УХВАЛА

22 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1998/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючого, Білоуса В.В., Картере В.І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Кредобанк"

на постанову Господарського суду Харківської області

від 05.12.2023

у складі судді: Міньковського С.В.,

на постанову Східного апеляційного господарського суду

від 07.03.2024

у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тихий П.В., судді Плахов О.В., Терещенко О.І.,

та на ухвалу Господарського суду Харківської області

від 05.12.2023

у складі судді: Міньковського С.В.,

та на постанову Східного апеляційного господарського суду

від 07.03.2024

у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тихий П.В., судді Плахов О.В., Терещенко О.І.,

у справі за заявою ОСОБА_1

про неплатоспроможність

ВСТАНОВИВ:

Акціонерного товариства "Кредобанк" (далі - АТ "Кредобанк", заявник) 30.03.2024, засобами електронного зв`язку, звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 та посилаючись на абз. 2 ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 щодо задоволення клопотання арбітражного керуючого Корольова В.В. про затвердження порядку формування фонду грошової винагороди, відшкодування витрат арбітражного керуючого та використання його коштів та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.03.2024.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 922/1998/22 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В. Я., судді - Білоус В.В., Картере В.І., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2023.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов до висновку про відмову у прийнятті касаційної скарги АТ "Кредобанк" в частині оскарження ухвали Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 щодо задоволення клопотання арбітражного керуючого Корольова В.В. про затвердження порядку формування фонду грошової винагороди, відшкодування витрат арбітражного керуючого та використання його коштів та постанови Східного апеляційного господарського суду від 07.03.2024.

З аналізу статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Беллє проти Франції"). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд. Водночас, право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Так, згідно Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, цей Кодекс набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом.

Кодекс України з процедур банкрутства № 2597-VIII набрав чинності 21.04.2019, цей Кодекс введено в дію з 21.10.2019.

З дня введення в дію цього Кодексу визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 440 із наступними змінами); Постанову Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про банкрутство" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 441).

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, в редакції Закону № 2971-ІХ від 20.03.2023 чинної на момент прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови та винесення судом касаційної інстанції цієї ухвали передбачено, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), ухвали попереднього засідання, ухвал за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, поданих після закінчення строку, встановленого для їх подання, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника та рішень, прийнятих за результатами розгляду заяв, поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність).

Наведений в частині 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (тобто відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами.

Можливість оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 якою ухвалу Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 щодо задоволення клопотання арбітражного керуючого Корольова В.В. про затвердження порядку формування фонду грошової винагороди, відшкодування витрат арбітражного керуючого та використання його коштів - залишено без змін, не передбачено частиною 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства в редакції Закону № 2971-ІХ від 20.03.2023, як і не передбачено можливості включення вимог скарг на постанови апеляційних господарських судів, прийнятих за результатами оскарження ухвал господарського суду у справах про банкрутство, які не підлягають оскарженню окремо до касаційних скарг на ухвали, постанови у справах про банкрутство, що підлягають оскарженню.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

У зв`язку з чим, касаційна скарга у вказаній частині, не підлягає розгляду в порядку касаційного провадження, тому в її прийняті слід відмовити з підстав передбачених пунктом 1 частиною 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали касаційної скарги АТ "Кредобанк", в частині оскарження постанови Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 07.03.2024, Cуд дійшов висновку, що касаційна скарга не відповідає вимогам статті 290, 292 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні, та скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування вказаного висновку (п. 5 ч.2 ст. 290 Господарського процесуального кодексу України).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (п. 5 ч.2 ст. 290 Господарського процесуального кодексу України).

При поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен чітко зазначити норму права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах 1, 3 статті 310 ГПК. Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Крім того, заявник касаційної скарги повинен враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним, тому суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Лише посилання скаржника, як на підставу для відкриття касаційного провадження, на порушення норм процесуального та матеріального права, які, на думку скаржника, неправильно чи з порушенням застосовано судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, не можна вважати таким, що відповідає вимогам пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норма матеріального права, підлягають скасуванню та посилається на окремі постанови Верховного Суду.

Проте, зміст касаційної скарги не відповідає вимогам пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не зазначено відповідну підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої статтею 287 Господарського процесуального кодексу України підстави (підстав).

Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які сам заявник скарги не викладав у тексті касаційної скарги, оскільки вказане свідчитиме про порушення Судом принципу змагальності сторін.

Зміст касаційної скарги, не відповідає вимогам пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не зазначено відповідну підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої статтею 287 Господарського процесуального кодексу України підстави (підстав).

Відповідно до частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Згідно з частинами 2, 3 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

За таких обставин, заявнику касаційної скарги необхідно усунути недоліки касаційної скарги в частині оскарження постанови Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 та зазначити підстави касаційного оскарження, відповідно до приписів пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись частиною 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 174, 234, 290, 291, 292, 293, 294, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною Акціонерного товариства "Кредобанк" в частині оскарження ухвали Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 у справі № 922/1998/22.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Кредобанк" в частині оскарження постанови Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 у справі № 922/1998/22 залишити без руху.

3. Надати Акціонерному товариству "Кредобанк" строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

4. Роз`яснити Акціонерному товариству "Кредобанк", що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді В.В. Білоус

В.І. Картере