Справа № 761/23676/22

Провадження № 1-кп/761/1715/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , перекладача ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 120 201 001 000 038 86 від 06.05.2020 за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 146, п. 3, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України,

у х в а л и в :

Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146, п. 3, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Рішенням суду від 18.03.2024 строк застосованого до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжений по 16.05.2024 включно, однак у зв`язку з тим, що завершити судовий розгляд цього кримінального провадження до зазначеної дати не виявляється за можливе прокурор просив продовжити строк дії застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу з огляду на актуальність ризиків непроцесуальної поведінки обвинуваченого, оскільки останній може переховуватись від суду, знищити або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, здійснювати незаконний вплив на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні.

Захисник вважала доводи прокурора необґрунтованими, зазначені ризики надуманими, тому просила змінити запобіжний захід на домашній арешт.

Обвинувачений підтримав захисника.

Суд, заслухавши думки учасників, дослідивши наявні у суду матеріали, дійшов висновку про таке.

Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд зобов`язаний неухильно додержуватись вимог КПК, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України та керуватись у своїй діяльності рішеннями Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Наведене положення закріплене у статті 8 КПК, а також у практиці ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що стаття 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує основоположне право на свободу та недоторканість, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції.

Так, у справі «Маккей проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.

З наведеного витікає, що рішення суду про тримання особи під вартою має бути обґрунтованим, а саме у силу позиції ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини» має відповідати не лише вимогам внутрішнього національного законодавства, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

У рішенні «Вікс проти Сполученого королівства» ЄСПЛ зазначив, що особа може бути позбавлена права на свободу та недоторканість лише при дотриманні пункту 1 статті 5 Конвенції, а саме відповідно до процедури, встановленої законом, та якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення (п.п. «с» п. 1 ст. 5 Конвенції).

Європейський Суд з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» зазначив, що продовжуване утримання особи під вартою може бути виправдане у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.

З наведеного витікає, що при позбавленні особи волі та продовженні такого заходу забезпечення, суд повинен враховувати особливості конкретної справи, у якій необхідне тривале утримання особи під вартою у зв`язку з привалюванням суспільного інтересу та безпеки суспільства над правилом поваги до особистої свободи особи.

У зв`язку з цим, Європейський суд у справі «Ладент проти Польщі» звернув увагу, що тримання під вартою у відповідності до підпункту (с) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольнити вимогу пропорційності.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 19.10.2009 № 26-рп/2009 принцип пропорційності передбачає встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина за умови, що таке обмеження є суспільно необхідним.

З наведеного витікає, що принцип пропорційності, діючи у сфері застосування дії запобіжного заходу, вимагає, щоб застосований до особи захід забезпечував збалансованість приватних інтересів особи та публічних інтересів, тобто за конкретних обставин справи був необхідним важелем забезпечення належної процесуальної поведінки особи та суспільної безпеки.

Отже, суд, розглядаючи питання щодо доцільності подальшого утримання особи під вартою, має встановити існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки цієї особи, а також, чи виправдовує подальше обмеження прав особи справжній інтерес суспільства.

Таким чином, вирішуючи питання щодо реальності зазначених стороною обвинувачення ризиків непроцесуальної ОСОБА_6 , суд має визначити, зокрема, ймовірність неприбуття обвинуваченого до суду, тобто прийняття останнім заходів, спрямованих на переховування від суду з метою уникнення покарання, що загрожує йому у разі визнання його винуватими у вчиненні інкримінованих дій.

Статтею 178 КПК передбачено, що суворість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі доведення його винуватості у вчиненні інкримінованого злочину, є обов`язковою для оцінки судом під час вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу.

Таким чином, оцінюючи реальність існування ризику переховування обвинуваченого, суд має врахувати суворість покарання, що загрожує обвинуваченому та взяти до уваги складність обставин справи.

Отже, з огляду на викладене, врахуванню підлягають характер обвинуваченого, його моральні принципи та наявність інших чинників, що зможуть стримати останнього від позапроцесуальної поведінки: наявність місця мешкання, роботи, сімейних зв`язків та будь-яких інших зв`язків з країною, у якій ведеться його переслідування.

З огляду на суспільну небезпечність злочинних дій, що інкриміновані обвинуваченому, суд вважає не безпідставним висновок про критичну оцінку моральних якостей обвинуваченого та високу ймовірність вчинення ОСОБА_6 позапроцесуальних дій з метою переховування від суду.

Зокрема, обвинувачений ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачається максимальне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, що свідчить про наявність обґрунтованого ризику вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від суду.

Наявність у обвинуваченого певних сімейних зв`язків та відсутність судимостей не зменшує вищевикладений ризик до такого ступеню, щоб повністю виключити його.

Отже, відсутність у обвинуваченого стримуючих факторів свідчить про реальне існування наведеного вище ризику позапроцесуальної поведінки ОСОБА_6 .

Також, суд не може залишити поза увагою актуальність ризику знищити або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та/або здійснювати незаконний вплив на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні.

З наведеного витікає, що на теперішній час будь-які обставини, які б спростували попередні висновки суду під час обрання та продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, не встановлені.

За результатами встановлених судом обставин, з урахуванням доводів сторін кримінального провадження, суд дійшов висновку про наявність факторів, які передбачені ч. 1 ст. 194 КПК, що дає підстави для визнання доцільним продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.

При цьому відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК суд вважає за можливе при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначати розмір застави, оскільки злочини, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 спричинили загибель людини.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 177, 178, 183, 194, 331 КПК України, суд

у х в а л и в :

Клопотання прокурора ОСОБА_5 задовольнити.

Продовжити дію застосованого до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 14 червня 2024 року включно.

Ухвала може бути оскаржена упродовж п`яти днів з дня її оголошення до Київського апеляційного суду.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3