справа №2-520/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2010 року   Підволочиський районний суд Тернопільської оласті

в складі:  головуючого судді Кузьменко І.О.

при секретарі Сівчук Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення  коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, вказавши, що він із відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі з 19.08.1995р. по 15.10.2007року. Під час шлюбу на підставі договору позики від 21.10.2000р. ним у ОСОБА_3 було позичено 500000гривень на потреби сім»ї. Кошти були витрачені в інтересах сім»ї, зокрема на придбання нерухомості. По заяві ОСОБА_3 Тернопільським міськрайсудом  02.07.2007р. був виданий судовий наказ про стягнення з нього в користь стягувача боргу за договором позики, в т.ч. 500000гр. основного боргу, 43624гр. -3% річних з простроченої суми боргу, 175000гр.- інфляційних витрат та судових витрат в розмірі 880гр. оскільки видача судового наказу відбулась під час перебування у шлюбі, його виконання передбачалось здійснювати за рахунок спільних коштів подружжя або за рахунок спільного майна, набутого під час шлюбу. Борг був виплачений  позивачем як солідарним боржником  в період з 01.01.2010р. по 01.06.2010р. Посилаючись на ст..543,544 ЦК України позивач просить стягнути з відповідачки в його користь 359 752гр. як відшкодування Ѕ частини погашених ним ОСОБА_3 спільних боргових зобов»язань за договором позики від 21.10.2000року.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав,  при цьому пояснив:  у 2000р. він із дружиною перебував у США. Оскільки доходи були не значними, він разом із нею позичив у ОСОБА_3  500000гр. для придбання нерухомості на Україні, з розрахунку повернення коштів за рахунок заробленого у США. Однак, у 2007р. вони із дружиною розлучилися, а ОСОБА_3 звернувся до суду з вимогою стягнення боргу і ця вимога була задоволена.

Відповідачка  ОСОБА_2 позов не визнала і пояснила, що нерухомість на Україні придбавалася за рахунок валютних переказів із США і повністю заперечила як отримання коштів у ОСОБА_3 так і купівлю квартир за ці кошти.

 Заслухавши сторони, свідків,  дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 19.08.1995р. по 08.11.2007р. перебували у зареєстрованому шлюбі.

Із заяви  ОСОБА_3 до Тернопільського міськрайсуду від 02.07.2007р. випливає, що 21.10.2000р. ОСОБА_1 позичив у нього кошти у сумі 500 000гр., у вказаний по розписці строк 01.08.2004р. гроші йому не повернуті. Просив стягнути із ОСОБА_1 500000гр. основного боргу, 43624гр. -3% річних з простроченої суми боргу, 175000гр.- інфляційних витрат та судових витрат в розмірі 880гр. На підставі цієї заяви 02.07.2007р. Тернопільським міськрайсудом  виданий судовий наказ 2-н-874/07  про стягнення із ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 719 504гр., 19.07.2007р. державним виконавцем  було відкрите виконавче провадження щодо вказаного судового наказу.

Розпискою від 01.06.2010р. ОСОБА_3 вказав про повернення ОСОБА_4 протягом  01.01.2010р.-01.06.2010р. 719504гр. в погашення позики до договору від 21.10.2000року.

Протягом 2000-2006року позивач ОСОБА_1 видавав доручення гр..гр.ОСОБА_5,ОСОБА_6, ОСОБА_7, який перебував у Сполучених Штатах Америки – на придбання нерухомості в Україні. Також, 04.04,22.04,25.05.2005року ОСОБА_1 сумісно із ОСОБА_2 видавав аналогічні доручення на придбання нерухомості в Україні.

На підставі доручень на ім»я ОСОБА_1 було придбано ряд нерухомості. Зокрема:

- 21.12.2000р. у АДРЕСА_1,

- 28.03.2001р. у АДРЕСА_2,

- 22.02.2002р. у АДРЕСА_3,

- 19.02.2002р. у АДРЕСА_4.

Також ОСОБА_1, згідно свідоцтва про право власності від 14.06.2004року являється власником квартири АДРЕСА_5 та свідоцтва про право власності від 23.07.2004р. – власником гаражного боксу АДРЕСА_6.

Із наведеного випливає що вищезазначене майно придбане під час перебування сторін у шлюбі і являється спільним майном подружжя, придбаним за позичені у гр..ОСОБА_3 кошти.

Заперечення відповідачки ОСОБА_2 і твердження її що нерухомість придбана за валютні перекази із США  судом оцінені критично по таких підставах:

При дослідженні валютних переказів із США на імя» ОСОБА_7 встановлено, що не зазначений відправник, а тому вважати що ці кошти надсилали сторони – немає підстав.

Офіційних відомостей про доходи її та позивача під час перебування у США відповідачка не подала.

Разом з тим, згідно повідомлення Міністерства праці США, відповідно до поправок 1996 року роботодавець виплачує молодим працівникам віком понад 20 років мінімальну зарплату у розмірі 4,25 доларів США протягом 90 календарних днів з дня першого найму.

Позивач виїхав до США у лютому 1999року, відповідачка – у квітні 2000року. Нерухомість по дорученнях на Україні придбавалася, починаючи з  грудня 2000року.

Зазначене у сукупності дає підстави вважати що сторони, які перебували у США як не кваліфіковані працівники, не могли заробити коштів, затрачених на купівлю вищезазначеного майна.

Свідок ОСОБА_3 ствердив що у 2000році коли подружжя ОСОБА_1 виїхало до США,  вони обоє  просили позичити їм гроші на розвиток бізнесу або ж на придбання нерухомості і обіцяли кошти повернути, сподіваючись на те що зароблять необхідну суму. Однак протягом перебування за кордоном вони борг не повернули і у 2007р. він змушений був звернутися до суду. Упродовж 2010 року ОСОБА_1 повернув йому увесь борг разом із відповідними відсотками.

Свідок ОСОБА_6 підтвердив, що в телефонних розмовах із позивачем та відповідачкою, коли вони перебували у США, йшла мова про купівлю нерухомості за кошти, взяті у борг у гр..ОСОБА_3

30.09.2010року до канцелярії суду відповідачкою ОСОБА_2подані копії рішень судів,  сама вона в судові дебати не з»явилася, подавши заяву з проханням справу розглядати без її участі. Оскільки докази подані на стадії  дослідження письмових доказів, чим порушені вимоги ст..131 ЦПК України, то судом подані документи не досліджувалися.

Проаналізувавши наведене у сукупності суд прийшов до висновку, що позивач ОСОБА_1 взяв у борг кошти, які були затрачені на придбання нерухомого майна в інтересах сім»ї, з відому дружини і воно відноситься до спільного майна подружжя відповідно до вимог ст.22 КпШС України від 1969р. Частиною другою ст.23 КпШС України від 1969р. визначено що  при укладенні угод одним із подружжя вважається що він діє за згодою другого із подружжя.

Згідно ст..544 ЦК України божник, який виконав солідарний обов»язок, має право на зворотну вимогу(регрес) до кожного з решти солідарних боржників і рівній частці з вирахуванням частки, яка припадає на нього. А тому, оскільки позивач ОСОБА_1 повернув гр..ОСОБА_3 спільний з відповідачкою борг, то він має право на відшкодування Ѕ частини виконаного ним боргового зобов»язання, тобто на 359752гр. (718624:2=359752).

На підставі наведеного, керуючись ст..22 КпШС України, ст..543,544 ЦК України, ст..ст.3,4,10,14,15,57,60,210,212-215,218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовільнити.

Стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 359 752 (триста п»ятдесят дев»ять тисяч сімсот п»ятдесят дві) гривні як відшкодування виплачених боргових зобов»язань по договору позики від 21.10.2000року.

      На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Тернопільської області через Підволочиський райсуд протягом 10-ти днів з дня складення рішення у повному обсязі.

Суддя: