Дата документу 16.04.2024 Справа № 335/7745/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/7745/23 Головуючий у І інстанції: Рибалко Н.І.

Провадження № 22-ц/807/930/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Крилової О.В.,

Кухаря С.В.,

секретар: Бєлова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Волошиної Євгенії Вячеславівни на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанови заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлани Миколаївни про зупинення вчинення виконавчих дій від 31 січня 2024 року у ВП № НОМЕР_1, ВП № НОМЕР_2, боржник - Акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Волошиної Є.В. звернулась до суду зі скаргою на постанови заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко С.М. про зупинення вчинення виконавчих дій від 31.01.2024 року у ВП № НОМЕР_1, ВП НОМЕР_2, боржник Акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (далі - АТ «ЗАлК»).

В обґрунтування скарги зазначала, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21.09.2023 у справі № 335/7745/23 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «ЗАлК» про стягнення заробітної плати, належних сум у зв`язку із звільненням. Стягнуто з АТ «ЗАлК» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати в загальному розмірі 227984,49 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 грн.

Після набрання рішенням чинності, представнику стягувача було видано виконавчі листи, які було подано до примусового виконання до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

31.01.2024 заступником начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко С.М. на підставі пред`явлених виконавчих листів, були відкриті виконавчі провадження ВП № НОМЕР_1, ВП НОМЕР_2.

06.02.2024 на свою поштову адресу ОСОБА_1 отримала від Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) постанови про відкриття виконавчих проваджень. Крім того, разом з постановами про відкриття виконавчих проваджень стягувачу також було надіслано постанови від 31.01.2024 про зупинення виконавчих дій за ВП № НОМЕР_1, ВП НОМЕР_2.

Відповідно до оскаржуваних постанов відбулось зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях ВП № НОМЕР_1, ВП НОМЕР_2.

Зупинене згідно з пунктом 12 частини 1 статті 34, статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ, (підстава Наказ Фонду державного майна України від 18.06.2018 року № 810 «Про внесення змін до Наказу ФДМУ від 27.03.2018 р. № 447 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році»).

Однак, детально ознайомившись з постановами заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко С.М. від 31.01.2024 року, ОСОБА_1 вважає їх незаконними, такими, що порушують її права та підлягають скасуванню.

Вважає, що у спірних відносинах втручання держави у право на працю та право на мирне володіння майном здійснюється: з відвертим порушенням принципу верховенства права; є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, але аж ніяк не перетворення таких підприємств на повністю недоторканих перед законом і судом шляхом надання їм можливості не виконувати будь-які рішення суду, навіть ті, що не пов`язанні безпосередньо із грошовими виплатами (рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника). На думку представника стягувача, вказані обставини не були враховані виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов про зупинення виконавчих дій. В спірних відносинах усуненням порушення є зобов`язання виконавця скасувати незаконні постанови, що матиме наслідком відновлення виконавчих дій аж до повного виконання рішення.

Крім того, звертала увагу суду, що питання законності зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні стосовно АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» з мотивів включення пакету його акцій до об`єктів, що підлягають приватизації, вже було предметом судового дослідження та знайшло оцінку в судовому рішенні, яке набрало законної сили.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Волошиної Є.І. просила суд:

Визнати неправомірними постанови заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко С.М. від 31 січня 2024 року про зупинення виконавчих дій за виконавчими провадженнями № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Зобов`язати державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати постанови від від 31 січня 2024 року про зупинення виконавчих дій за виконавчими провадженнями № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Зобов`язати державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) поновити виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2024 рокускаргу залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Волошиної Є.В. подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2024 рокута прийняти нову постанову про задоволення її скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що зупинення виконавчих дій стосовно АТ «ЗАлК», зокрема, у виконавчих провадженнях щодо виконання прийнятого у трудовому спорі рішення про стягнення з боржника коштів на користь незаконно звільненого працівника, лише з тієї підстави, що акції АТ «ЗАлК» вчергове включено до об`єктів малої приватизації є втручанням держави у мирне володіння майном та порушенням гарантії виконання судових рішень.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «ЗАлК» заперечує проти її доводів, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржувану ухвалу - без змін.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Волошина Є.В. наполягала на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні ухвали суду першої інстанції та задоволенні скарги.

Представники АТ «ЗАлК» Грицаєнко М.О. та Соснін Т.Ю. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2024 року просили залишити без змін.

Представник Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи Відділ повідомлений відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 225), клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з частиною другою статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності представника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), який не з`явився.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представників учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні скарги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, заступник начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко С.М. дійшла правильного висновку про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП № НОМЕР_1, ВП № НОМЕР_2 на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34, ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження». Заступник начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко С.М. у виконавчих провадженнях ВП № НОМЕР_1, ВП № НОМЕР_2 на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34, ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» були прийняті законні рішення щодо зупинення виконавчих дій , а саме - у зв`язку із включенням пакету акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника господарського товариства АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об`єкта приватизації.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Європейський суд наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece)).

У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (частина перша статті 6 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно з частинами другою та третьою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).

Так, суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21.09.2023 у справі №335/7745/23 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «ЗАлК» про стягнення заробітної плати. Стягнуто з АТ «ЗАлК» на її користь заборгованість з виплати заробітної плати в загальному розмірі 227984,49 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500 грн.

На виконання рішення суду у справі №335/7745/23 за заявою стягувача Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя видав два виконавчі листи, які в подальшому були пред`явлені до примусового виконання до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Постановами заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко С.М. від 31.01.2024 відкрито ВП № НОМЕР_1, ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання рішення суду у справі №335/7745/23.

Згідно з постановами заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко С.М. від 31.01.2024 про зупинення виконавчих дій, виконавчі провадження ВП № НОМЕР_1, ВП № НОМЕР_2 зупинені на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34, ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із наказом Фонду державного майна України від 06.01.2021 року № 5 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році» Продовжено у 2023 році.

АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» є суб`єктом господарювання державного сектору економіки; 68,0095% акцій статутного капіталу якого належить Державі та його господарська діяльність, контролюється, координується і узгоджується Фондом державного майна України (надалі ФДМУ), відповідно до вимог чинного законодавства.

Наказом ФДМУ № 1 від 04.01.2022 року, з врахуванням змін згідно Наказу ФДМУ № 978 від 02.09.2022 року та Наказу ФДМУ № 465 від 10.03.2023 року, АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, що є у вільному доступі та розміщені на офіційному веб-сайті ФДМУ.

Так, в силу приписів ст. 19 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням Закону України "Про виконавче провадження", а й відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.

Отже, дії органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень регламентовані не тільки Законом України "Про виконавче провадження", а й іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Положеннями ст.2 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад: верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності.

Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначено статтею 34 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі, зокрема включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації (п. 12 ч.1 ст. 34 Закону).

Посилаючись на цю обставину, державний виконавець прйняв оскаржувані постанови про зупинення вчинення виконавчих дій.

Разом з тим, гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів визначених Законом України «Про виконавче провадження"», та особливості їх виконання встановлюються Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI.

Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» та особливості їх виконання (ч. 1 ст. 1 цього Закону), саме цим Законом затверджено порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою.

Відповідно до частини 1 ст. 2 цього Закону держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державне підприємство. Виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених Законом.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зупинення вчинення виконавчих дій порушує основоположні права особи - на виконання судового рішення та отримання за цим рішенням заробітної плати.

Згідно з ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 №95, ратифікованою Україною 04.08.1961, Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї. Зазначені положення Конвенції узгоджуються з положеннями Конституції України та прийнятим на їх виконання спеціальним законодавством.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї та практику практики Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) визначено три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції майном є заробітна плата, а також присуджені судом виплати.

Неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (рішення у справах «Бурдов проти Росії» від 07 травня 2002 року, «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року).

Суд звертає увагу і на критерій якості закону, як складової верховенства права, та складової першого критерію правомірності втручання, адже згаданий п. 12 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що виконавець зупиняє виконавчих дій у разі включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Проте із наведеної норми не є зрозумілим, в якому випадку зупиняються виконавчі дії - у разі включення кредитора, чи все ж таки боржника до переліку об`єктів приватизації; чи є підставами для зупинення те, що підприємство вже було включено у цей перелік на час відкриття виконавчого провадження.

Крім того, ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» містить строки (терміни) зупинення виконавчих дій, наприклад:

"6. У випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до виключення боржника з реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення". У разі поновлення виконавчого провадження, зупиненого на підставі пункту 10 частини першої статті 34 цього Закону, виконавче провадження повторному зупиненню з цих підстав не підлягає (за кожним кредитором, який є стягувачем у відповідному виконавчому провадженні).

9. У випадку, передбаченому пунктом 13 частини першої статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій на період дії обставин, визначених статтею 2-1 Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" та забезпечення їх стабільного розвитку".

10. У випадку, передбаченому пунктом 14 частини першої статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій на період дії обставин, визначених статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств".

Водночас строки зупинення виконавчого провадження на підставі п. 12 ч.1 ст. 34 Закону нічим не врегульовані.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що втручання держави у право на мирне володіння майном у цьому випадку не можна вважати цілком законним та пропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, що не було враховано державним виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Волошиної Є.В., ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2024 року - скасувати, прийняти в цій частині нову постанову про задоволення скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Волошиної Євгенії Вячеславівни - задовольнити.

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 березня 2024 року- скасувати. Прийняти в цій справі нову постанову, якою:

«Скаргу ОСОБА_1 на постанови заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко Світлани Миколаївни про зупинення вчинення виконавчих дій від 31 січня 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, виконавчому провадженні № НОМЕР_2, боржник - Акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» - задовольнити.

Визнати неправомірними постанови заступника начальника Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Соколенко С.М. від 31 січня 2024 року про зупинення виконавчих дій за виконавчим провадженням № НОМЕР_1 та виконавчим провадженням № НОМЕР_2.

Зобов`язати державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати постанови від від 31 січня 2024 року про зупинення виконавчих дій за виконавчим провадженням № НОМЕР_1 та виконавчим провадженням № НОМЕР_2.

Зобов`язати державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) поновити виконавче провадження № НОМЕР_1 та виконавче провадження № НОМЕР_2.»

Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 22 квітня 2024 року.

Головуючий:

Судді: