ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

11-кп/818/876/24

                                                                               629/5614/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого                                 ОСОБА_1 ,

суддів                                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

за участю прокурора                 ОСОБА_5 ,

захисника                                 ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків кримінальне провадження, внесене 25 вересня 2021 року до ЄРДР за №12021221110000528, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 15 лютого 2024 року, якою

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 14 квітня 2024 року без визначення розміру застави,-

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

В провадженні Первомайського міськрайонного суду Харківської області перебуває на розгляді кримінальне провадження, внесене 25 вересня 2021 року до ЄРДР за №12021221110000528, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.189 КК України, кримінальне провадження, внесене 31 липня 2020 року до ЄРДР за №12020220000000965, за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.189, ч.4 ст.189 КК України, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.189 КК України, ОСОБА_16 та ОСОБА_17 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.189 КК України.

Під час досудового розслідування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався ухвалами слідчого судді та суду.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 15 лютого 2024 року обвинуваченому ОСОБА_7 в порядку ст.331 КПК України було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, до 14 квітня 2024 року без визначення розміру застави.

Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому запобіжного заходу.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі з доповненнями захисник ОСОБА_6 , просить скасувати ухвалу Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 15 лютого 2024 року щодо ОСОБА_7 , ухвалити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 .

В обґрунтування заявлених вимог посилається на незаконність та необґрунтованість прийнятого судом рішення, оскільки вважає, що при його ухваленні були порушені норми матеріального та процесуального права.

Вказує, що стороною обвинувачення ніяких доказів на підтвердження наявності наведених ризиків, передбачених ст.177 КПК України не надано, а клопотання обґрунтовано лише припущеннями та не містить підстав для продовження строку тримання під вартою.

Окрім цього зазначає, що він, як керуючий партнер АО « ОСОБА_18 і партнери», у разі прийняття судом рішення про скасування ухвали суду, що тягне за собою звільнення ОСОБА_7 з під варти, зобов`язується прийняти ОСОБА_7 на роботу в АО « ОСОБА_18 і партнери» на посаду юриста.

Також просить врахувати, що обвинувачений має незадовільний стан здоров`я, має на утриманні дружину та малолітню дитину, які повернулись до України та є ВПО, що підтверджує наявність міцних соціальних зв`язків, має постійне місце проживання, а також у майбутньому буде постійно працювати в адвокатському об`єднанні (у разі звільнення).

При цьому зазначає, що суд не надав оцінки тому, що в квітні 2021 року ОСОБА_7 на законних підставах виїхав за межі України та законно проживав на території Франції, де працював та займався волонтерською діяльністю. Підозру повідомлено у вересні 2021 року шляхом вручення підозри голові ОВББ та не за місцем мешкання, а тому обвинувачений не міг знати про те, що йому було повідомлено про підозру, та він був у розшуку.

Водночас зазначає, що ОСОБА_7 особисто виявив бажання бути екстрадований до України, що підтверджується рішенням Окружного суду м.Варшава. Ця підстава, на думку апелянта, спростовує ризик переховування ОСОБА_7 від суду.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні висловив думку про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, оскільки він обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, ризики, передбачені ст.177 КПК України, які були встановлені раніше, не зменшились, а продовжують існувати, що унеможливлює застосування обвинуваченим більш м`якого запобіжного заходу. А тому просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу захисника – без задоволення.

Захисник просив апеляційну скаргу задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора про законність та обґрунтованість ухвали суду, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

Мотиви суду

Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.

Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов`язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.

Відповідно до вимог ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності зміни, скасування або продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

При розгляді апеляційних скарг колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.

Конвенцією покладається обов`язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.

Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Виходячи із фактичних обставин пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення, його специфіки, яке стосується організації організованої групи осіб та вчинення вимагання, тобто вимозі передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим та його близькими родичами, пошкодження та знищення його майна, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, а також враховуючи, що обвинувачений перебував у міжнародному розшуку та його було затримано у міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Рава Руська-Гребенне» Львівської області, після процедури видачи (екстрадиції) з Республіки Польща, не є безпідставними висновки суду першої інстанції, що заявлені ризики існують.

В своїй ухвалі суддя обґрунтовано зазначив, що ризики, передбачені у ч.1 ст.177 КПК України до теперішнього часу не зменшилися. Тобто, судом враховані: особистість обвинуваченого, обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованих злочинів, всі ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а також превалювання суспільного інтересу над особистим (приватним) інтересом у даному кримінальному провадженні. Зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, судом зазначено, що запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів не передбачається можливим.

Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні звертає увагу на те, що досудове тримання під вартою не повинно бути обов`язковим для всіх обвинувачених в конкретному злочині без урахування індивідуальних обставин.

Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня ( ОСОБА_19 проти Росії).

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню ( ОСОБА_20 проти Молдови). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Сулаоя проти Естонії), § 64) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії).

У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув`язнення особи (Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі, Храїді проти Німеччини, Ілійков проти Болгарії).

У своєму Рішенні «Подвезько проти України» № 74297/11 від 12.02.15 року Європейський суд у п. 21 вказує, що аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно, але мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватись, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.

Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор повинен довести, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

На думку сторони обвинувачення, з якою слушно погодився суд першої інстанції, на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики щодо переховування обвинуваченого від суду.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Крім цього, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

У рішеннях по справах «Каучор проти Польщі» від 03.02.2009 року, та « ОСОБА_21 проти Росії» від 12.03.2009 року ЄСПЛ вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою, а врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. В рішеннях у справах « ОСОБА_22 та інші проти України» ЄСПЛ зауважив, що безпідставне тримання під вартою є виправданим лише за умови наявності суспільного інтересу, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Крім цього, у рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року ЄСПЛ зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи. Обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає суспільному інтересу. Крім того, гарантії того, що підозрюваний, обвинувачений не вчинить інше кримінальне правопорушення, наразі відсутні. Так, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов`язків, попередження та своєчасне припинення вчинення незаконного впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень, продовження протиправної діяльності.

Враховуючи наведене, вимоги апеляційної скарги захисника, щодо відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, є непереконливими, оскільки судом першої інстанції при розгляді клопотання були повно та об`єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що на даний час продовжують існувати та не зменшилися певні ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, яке стосується організації організованої групи осіб та вчинення вимагання, тобто вимозі передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим та його близькими родичами, пошкодження та знищення його майна, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, за яке законом передбачено покарання на у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна,  та у разі обрання більш м`якого запобіжного заходу з огляду на це у сукупності з даними про його особу та іншими обставинами кримінального провадження, може переховуватись від суду, ухилитись від виконання своїх процесуальних обов`язків. Ці обставини можуть спровокувати останнього на вчинення іншого кримінального правопорушення і втечу, та мають перевагу над її соціальними характеристиками.

Достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні і захисником апеляційному суду також не надані. А тому доводи апелянта про незаконність судового рішення є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Разом з тим, наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, постійного місця проживання, враховуючи обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованого злочину, не є підставою для змінення обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який, не спростовує правильності прийнятого судом рішення, жодним чином не впливає на його висновки.

Поряд з цим, не є слушними посилання захисника про те, що судом необґрунтовано не визначений розмір застави в даному кримінальному провадженні, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні злочину в складі організованої групи, та відповідно до обвинувачення, навіть якщо хтось з них безпосередньо і не висловлював погроз потерпілому та не застосовував насильство, висновки суду щодо не визначення розміру застави в даному випадку є цілком законними та обґрунтованими.                

Доводи апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_7 має проблеми зі здоров`ям пов`язані з лікуванням, колегія суддів на цей час відхиляє, оскільки відповідно до ст.11 Закону України «Про попереднє ув`язнення» , медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув`язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров`я. Порядок надання ув`язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув`язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров`я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, особам які утримуються у слідчому ізоляторі забезпечується надання первинної лікувально-профілактичної допомоги, яка включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув`язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.

Колегія суддів роз`яснює щодо процесуального права обвинуваченого та захисника подавати клопотання про проведення відповідних судово-медичних експертиз і за наявності відповідних висновків, ставити питання про зміну запобіжного заходу, а також право оскаржувати у відповідному порядку дії, рішення або бездіяльність посадових осіб адміністрації ДУ «Харківський слідчий ізолятор» у випадках, коли не приймаються заходи щодо звернень обвинуваченого, в тому числі, стосовно стану здоров`я.

Відсутність висновку судово-медичних експертів позбавляє процесуальної можливості суд апеляційної інстанції враховувати зазначені доводи, як підстави для скасування або зміни обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого.

За таких обставин, проаналізувавши доводи сторін, колегія судів приходить до висновку, що враховуючи тяжкість обвинувачення, специфіку і фактичні обставини вчинення злочину, наявна необхідність у застосуванні обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначеним строку у межах 60 днів. Також відсутні підстави, які б спростовували тих вагомих ризиків, які обґрунтовують подальше його тримання під вартою, а також те, що менш суворі запобіжні заходи не будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні і зміна або застосування більш м`якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виключити ризики, пов`язані із звільненням його з під варти.

Враховуючи вищевикладене, ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам ст.370, 372 КПК України, практиці ЄСПЛ, а тому підстав для її скасування та обрання іншого виду запобіжного заходу ОСОБА_7 , про що йде мова в апеляційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.

Порушень судом вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали в даному провадженні не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.        

       Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 15 лютого 2024 рокупро продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 на 60 днів до 14 квітня 2024 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

       Колегія суддів:

ОСОБА_1                         ОСОБА_2                         ОСОБА_3