ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

18 липня 2007 року                                                                                                 м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                   Смоковича М.І.

судді-доповідача                            Гуріна М.І.

суддів                                                           Амєліна С.Є.

                            Весельської Т.Ф.

                                                  Юрченка В.В.

секретар судового засідання        Міненко І.М.

у відсутності сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького міськрайонного суду від 22.02.2006 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 19.04.2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області про визнання неправомірними дій щодо призначення пенсії, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2005 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області про визнання неправомірними дій щодо призначення пенсії відповідно до пункту “б” статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”.

Постановою Хмельницького міськрайонного суду від 22.02.2006 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 19.04.2006 року постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Хмельницького міськрайонного суду від 22.02.2006 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 19.04.2006 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач був звільнений з органів внутрішніх справ 31.05.1995 року, у віці 37 років. На час звільнення його загальний трудовий стаж складав 19 років 11 місяців 01 день, з яких вислуга років в органах внутрішніх справ становила 18 років 03 місяців 03 дні.

Відповідно до пункту “б” статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” (в редакції на час звернення позивача за призначенням пенсії і вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій) право на пенсію за вислугу років мали особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Суд першої інстанції у своїй постанові, яку судом апеляційної інстанції залишено без змін, відмовляючи у задоволенні позову послався на те, що оскільки позивача звільнено з органів внутрішніх справ у 37-річному віці, на час звільнення його загальний трудовий стаж складав 19 років 11 місяців 01 день, з яких вислуга років в органах внутрішніх справ становила 18 років 03 місяців 03 дні, то пункт “б” статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” на нього не поширюється.

Однак з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки за змістом вказаної норми, в період з 01.08.2002 року по 29.04.2006 року, коли набрав чинність Закон України “Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців” від 04.04.2006 року, незалежно від підстав та часу звільнення правом на призначення пенсії за вислугу років користувалися перелічені в цій статті особи, які досягли на час звернення за призначенням пенсії 45-річного віку, мали загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння).

Таким чином, колишні військовослужбовці мають право на призначення пенсії за вислугу років, якщо їх вік та трудовий стаж відповідає, зазначеним у пункті “б” статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” умовам.

У своїй позовній заяві позивач посилається на те, що на час звернення за призначенням пенсії він був у віці старше 45 років, його загальний трудовий стаж складав більше 25 років, з яких вислуга років в органах внутрішніх справ становила 18 років, 03 місяці 03 дні, однак судами першої та апеляційної інстанції встановлено лише строк служби в органах внутрішніх справ. Вік позивача, його загальний трудовий стаж, відсутність чи наявність умов, що виключають призначення пенсії за вислугу років колишньому військовослужбовцю, під час розгляду справи ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції встановлено не було.

За таких обставин, коли судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 230  Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Хмельницького міськрайонного суду від 22.02.2006 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 19.04.2006 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.