Справа № 22ц-10062/2007 Головуючий
Категорія - 15 (1У) у 1 інстанції - Тимошенко Т.І.
Доповідач - Михайлів Л.В.
РІШЕННЯ
Іменем України
2007р. березня 13 дня колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого: Михайлів Л.В.
судді в: Карнаух В.В., Митрофанової Л.В.
при секретарі Бадалян Н.О., Чубіній А.В. за участю ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, і приєднавшогося до скарги ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 07 червня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4, про стягнення орендної плати по договору оренди, зустрічному позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору оренди стягнення збитків, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення витрат на утримання спільного майна,
Встановила:
12 липня 2005 року ОСОБА_1. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення орендної плати за договорами оренди.
В обґрунтування позову посилалась га те, що вона і ОСОБА_4. є співвласниками цеху - навісу, розташованого по АДРЕСА_1 в м. Кривому Розі.
10 жовтня 2001 року вони уклали договір оренди цеху-навісу, та устаткування, з ОСОБА_3. Згідно договору ОСОБА_3. зобов'язався вносити орендну плату у сумі 840 грн. - по 420 грн. кожному орендодавцю в місяць. За прострочку плати обговорено розмір пені - 0,5% за кожен день прострочки.
Згідно договору оренди устаткування відповідач зобов'язаний вносити орендну плату 200 грн. в місяць, і з них 100 грн. - їй.
ОСОБА_3. не завжди вносив орендну плату, тому виникла заборгованість у сумі 3 532 грн. 43 коп. та пеня 3 165 грн. 31 коп.
2
21 вересня 2005 року ОСОБА_3. звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4. про визнання недійсним договору оренди цеху-навісу від 10 жовтня 2001 року, зазначивши, що на момент укладення договору оренди 10.10.2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4. не були власниками майна, що передали в оренду. Тому вважає, що договір був укладений шляхом обману. Просив визнати його недійсним та стягнути з ОСОБА_1 на його користь збитки у зв'язку з виконанням договору оренди у подвійному розмірі - у сумі 2 4 330, 2 6 грн.
27 вересня 2005 року ОСОБА_4. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 1/4 частки витрат, пов'язаних з оплатою орендної плати за земельну ділянку, на якій
розташовано цех, власниками якого є вони.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2006 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення орендної плати відмовлено.
Цим же рішенням відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4.
Не погодившись із рішенням суду, кожна із сторін подала апеляційну скаргу на вказане рішення.
ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2. в апеляційній скарзі ставлять питання про скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 6 697,74 грн., мотивуючи вимоги порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неправильністю встановлення судом обставин справи.
ОСОБА_4. в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні її позовних вимог про стягнення витрат на утримання спільного майна, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи. Судом не надано належної оцінки доказам, що були надані ОСОБА_4., а саме, що при укладенні договору оренди земельної ділянки від 03. лютого 2003 року вона діяла на підставі оформленого належним чином доручення, невраховані вимоги ст.. 360 ЦК України (2003р.) про обов'язок співвласника приймати участь у витратах на утримання та збереження спільного майна.
ОСОБА_3. в апеляційній скарзі просить також скасувати рішення в частині заявлених ним позовних вимог і задовольнити позов про визнання недійсним договір оренди цеху-навісу від 10 жовтня 2001 року та стягнення збитків.
При цьому, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Суд визнав, що договір оренди не відбувся, тому немає підстав для визнання його недійсним, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
3
Той факт, що друга сторона договору не мала права на його укладання, не був йому відомий з вини відповідачів за зустрічним позовом. Отже це і є підставою визнання договору недійсним.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів приходить до висновку, що скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_4., ОСОБА_3 підлягають задоволенню частково, а рішення суду - скасуванню, з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог, виходячи із наступного.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3., суд першої інстанції виходив із того, що визнати договір оренди, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_4. та ОСОБА_3. - з другого боку від 10.10.2001 року про оренду нерухомого майна таким, що відбувся, суд не може і таким чином, не має підстав для визнання його недійсним, оскільки ОСОБА_4. та ОСОБА_1 на момент укладення договору не були його власниками.
Відсутність належним чином укладеного договору оренди майна і додаткової угоди до договору, є підставою для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3. Заборгованості орендної плати.
Крім того, суд виходив і із того, що ОСОБА_3. вносив орендну плату за фактично використаний період для виробничих потреб і тому відсутні підстави для стягнення орендної плати за 12 місяців за кожний рік користування майном.
Суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову ОСОБА_4. слід відмовити, так як на укладення договору оренди земельної ділянки саме площею 1059кв.м. своєї згоди ОСОБА_1 не давала.
Про те вказані висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Як вбачається із матеріалів справи, 18 вересня 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4. перемогли на відкритих торгах і згідно протоколу торгів № 28 від 18.09.2001 року придбали у ВАТ «Криворізьке авто підприємство 14136» цех-навіс, за який внесли в касу гроші у сумі 6401грн. {а.с.193-195).
11.12.2001 року на товарній біржі було зареєстровано договір купівлі-продажу нерухомого майна цеху-навісу і 27.12.2001 року видано реєстраційне посвідчення Криворізьким бюро технічної інвентаризації на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с.8,9).
10 жовтня 2001 року після сплати вартості нерухомого майна продавцю, ОСОБА_1 та ОСОБА_4. уклали договір оренди цеху-навісу з ОСОБА_3. - сином ОСОБА_4.
4
В той же день орендуємий об'єкт передано згідно акту ОСОБА_3. (а.с.14).
Починаючи з 10 жовтня 2001 року ОСОБА_3. використовував цех за договором оренди, що підтверджено поясненнями сторін і матеріалами справи.
За таких умов висновок суду першої інстанції, що договір оренди нерухомого майна не відбувся, є необґрунтованим і суперечить матеріалам справи.
З доводами ОСОБА_3 про те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна на момент укладення договору оренди 10.10.2001 року не був зареєстрований в установленому законом порядку, а тому договір від 10.10.2001 року є недійсним, колегія суддів погодитися не може.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» ( зі змінами), угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
У главі 3 УК 1963 року, який діяв на час виниклих правовідносин, дано вичерпний перелік підстав, за наявності яких угода може бути визнана недійсною.
Суд на порушення процесуального закону неправильно визначив норму матеріального права, посилаючись на ЦК України 2003 року.
Обставини, на які посилається ОСОБА_3. не є підставою для визнання договору оренди нерухомого майна недійсним.
Придбання майна на аукціоні є видом договору купівлі-продажу, який тягне правові наслідки.
Договір оренди набрав чинності з моменту передачі майна згідно акту ОСОБА_3.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
В судовому засіданні встановлено, що оспорюємий договір виконувався сторонами, тобто кожна із сторін визнавала його існування.
Доводи ОСОБА_3, наведені в апеляційній скарзі щодо недійсності договору оренди, перевірені в суді апеляційної інстанції, і колегія суддів не знаходить підстав для задоволення позову ОСОБА_3
5
Однак, висновок суду про те, що договір від 10.10.2001 року не відбувся і, у зв'язку з чим не знайдено підстав для визнання договору недійсним не відповідає обставинам справи.
Між сторонами договору досягнута домовленість по істотних умовах та настання правових наслідків. Зобов'язання виконувались на протязі певного часу, тому не має підстав визнавати договір таким, що не відбувся.
В судовому засіданні не доведено підстав для визнання договору оренди недійсним, на які посилається ОСОБА_3., тобто обману зі сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_4. при укладенні угоди.
Враховуючи викладене, колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 за недоведеністю.
Обговорюючи питання щодо застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, колегія суддів бере до уваги п.6 Прикінцевих та перехідних положень цивільного Кодексу 2003 року, згідно якого правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання законності цим кодексом.
Строк пред'явлення позову про визнання недійсним договору оренди згідно ЦК 1963 року, закінчувався 1.10.2004 року, тобто він не сплив до набрання законності Цивільним Кодексом 2003 року, а тому, в даному випадку застосовуються правила п.3ст.258 ЦК України 2003 року.
Обговорюючи питання щодо стягнення орендної плати і пені за позовом ОСОБА_1, колегія суддів враховує наступне.
Як вбачається із умов договору від 10.10.2001 року між ОСОБА_1, ОСОБА_4. та ОСОБА_3. з іншого боку, розмір орендної плати за весь орендуємий об'єкт становить 840грн. в місяць, орендна плата виплачується по 420грн. кожному із орендодавців не пізніше 30 числа кожного місяця, а також -200грн. за оренду устаткування, із них кожному орендодавцю по 100грн.
Згідно п.9.1 договору передбачено відповідальність за прострочку орендних платежів - пені у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки.
Із наданих суду апеляційної інстанції платіжних відомостей видно, що починаючи з жовтня 2001 року ОСОБА_1 і ОСОБА_4. отримували орендну плату.
Відповідно до цих відомостей на 1 січня 2004 року ОСОБА_3. не доплатив ОСОБА_1 орендну плату за 2003 рік у сумі 148грн., яка підлягає стягнення з ОСОБА_3
6
ОСОБА_1 не навела підстав і доказів для стягнення заборгованості з орендної плати за договором від 10.10.2001 року після 1 січня 2004 року за умови дії цивільного кодексу 2003 року.
Колегія суддів не знаходить підстав для стягнення пені на прострочену суму 148грн. за 2003 рік у зв'язку зі спливом строку позовної давності, враховуючи п.б Прикінцевих та перехідних положень цивільного кодексу і ч.2п.1ст.257 ЦК України 2003 року.
Матеріалами справи встановлено, що 3 лютого 2003 року ОСОБА_4. уклала договір оренди земельної ділянки, згідно якого Криворізька міська рада на підставі рішення від 18.12.2002 року передала їй в тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку площею 1059кв.м. за адресою: м.Кривий Ріг, АДРЕСА_1. Договір зареєстровано в установленому законом порядку.
Земельна ділянка передана в оренду з метою несільськогосподарського використання для розміщення цеху по виробництву плитки.
Договір укладено за згодою ОСОБА_1
За користування земельною ділянкою ОСОБА_4. сплатила за період з 1.01.2003 року по 31.07.2005 року 4701,18грн.
Вимоги ОСОБА_4. про відшкодування ОСОБА_1 частини витрат на утримання спільного майна ґрунтуються на законі.
Відповідно до ст.360 ЦК України (2003р.) співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Згідно реєстраційного посвідчення цех-навіс зареєстровано за ОСОБА_1 та ОСОБА_4. на праві власності. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_4. про стягнення частки витрат на оренду земельної ділянки, на якій знаходиться цех, є обґрунтованими.
Висновок районного суду про те, що ОСОБА_1 не давала згоду на оренду земельної ділянки саме площею 1059кв.м., а тому в задоволенні позову слід відмовити, не відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Будь яких заперечень з боку ОСОБА_1 при укладенні договору оренди землі із матеріалів справи не вбачається.
Доручення від її імені було видано без застережень.
7
Колегія дійшла висновку, що співвласники повинні разом нести витрати по утриманню спільного майна, а тому з ОСОБА_1 підлягає стягненню 2350грн.59коп. на користь ОСОБА_4.
Посилання ОСОБА_1 і її представника ОСОБА_2 на те, що витрати по орендній платі повинен нести ОСОБА_3. як орендар цеху, не відповідають змісту договору оренди від 10.10.2001 року.
З ОСОБА_3 підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 51грн. - частка сплаченого держмита.
З ОСОБА_1 підлягає стягненню держмито на користь держави у сумі 51грн.
З огляду на наведене та керуючись ст.ст.303, 307, 309п.3,4, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2006 року скасувати і ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди цеху-навісу від 10.10.2001 року, стягнення збитків у зв'язку з виконанням договору оренди відмовити.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі у сумі 148грн. і судові витрати - держмито у сумі 51грн.
В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення витрат на утримання спільного майна задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на утримання спільного майна у сумі 2350,59грн. і держмито на користь держави у сумі 51грн.
Рішення набирає законної сили з моменту оголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.