УХВАЛА

23 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 420/24512/23

адміністративне провадження № К/990/12993/24

Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу адвоката Казнєвського Владислава Олеговича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд із позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), в якому просив:

визнати протиправним рішення Державної міграційної служби України від 04 липня 2023 року №107-23, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і скасувати його;

зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

04 квітня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката адвоката Казнєвського Владислава Олеговича в інтересах ОСОБА_1 .

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.

Так, відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається, зокрема, підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від

висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Скаржник у касаційній скарзі вказує, що судом апеляційної інстанції не враховані правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справах №640/19723/18, від 21 березня 2019 року №815/2092/17, від 05 червня 2019 року №826/6949/16, від 10 грудня 2019 року №825/1397/16, від 23 травня 2018 року №820/1309/16, від 13 січня 2020 року №806/1123/15, від 02 лютого 2018 року №818/1151/15 та від 26 лютого 2021 року №260/561/19. На думку скаржника, у вказаних постановах надано детальний аналіз щодо особливостей розгляду справ про звернення за міжнародним захистом.

Щодо зазначених посилань, Верховний Суд вважає необхідним зазначити таке.

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Верховний Суд наголошує, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акту, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку.

Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Водночас, посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах №640/19723/18, №815/2092/17, №826/6949/16, №825/1397/16, №820/1309/16, №806/1123/15, №818/1151/15 та №260/561/19 є необгрунтованими, оскільки у вказаній категорії справ суд, у кожній конкретній справі підходить до вирішення спору індивідуально, оцінюючи ситуацію в країні походження іноземця.

Суд зазначає, що у справах №640/19723/18 та №818/1151/15 спірною була відмова уповноваженого органу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у справі №825/1297/16 позивач є громадянином Таджикистану та зазначав про свою участь у політичних партіях/релігійних організаціях, які переслідувались на території країни походження; у справах №815/2092/17 та №820/1309/16 позивачі є військовозобов`язаними громадянами Сирійської Арабської Республіки та звернулись до уповноваженого органу із заявами про визнання біженцями через військові дії та побоювання бути призваними до армії; у справі №826/6949/16 позивач є громадянином Сомалі та належав до певної соціальної групи, яка переслідується на території країни походження; у справі №806/1123/15 - позивачі є громадянами Російської Федерації та через професійну діяльність та політичні переконання могли бути притягнуті до кримінальної відповідальності; у справі №260/561/19 - позивач є громадянином Пакистану, сповідує християнство, а за захистом в Україні звернувся з огляду на переслідування з боку радикальних ісламістів за релігійні переконання.

У даному випадку, відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачем не доведено факту, що його перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, оскільки позивачем не було надано відомостей про його утиски в країні походження та доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування, не доведено існування реальних умов для визнання його біженцем.

Окрім того, суди звернули увагу, що тривалість проміжків часу між нелегальним перетином кордону України та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, також свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

З огляду на наведене, обставини у справах №640/19723/18, №815/2092/17, №826/6949/16, №825/1397/16, №820/1309/16, №806/1123/15, №818/1151/15 та №260/561/19 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правова позиція викладена Верховним Судом у постановах, зазначених позивачкою не є релевантною до спірних правовідносин у цій справі.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Водночас, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Своєю чергою, за змістом пункту 11 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.

Отже, виходячи з предмету спору та статусу відповідача, який є іноземцем і перебуває на території України, спір, що виник між сторонами віднесено до справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, не лише визначених частиною 4 статті 328 КАС України, а й підтвердження випадків, визначених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Оцінивши доводи касаційної скарги колегія суддів констатує, що скаржником не наведено обґрунтованих посилань на існування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а відтак відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.

Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, так само, як і визначити норму права, яку на думку скаржника, застосовано судами без врахування висновків Верховного Суду, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).

З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).

Згідно із пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Керуючись ст. ст. 169, 328,330,332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу адвоката Казнєвського Владислава Олеговича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя А.Г. Загороднюк