Дата документу 16.04.2024 Справа № 336/271/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/271/22

Провадження №22-ц/807/836/24

Головуючий в 1-й інстанції – Боєв Є.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року                                                місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Крилової О.В., Трофимової Д.А.,

секретарБєлова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2023 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» до комісії по трудових спорах виробничого підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - про скасування рішення комісії по трудових спорах, -

В С Т А Н О В И В:

       У січня 2022 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» звернулося до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала наступне. На виконання норм ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 46 КЗпП України, на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020p., №1236, «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»; з урахуванням наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021р., N 2153, «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», позивач наказом № 319/ОС «По особовому складу» від 09.12.2021 року відсторонив відповідача ОСОБА_1 , що працює розподілювачем робіт структурного підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від роботи з 09.12.2021 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або надання висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/6).

Відповідач ОСОБА_1 16.12.2021 року звернувся до комісії по трудовим спорам структурного підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» з заявою про вирішення індивідуального трудового спору, в якій просив скасувати наказ №319/ОС «По особовому складу» від 09.12.2021 року, згідно якого він був відсторонений від роботи. Рішенням комісії по трудовим спорам виробничого підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 21.12.2021 № 4 (за підписом голови КТС ОСОБА_3 та секретаря КТС Марченко Ю.В.) наказ № 319/ОС «По особовому складу» від 09.12.2021 року скасовано з посиланням на загальні норми матеріального права, закріплені в ст.ст. 3, 19, 32 Конституції України, ч. 1 ст. 29 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (від 06.04.2000р., N 1645-III ), ст. 286 ЦК України, ст. 235 КЗпП України. Позивач вважає, що комісія по трудовим спорам залишила поза увагою ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», спрямований на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020р., N540-IX, яким були внесені зміни до розділу Х "Прикінцевих положень» ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», від 06 квітня 2000 року, N 1645. Так розділ Х "Прикінцевих положень» доповнений пунктом 25 такого змісту: «25. Тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з урахуванням епідемічної ситуації, можуть бути запроваджені обмежувальні протиепідемічні заходи щодо фізичних осіб». За порушення встановлених обмежувальних протиепідемічних заходів особи несуть відповідальність згідно із законом, наприклад: відповідальність, передбачену ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей». Також позивач вважає, що вимога керівника АТ «Укрзалізниці» про обов`язкову вакцинацію працівників проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто, в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів (стратегічного підприємства АТ «Укрзалізниця») над особистими інтересами працівника ОСОБА_1 , тобто таке втручання АТ «Укрзалізниці» в права та інтереси ОСОБА_1 шляхом його відсторонення від роботи має об`єктивні підстави та є виправданим. Позивач просив суд скасувати рішення комісії по трудовим спорам структурного підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 21.12.2021 № 4.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2023 року, позовні вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» до комісії по трудових спорах виробничого підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про скасування рішення комісії по трудових спорах задоволено в повному обсязі.

Скасовано рішення комісії по трудовим спорам виробничого підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 21.12.2021 № 4 (за підписом голови КТС ОСОБА_3 та секретаря КТС Марченко Ю.В.) про скасування наказу № 319/ОС «По особовому складу» від 09.12.2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у цій справі залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість висновків суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позову у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивач не надав підтверджень відмови скаржника від проведення щеплення. Факт ухилення від проведення щеплення має бути належним чином доведений. Позивачем не надано доказів того, що скаржник за характером своєї роботи чи станом здоров`я становить небезпеку поширення інфекції. Оскільки в наказі не визначено строк відсторонення, такий наказ позбавляє скаржника засобів до існування на невизначений строк, що грубо порушує трудове законодавство. Позивачем порушено порядок встановлений статутом АТ «Укрзалізниця» в частині порядку та компетенції видачі наказу про відсторонення відповідача від роботи.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

       Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 працює на посаді розподілювача робіт 3 розряду дільниці поточного ремонту та технічного обслуговування електропоїздів відокремленого структурного підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (а. с. 29).

       Наказом структурного підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» № 319/ОС від 09.12.2021 ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о) (а. с. 30).

       У даному наказі зазначена підстава відсторонення від роботи: ст. 46 КЗпП, частина 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, пункт 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 та лист ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 30.11.2021 р. № 13 (а. с. 30).

       На даному наказі є власноручний надпис ОСОБА_1 , що він не згодний через порушення конституційних та трудових прав, тому 16.12.2021 р. ОСОБА_1 звернувся до комісії по трудовим спорам (далі по тексту – КТС) структурного підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» з приводу вирішення індивідуального трудового спору, який виник внаслідок розбіжностей між ним та адміністрацією структурного підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

       Рішенням комісії по трудових спорах № 4 від 21.12.2021 скасовано наказ № 319/ОС від 09.12.2021 «По особовому складу» та зазначено щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника на підставі ст. 235 КЗпП (а. с. 10).

       Позивач, не погоджуючись з даним рішенням КТС, в позові вказав на те, що КТС неправильно вмотивувала своє рішення, крім того позивач зазначав, що оскаржуване ним рішення КТС не відповідає вимогам закону, не оформлене належним чином – відсутні прізвища членів комісії, власника або представників уповноваженого ним органу, результати голосування та рішення не засвідчено печаткою (штампом). Також позивач має сумнів щодо легітимності КТС, тому просив суд рішення комісії по трудових спорах № 4 від 21.12.2021 р. скасувати (а. с. 5-9).

       Аналіз змісту норм трудового законодавства дозволяє дійти висновку, що предметом судового розгляду є не законність/незаконність рішення КТС, постановленого цим органом за заявою працівника, а законність/незаконність вимог працівника, з якими він попередньо звернувся до комісії, тобто, вирішується саме трудовий спір між роботодавцем та працівником.

       Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що особливість роботи ОСОБА_1 як розподілювача робіт 3 розряду дільниці поточного ремонту та технічного обслуговування електропоїздів відокремленого структурного підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» зумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками підприємства, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяє його подальшому поширенню, а іншу форму організації роботи (дистанційну або надомну) організувати неможливо в силу характеру цієї посади, тому АТ «Українська залізниця» (в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця») правомірно було змушене ухвалити рішення про відсторонення ОСОБА_1 від роботи. З огляду на те, що за ОСОБА_1 на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновлюється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили відсторонення від роботи та після його допуску до роботи (виконання робіт), то суд не вбачав порушення права ОСОБА_1 на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 221 Кодексу законів про працю України трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах та районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

Згідно зі статтею 225 КЗпП України працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 228 КЗпП України у разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії.

Незалежно від того, працівником, власником або уповноваженим ним органом порушена справа, після вирішення спору в КТС суд розглядає її в порядку позовного провадження як трудовий спір, що вирішувався в КТС, тобто, як вимогу працівника до підприємства, установи, організації (пункт 5 постанови N 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів").

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що предметом судового розгляду є не законність/незаконність рішення КТС, постановленого цим органом за заявою працівника, а законність/незаконність вимог працівника, з якими він попередньо звернувся до комісії.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 2-1 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зазначено, що: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 (далі - Перелік № 2153), обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 вказувала, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 також зробила висновок, що: «застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи».

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 працює на посаді розподілювача робіт 3 розряду дільниці поточного ремонту та технічного обслуговування електропоїздів відокремленого структурного підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Позивача відсторонили від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Між тим, застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, оскільки він працював в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19, тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним.

Позивач не обґрунтував необхідності та не довів, що відповідач створював загрозу для інших працівників, яка б вимагала вжиття такого непропорційного заходу втручання у право на працю.

Суд першої інстанції у своєму рішенні зазначає, що посада ОСОБА_1 зумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками підприємства, а інша форма організації роботи є неможливою. Між тим, такі висновки є припущенням, оскільки вказані питання в повній мірі не досліджувались під час судового розгляду. Так, в матеріалах справи відсутня посадова інструкція відповідача ОСОБА_1 , відповідно до якої могли бути встановлені функції цього працівника, також матеріали справи не містять інших доказів, які б підтверджували зазначені висновки суду першої інстанції.

У трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві, тому він спростовує заявлені працівником вимоги. Отже, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюються дії роботодавця, саме він повинен довести, що ці дії вчинені без порушення законодавства про працю.

Проте, у цій справі позивачем не доведено, а судом не встановлено фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме ОСОБА_1 від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого відповідача.

За таких обставин дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

А отже і рішення, комісії по трудовим спорам виробничого підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 21.12.2021 № 4 (за підписом голови КТС ОСОБА_3 та секретаря КТС Марченко Ю.В.) про скасування наказу № 319/ОС «По особовому складу» від 09.12.2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , є законним, і підстави для його скасування відсутні.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог позову.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2023 року у цій справі скасувати та прийти нову постанову наступного змісту.

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» до комісії по трудових спорах виробничого підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - про скасування рішення комісії по трудових спорах – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 18 квітня 2024 року.

Головуючий, суддя-доповідач                                        С.В. Кухар

Судді:                                                                 О.В. Крилова

Д.А. Трофимова