 570,00 грн., суд першої інстанції виходив із встановленого у самому договорі розміру і порядку обчислення таких витрат, виключивши із суми витрати адвоката, пов`язані із прибуттям до суду та у зворотньому напрямку розміром 5000,00 грн., а також суму 1050,00 грн. за підготовку і направлення до суду заяви про ухвалення додаткового рішення у справі.

Відмовляючи в ухваленні додаткового рішення про стягнення з відповідачів на користь позивача ОСОБА_3 судових витрат за надання правничої допомоги у розмірі 20 000.00 грн., суд вказав на те, що додатковим рішенням суду від 26 лютого 2024 року вирішено питання щодо судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, а представником позивача пропущений процесуальний строк для подачі відповідних доказів за умови, що сторона до закінчення судових дебатів зробила відповідну заяву про свій намір надати докази понесених нею витрат. Причини пропуску такого строку суд визнав неповажними, тому підстави для поновлення строку відсутні.

Із висновками суду, викладеними у додатковому рішенні суду та в ухвалі суду можна погодитися.

Щодо рішення суду, то колегія суддів погоджується із такою позицією суду першої інстанції, за виключенням висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Оратівського районного суду Вінницької області від 21 липня 2016 року.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою, дев`ятою статті 7 СК України встановлено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності, а за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю, при цьому тягар доказування, що вказане майно не належить до спільної сумісної власності, покладається на того з подружжя, хто набув спірне майно за кошти, що належали йому особисто.

За правилами частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою (частина 1).

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина 3).

Отже, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з бувшого із подружжя – відповідача ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі 1/2 вартості відчуженого ним майна, яким є транспортний засіб, суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи щодо того, що відповідач ОСОБА_1 в період проживання із позивачем ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, згідно довідки-рахунку серії ВІА № 689549 від 16 грудня 2014 року, придбав автомобіль марки OPEL VIVARO, державний номерний знак НОМЕР_1 та зареєстрував на своє ім`я автомобіль, який за договором, укладеним також під час перебування у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , здійснив відчуження спірного автомобіля на підставі договору купівлі-продажу від 06 січня 2016 року, на користь ОСОБА_2 , який 06 січня 2016 року зареєстрував автомобіль на своє ім`я, без відома та згоди позивача ОСОБА_3 , правильно визначив спірні правовідносини та обґрунтовано виходив із положень частини 1 статті 60, частини 1 статті 70, частини 3 статті 65 СК України.

Неспроможними є та спростовуються наступним доводи апеляційної скарги в тому, що судом неправомірно взятий до уваги неналежний доказ – висновок ПП ЕНДЦ «Експертиза» № 25Е-03/23 від 04 квітня 2023 року щодо визначення вартості спірного автомобіля, яким зроблено висновок заочно на припущеннях, без огляду цього транспортного засобу, без урахування письмових доказів, які перебувають у справі, таких як те, що ОСОБА_1 придбав спірний автомобіль на замовлення своєї сестри ОСОБА_6 та оформив її на своє ім`я, заплативши згідно довідки-рахунку за автомобіль 38 400,00 грн.

Так, за правилами частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. За правилами статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій; докази подаються сторонами; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За правилами статті 76 ЦПК України наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Позивач, звернувшись із позовом до суду зазначила і надала письмовий доказ на підтвердження обставин вартості спірного автомобіля, а саме: висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 25Е-03/23 від 04 квітня 2023 року про середню ринкову вартість технічно справного автомобіля марки OPEL VIVARO, 2006 року виробництва, станом на момент проведення даного дослідження, вартість якого складає: 172 747,30 грн. (том 4 а. с. 215-218).

Відповідач ОСОБА_1 , в заперечення таких вимог позивача, на виконання зазначених вимог статей 12, 13, 81, 76 ЦПК України не зазначив та не надав належних доказів щодо вартості (дійсної) спірного автомобіля.

Відповідач, обґрунтовуючи незаконність рішення суду першої інстанції, доводи своєї апеляційної скарги звів до того, що позивачем ОСОБА_3 не доведено, що спірний автомобіль придбаний за грошові кошти нажиті під час шлюбу, а він довів, що цей автомобіль був придбаний за грошові кошти, які належать іншій особі – ОСОБА_6 – рідній матері ОСОБА_2 , із якою у нього виникли договірні обов`язки на придбання автомобіля, а судом першої інстанції не зазначені в оскаржуваному рішенні підстави визнання права спільної сумісної власності подружжя на спірний автомобіль.

Такі доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах закону, а тому не заслуговують на увагу та спростовуються діючими нормами сімейного законодавства, у тому числі наступним.

Статтею 60 СК України визначені підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, які являють собою перелік юридичних фактів і складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя, тобто майно, що набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина 1). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина 2).

По даній справі сторони: ОСОБА_1 і ОСОБА_4 уклали шлюб 08 жовтня 2013 року і 02 лютого 2016 року (рішення суду набрало законної сили 11 лютого 2016 року) розірвали шлюб.

Під час перебування відповідача у шлюбі за ним 18 грудня 2014 року зареєстрований спірний автомобіль на підставі довідки-рахунку серії НОМЕР_3 від 16 грудня 2014 року.

Таке придбання презумує право спільної сумісної власності і не потребує визнання такого у судовому порядку. Проте, той із подружжя, хто набув спірне майно за кошти, що належали йому особисто, несе тягар доказування щодо обставин не належності спірного майна до спільної сумісної власності, із чого слідує, що не позивач, а саме відповідач має надати докази та довести, що спірне майно є його особистою власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.

Твердження відповідача ОСОБА_1 , що спірний автомобіль був придбаний ним за грошові кошти, які належать іншій особі – ОСОБА_6 – рідній матері ОСОБА_2 , із якою у нього виникли договірні обов`язки на придбання автомобіля, а судом першої інстанції приховано такий письмовий доказ, як розписка від 10 жовтня 2014 року, зі змісту якої вбачається, що розписка дана ОСОБА_1 громадянці ОСОБА_6 в тому, що він узяв у неї грошові кошти у сумі 50 000,00 грн., за які зобов`язується купити автомобіль бус марки (Опель, Рено, Пісон). Проте, Куницький зобов`язався купити автомобіль, але він не надав доказів, що саме за ці грошові кошти, які він отримав у жовтні 2014 року від ОСОБА_6 , він у грудні 2014 року купив спірний автомобіль і що цей автомобіль він купував саме для ОСОБА_6 і саме за ці кошти, які він отримав від неї. При цьому належних, допустимих, достовірних доказів, яких би було достатньо, відповідач не надав. А розписка не свідчить про те, що саме ці отримані від ОСОБА_6 кошти потрачені ОСОБА_1 саме на придбання спірного автомобіля.

Доводи апеляційної скарги в тому, що в оскаржуваному судовому рішенні відсутні підстави визнання права спільної  сумісної власності подружжя, на спірний автомобіль, що призвело до порушення матеріального права, закріпленого в статті 63 СК України та процесуальних норм в статті 18 ЦПК України, спростовуються тим, що згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч. 1). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2).

Статтею 63 СК України регуюється здійснення подружжям права спільної сумісної власності, згідно вимог якої дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

По справі не встановлено укладення між подружжям ОСОБА_1 і ОСОБА_4 будь-якої домовленості щодо володіння, користування і розпорядження майном, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності і про таку домовленість відповідач ОСОБА_1 в ході розгляду справи не надавав пояснень, не зазначав і не надав належних доказів.

Отже, жодного порушення зазначених норм матеріального права судом першої інстанції не допущено, як і відсутні порушення вимог статті 18 ЦПК України, яка визначає обов`язковість судових рішень.

З урахуванням вимог частини 3 статті 65 СК України в тому, що для укладення договору одним із подружжя стосовно цінного майна, яким у даній справі є автомобіль, обов`язково має бути згода другого з подружжя і така згода має бути виражена у письмовому вигляді.

Позивач заявлені позовні вимоги обґрунтувала, тим, що вона не надавала згоди, у тому числі і письмово, на розпорядження спільним сумісним майном подружжя – автомобілем.

Відповідач ОСОБА_1 , заперечуючи такі її доводи, згідно вимог статей 12, 89 ЦПК України зобов`язаний довести такі свої заперечення відповідними доказами, що відповідали б вимогам статей 76-80 ЦПК України, надавши письмову згоду позивача ОСОБА_3 на розпорядження спільним сумісним майном подружжя.

Такі заперечення відповідач ОСОБА_1 не довів, оскільки не надав письмової згоди ОСОБА_3 на відчуження спільного майна подружжя – автомобіля.

За правилами статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно положень статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на яку вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За правилами статей 77, 78, 79, 80, 81, 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному те безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції, виконавши вимоги зазначених законів, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів і, встановивши, що спірний автомобіль був придбаний сторонами під час перебування у шлюбі, був зареєстрований за відповідачем ОСОБА_1 і набув статусу майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, яким відповідач розпорядився – відчужив його без письмової згоди другого із подружжя, прийшов до вірного висновку про порушення прав позивача діями відповідача, які підлягають відновленню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля в сумі 86 373,65 грн., зваживши на те, що позивач до відчуження відповідачем ОСОБА_1 автомобіля 06 січня 2016 року без її згоди, мала право на 1/2 частку цього автомобіля.

Зазначені доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушенням судом першої інстанції норм процесуального права є очевидними, проте згідно частини 2 і 3 статті 376 ЦПК України, такі порушення не призвели до неправильного вирішення справи (абзац другий частини 2 ст. 376 ЦПК України) та не входять до переліку обов`язкових підстав для скасування судового рішення, про що зазначено у ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 щодо незаконності рішення суду, є безпідставними і не впливають на висновки суду.

Щодо оскарження відповідачем ОСОБА_1 додаткового рішення суду.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать також витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3).

Згідно вимог частин 1 і 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані із правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 цієї статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язані зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Рішенням суду в оскаржуваній відповідачем ОСОБА_1 частині позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 задоволені повністю.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з правничою допомогою покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподанні відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8).

Згідно довідки № 141/1301/16-ц/595/2024 від 08 лютого 2024 року, складеної секретарем судового засідання ОСОБА_12 , особи, які приймають участь у судовому засідання, 08 лютого 2024 року до суду не з`явилися, тому фіксування за допомогою технічних засобів судового засідання не здійснювалося (том 5 а. с. 194).

Отже, судові дебати по даній справі не проводилися. Проте, представник позивача ОСОБА_13 – адвокат Борусевич С. Й. надіслав 07 лютого 2024 року (отримано судом 08 лютого 2024 року) через систему «Електронний суд» клопотання з проханням проводити судове засідання за відсутності сторони позивача за первісним позовом, вказавши, що позов підтримує та просить його задовольнити, у зустрічному позові – відмовити, врахувати позицію, викладену у письмовому виступі в судових дебатах від 01 лютого 2024 року. Також у цьому клопотанні та у письмовому виступі у дебатах зазначив, що просить стягнути із ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати, докази в підтвердження розміру яких буде надано суду в порядку, передбаченому частиною 8 статті 141 ЦПК України (том 5 а. с. 160-177, 191-193).

13 лютого 2024 року представник позивача ОСОБА_3 – адвокат Борусевич С. Й. надіслав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в розмірі 18 570,88 грн., з доданими доказами на підтвердження таких витрат (том 5 а. с. 201-213).

На підтвердження понесених позивачем ОСОБА_3 витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката Борусевича С. Й., надано до суду: договір про надання професійної правничої допомоги адвоката № 117 від 24 березня 2023 року; детальний опис робіт (наданих послуг) від 13 лютого 2024 року на загальну суму 18 570,88 грн.; акт № 13/02 від 13 лютого 2024 року про надану правничу допомогу в рамках цивільної справи № 141/301/16-ц за період з 24 березня 2023 року по 13 лютого 2024 року по договору про надання професійної правничої допомоги адвоката № 117 від 24 березня 2023 року на загальну суму 18 570,88 грн. До заяви додані докази надіслання через Укрпошту копії заяви з додатками учасникам справи (том 5 а. с. 201, 202-212, 213). До матеріалів справи доданий ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АВ № 1069568 від 29 березня 2023 року ОСОБА_3 адвокатом Борусевичем С. Й. в ПП ЕНДЦ «Експертиза», в Іллінецькому районному суді, Вінницькому апеляційному суді (том 4 а. с. 211).

Судом враховано, що діючим Цивільним процесуальним кодексом України передбачені критерії визначення та розподілу судових витрат при задоволенні позову: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи, відсутність заперечень з боку відповідача щодо неспівмірності витрат, а також передбачено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про стягнення судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12 520,88 грн. із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_3 , виклавши у додатковому рішенні обґрунтування задоволення такої заяви частково на задоволену суму, виключивши із суми 18 570,88 грн. витрати адвоката, пов`язані із прибуттям до суду та у зворотньому напрямку на загальну суму 5000,00 грн., оскільки вони документально не підтверджені і не доведені, а також 1050,00 грн. – послуг адвоката з підготовки та направлення до суду заяви про ухвалення додаткового рішення суду.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи (частина 1). У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову (частина 9). У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду (частина 10).

Цивільний процесуальний кодекс України визначив порядок скасування заходів забезпечення позову у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову.

Цей порядок регламентується частиною 9 статті 158 ЦПК України, відповідно до якого, якщо судом ухвалено рішення про повну відмову у задоволенні позову, цей же суд у цьому ж рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

За таких умов заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили таким рішенням суду про повну відмову у задоволенні позову (частина 10 статті 158 ЦПК України).

Суд першої інстанції 08 лютого 2024 року ухвалив рішення про повну відмову у задоволенні заявленого ОСОБА_2 зустрічного позову, у якому він просив визнати дійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 06 січня 2016 року – автомобіля марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , що укладений між ним – покупцем та продавцем ОСОБА_1 ; визнати за ним право власності на цей транспортний засіб та звільнити автомобіль марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , з-під арешту, що накладений за постановою ВП № 51764795 від 25 липня 2016 року головним державним виконавцем Оратівського районного відділу ДВС про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження на підставі ухвали Оратівського районного суду Вінницької області від 21 липня 2016 року у справі № 141/301/16ц (том 3 а. с. 27-32).

Суд першої інстанції відмовив у задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 з тих підстав, що він – ОСОБА_2 , є власником спірного автомобіля марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 06 січня 2016 року, відповідно до якого здійснено перереєстрацію цього автомобіля на нового власника – ОСОБА_2 , тобто ОСОБА_2 набув право власності на автомобіль на підставах передбачених законом і доказів невизнання за ним такого права власності відповідачами, матеріали справи не містять, тому немає необхідності у визнанні за ним права власності, яке ніким не оспорюється, і не визнається, і документи, що засвідчують його право власності на це майно, ним не втрачені.

Крім цього, арешт на автомобіль марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , накладений ухвалою суду за заявою позивача ОСОБА_3 про забезпечення її позову.

Одночасно із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_3 подала 21 липня 2016 року заяву про зміну предмета позову, заявивши позовні вимоги до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на майно, у якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу; витребувати у ОСОБА_2 автомобіль та передати його їй.

В своїй останній заяві про збільшення позовних вимог, поданій 11 квітня 2023 року, яка розглянута судом по суті і за її вимогами ухвалене рішення суду, позивач ОСОБА_3 просила стягнути лише із ОСОБА_1 на її користь 86 373,65 грн. грошової компенсації вартості належної їй частки у спільному майні подружжя – в автомобілі. Інших вимог, у тому числі щодо спірного автомобіля та до відповідача ОСОБА_2 , позовна заява ОСОБА_3 із збільшеними позовними вимогами, не містить.

З урахуванням таких обставин справи, ухваленого рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації за належну їй частку у спільному сумісному майні подружжя, про відмову у задоволенні зустрічного позову, підстав для відмови у задоволенні зустрічного позову, відсутності реальних будь-яких позовних вимог у позивача по справі ОСОБА_3 до відповідача ОСОБА_2 , у тому числі, пов`язаних із спірним автомобілем, та з урахуванням зазначених вимог частин 9 і 10 статті 158 ЦПК України і статті 384 ЦПК України в тому, що постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, колегія судів вважає, що апеляційна скарга позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 в частині скасування рішення суду про відмову у скасуванні арешту автомобіля, підлягає до задоволення.

В частині вимог апеляційної скарги про надання незалежної правової оцінки всім доказам, які перебувають у справі, то такі вимоги до задоволення не підлягають, оскільки вони виходять за межі повноважень суду апеляційної інстанції, що визначені статтею 374 ЦПК України, при тому, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній поданими доказами, досліджуючи такі докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі і надаючи оцінку таким доказам.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З урахуванням вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 , його доводи щодо інших обставин наведених в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу, оскільки його зустрічний позов залишено без задоволення, але він оскаржує рішення суду лише в частині відмови у скасуванні арешту автомобіля і така його вимога є законною та підлягає до задоволення.

Щодо вимог апеляційної скарги позивача ОСОБА_3 на ухвалу суду.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать також витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3).

Згідно вимог частин 1 і 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані із правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 цієї статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язані зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 задоволені повністю, у задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 , заявленого до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 – відмовлено.

За правилами пункту 1 і 2 частини 2 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з правничою допомогою покладаються на відповідача у разі задоволення позову, а в разі відмови у позові – на позивача.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподанні відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 цієї статті).

Згідно довідки № 141/1301/16-ц/595/2024 від 08 лютого 2024 року, складеної секретарем судового засідання ОСОБА_12 , особи, які приймають участь у судовому засідання, 08 лютого 2024 року до суду не з`явилися, тому фіксування за допомогою технічних засобів судового засідання не здійснювалося (том 5 а. с. 194).

Отже, у судовому засіданні позивач ОСОБА_3 і її представник – адвокат Катрич П. С. присутніми не були і судові дебати по даній справі не проводилися. Представник позивача ОСОБА_13 – адвокат Борусевич С. Й. із дотриманням наведених вимог цивільного процесуального закону подав відповідну заяву про стягнення на користь позивача понесених нею судових витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги адвокатом Борусевичем С. Й.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції адвокат Борусевич С. Й. пояснив, що про таку заяву позивача ОСОБА_3 про стягнення судових витрат за надану їй правову допомогу адвокатом Катричем П. С. йому нічого не відомо і він її не підтримує.

Позивач ОСОБА_3 і її представник адвокат Катрич П. С. до закінчення судових дебатів не зробили відповідної заяви щодо стягнення судових витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги адвокатом та не надали доказів на підтвердження розміру витрат, які позивач сплатили або має сплатити у зв`язку з розглядом справи ні до закінчення судових дебатів, ані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Як свідчать матеріали справи рішення суду по суті спору винесене 08 лютого 2024 року, а 26 лютого 2024 року представник позивача ОСОБА_3 – адвокат Катрич П. С. подав до суду клопотання про винесення додаткового рішення про стягнення судових витрат, понесених позивачем на надання правничої допомоги адвокатом Катричем П. С. в сумі 20 000,00 грн., надавши відповідні докази понесених таких судових витрат (том 5 а. с. 224-231).

Відмовляючи в ухваленні додаткового рішення про стягнення з відповідачів на користь позивача ОСОБА_3 судових витрат за надання правничої допомоги у розмірі 20 000.00 грн., суд вказав на те, що додатковим рішенням суду від 26 лютого 2024 року вирішено питання щодо судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, а представником позивача пропущений процесуальний строк для подачі відповідних доказів за умови, що сторона до закінчення судових дебатів зробила відповідну заяву про свій намір надати докази понесених нею витрат. Причини пропуску такого строку суд визнав неповажними, тому підстави для поновлення строку відсутні.

Із таким висновком суду першої інстанції можна погодитися, оскільки позивач і її представник – адвокат Катрич П. С. не приймали участі у судових дебатах, до їх закінчення не зробили відповідної заяви та не надали доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат на правову допомогу адвоката ні до закінчення судових дебатів, ані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення у справі.

З урахуванням викладеного апеляційна скарга позивача ОСОБА_3 до задоволення не підлягає, а ухвала суду першої інстанції – не підлягає до скасування.

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 08 лютого 2024 року в оскаржуваній відповідачем ОСОБА_1 частині та додаткове рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 лютого 2024 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 08 лютого 2024 року в оскаржуваній позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 частині, змінити, доповнити його резолютивну частину абзацом такого змісту:

«Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Оратівського районного суду Вінницької області від 21 липня 2016 року, у вигляді накладеного арешту на автомобіль марки OPEL VIVARO, 2006 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Іллінецького районного суду Вінницької області від 06 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіВ. В. Сопрун

І. М. Стадник

Повний текст судового рішення складено 30 квітня 2024 року