Головуючий у 1 інстанції - Чернявська Т.І.

Суддя-доповідач - Шишов О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2010 року  справа №2а-27752/09/1270           приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

 Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого:                                                          Шишова О.О.

суддів                                                                    Жаботинській С.В., Дяченко С.П.

в письмовому провадженні

розглянувши апеляційні скарги                    Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганської області, Міністерства фінансів України, ОСОБА_2

на постанову                    Луганського окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року по справі № 2а-27752/09/1270

за позовом                     ОСОБА_2

до                    Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, апеляційного суду Луганської області

про                    визнання незаконною бездіяльності, визнання незаконними дій, зобов’язати вчинити певні дії

                                                           В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2010 року ОСОБА_2 звернулась з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, апеляційного суду Луганської області в якому просила суд визнати незаконною бездіяльність по не усуненню порушень виплати заробітної плати та приведення її розміру у відповідність з ст. 44 ЗУ «Про статус суддів», а також бездіяльність в частині визначення правильного розміру щомісячного грошового утримання та приведення його розміру у відповідність зі ст. 44 ЗУ «Про статус суддів» та Постановою Кабінету Міністрів від 03.09.2005 року № 865. Зобов`язати апеляційний суд Луганської області провести з 01.09.2009 року перерахунок розміру заробітної плати у відповідність зі ст. 44 ЗУ «Про статус суддів» та виплачувати її у визначеному законом розмірі. Зобов`язати апеляційний суд Луганської області провести з 01.09.2009 року перерахунок розміру грошового утримання у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів від 03.09.2005 року № 865 з наступними змінами, щодо нарахування цього утримання, виходячи з розміру перерахованої заробітної плати згідно зі ст. 44 ЗУ «Про статус суддів» та виплачувати його у визначеному розмірі. Стягнути заборгованість по заробітній платі у розмірі 231341,23 грн., Стягнути заборгованість по щомісячному грошовому утриманню у розмірі 208207,11 грн.

З постановою суду не погодились Територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганської області, Міністерство фінансів України, ОСОБА_2

ТУ ДСА в Луганської області в апеляційній скарзі зазначало, що судом першої інстанції при прийнятті рішення були порушені норми матеріального та процесуального права. Вказали, що при виплаті заробітної плати судді, ТУ ДСА в Луганської області керувалося виключно чинним законодавством та відсутня заборгованість перед заявником позову.

Також з даною постановою не погодилась ОСОБА_2 Зазначила, що судом першої інстанції при прийнятті рішення були порушені норми матеріального та процесуального права. Вважає, що розгляді питання про перерахунок заробітної плати суд першої інстанції невірно посилався на ст. 44 Закону України «Про статус суддів» та Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865, оскільки суд повинен був керуватися постановою Печерського районного суду м. Київ від 19.03.2007 року, яким було визнано протиправним та скасовано п. 4.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 «Про оплату праці суддів».

Також з даною постановою не погодилось Міністерство фінансів України. Зазначили, що судом першої інстанції при прийнятті рішення були порушені норми матеріального та процесуального права. Вважає, що при розгляді справи, суд першої інстанції не врахував положення бюджетного законодавства України.

Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, встановила наступне.

ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт серії ЕМ № НОМЕР_2, виданий Ленінським РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області 19 жовтня 1999 року) працює на посаді судді апеляційного суду Луганської області з 18 березня 1985 року по теперішній час. Рішенням кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Луганської області від 31 березня 2000 року їй присвоєно перший кваліфікаційний клас судді, що підтверджено довідкою апеляційного суду Луганської області від 09 вересня 2009 року № 42.

Згідно довідок апеляційного суду Луганської області від 11 січня 2010 року №№ 15-19 заробітна плата ОСОБА_2 з червня по грудень 2005 року розраховувалась з посадового окладу, розмір якого становив 541,00 грн., розмір посадового окладу позивача з січня 2006 року по липень 2009 року не змінювався та становив 3154,00 грн.

Відповідно до довідки апеляційного суду Луганської області від 31 травня 2010 року № 244 відповідно до пункту 41 та додатка 4 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» перерахунок посадового окладу за період з серпня 2009 року не провадився, оскільки станом на 26 березня 2010 року підвищені посадові оклади суддів не визначені, а апеляційний суд Луганської області не наділений правом проводити відповідні зміни по нарахуванню заробітної плати суддям в залежності від збільшених розмірів заробітної плати.

Також встановлено, що згідно довідок апеляційного суду Луганської області від 11 січня 2010 року №№ 15-19, ОСОБА_2 отримує щомісячне грошове утримання у розмірі 90 відсотків від заробітної плати.

Заробітна плата позивача обчислювалася, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України на 2006-2010 роки.

Закон України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ  від 15 грудня 1992 року  визначає статус суддів з  метою забезпечення належних умов для  здійснення правосуддя, дотримання Конституції  і законів України, охорони прав і свобод громадян.

Відповідно  до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Конституційний суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо гарантій незалежності суддів у своїх рішеннях, зокрема, від 24 червня 1999 року у справі № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року у справі № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 01 грудня 2004 року у справі № 19рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 01 грудня 2004 року у справі № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року у справі № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів). У вказаних рішеннях зазначено, що за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України „Про статус суддів" у взаємозв'язку з частиною восьмою статті 14 Закону України „Про судоустрій України" треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Згідно із додатком вказаної постанови осадовий оклад судді апеляційного суду загальної юрисдикції складає 9,5 мінімальних заробітних плат.

Постановою  Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 затверджено зміни що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено п. 4-1 наступного змісту: установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 21.12.2005 року «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати згідно з постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, від 03 вересня 2005 року № 865, та іншими нормативно - правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.

Гарантії  самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок  фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 ст. 14 Закону України «Про судоустрій України», частина 3 ст. 3 Закону України «Про статус суддів»). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, пов’язана з діяльністю центральних органів виконавчої влади: Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державної судовою адміністрацією України, Державного казначейством України та судом в якому працює суддя.

Відповідно частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів», зміні підлягали й посадові оклади решти суддів судів України. Проте, лише постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці суддів» та згідно з додатком 4 до неї, встановлено тільки з 01.01.2006 року посадовий оклад судді апеляційного загального суду  у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008  року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року не вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, тобто Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року  № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року  № 865» та пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року.

Однак, відповідачами, в порушення вимог ст. 129 Конституції України та ст.ст.7,14 Кодексу адміністративного судочинства України, не здійснено відповідного перерахунку коштів позивачеві. Обов’язковість рішень суду є конституційною засадою судочинства, передбаченою Конституцією України та відтвореною у нормах Кодексу адміністративного судочинства України.

Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Положення вказаної норми Конституції необхідно застосовувати і до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність.

Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правові  акти, якими, зокрема, є і постанови  Кабінету Міністрів України, розповсюджують свою дію на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить під сумнів правомірність дій не лише державних органів, а і невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою дію вказаний нормативно-правовий акт.

КАС України встановлює обов'язковість  судового рішення як одного з основних положень адміністративного процесу і закріплює його значення як принципу адміністративного судочинства, адже виконання судового рішення є кінцевою метою судового захисту особи.

Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, Конституції  та законів України, як право на судовий захист.

Статтею 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 року № 835-УІ передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на  01 липня  2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив  630 гривень, з 1 жовтня 2009 року -650 гривень.

Відповідно до Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20 жовтня 2009 року № 1646-УІ, який спрямований на встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, розмір мінімальної заробітної плати з 01 листопада 2009 року становив 744 гривні, а з 1 січня 2010 року  встановлено на рівні 869 гривень.

Статтею 53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 року № 2154-УІ передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2010 рік  у місячному розмірі : з 01 січня 2010 року – 869 гривень, з 01 квітня 2010 року – 884 гривні, з 01 липня 2010 року - 888 грн.   

Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу, встановленого у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням його права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов’язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді,  втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний  принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні  ст. 6 Конституції України.

Колегія суддів згодна з висновками суду першої інстанції, щодо неправомірності вимог позивача про  донарахування та виплати заробітної плати з 01 січня 2006 року по 19 серпня 2009 року, оскільки у вказаний період положення п.41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» були чинними.

Ураховуючи що фінансування усіх судів в Україні, а також забезпечення діяльності органів суддівського самоврядування здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, який щорічно має затверджуватися парламентом виключно у формі закону (пункт 1 частини другої статті 92, частина перша статті 96 Конституції України, стаття 117, частина перша статті 120 Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року N 3018-ІІІ).  Від імені держави обов'язок забезпечувати фінансування органів судової влади за рахунок коштів Державного бюджету України в межах компетенції покладений на Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України, тому, при таких обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив по суті позовні вимоги, але в резолютивній частині не вказав, що стягнення необхідно проводити за рахунок коштів виділених з Державного бюджету.

Частиною 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів» було передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, однак не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України, також і положення пункту 61 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни до статті 44 Закону України «Про статус суддів».

Таким чином, зміни до абзацу другого частини четвертої статті 44 Закону України «Про статус суддів», внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», втратили чинність 22 травня 2008 року.

Як вбачається з довідок апеляційного суду Луганської області від 11 січня 2010 року № 18 та № 19 (арк. справи 140, 141) надбавка за вислугу років ОСОБА_2 у 2008 - 2009 роках сплачувалась у розмірі 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, що з 22 травня 2008 року суперечить Закону України «Про статус суддів».

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Кечко проти України» (рішення від 8 листопада 2005 року) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Відповідно до пункту 5 статті 116 Закону України «Про судоустрій в Україні» Рада суддів України розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів, розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань, здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність, та виконує інші функції.

Рішенням Ради суддів України від 27 червня 2008 року № 105 зобов’язано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року та за період з 2005 по 2008 роки, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов Уряду.

Бюджетним кодексом України (статті 32 – 37) на Міністерство фінансів України покладено обов’язок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.

Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.

Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. На основі аналізу бюджетних запитів, що подаються відповідно до статті 35 цього Кодексу, Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України в період підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.

Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (стаття 111 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство фінансів, затвердженого Указом Президента України від 26 серпня 1999 року № 1081/99, Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України.

Мінфін України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2 Положення № 1081 Мінфін України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.

У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Визнання незаконним пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні, є підставою для збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.

Згідно з Указом Президента України від 03 березня 2003 року № 182, Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.

Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14, згідно з яким Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.

На підставі статті 130 Конституції України та статті 118 Закону України «Про судоустрій України» забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.

Статтею 126 Закону України «Про судоустрій України» встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01 січня 2003 року – Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції  проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.

Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв’язку з визнанням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

В порушення вимог статей 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (пункт 11 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до наказу Державної судової адміністрації України від 09 червня 2004 року № 82/04 «Про організаційні заходи щодо забезпечення подання на затвердження штатних розписів апаратів місцевих та апеляційних судів» обов’язок подавати штатні розписи до Державної судової адміністрації із зазначенням розміру фінансування оплати праці суддям покладено на апеляційний суд Луганської області, який і здійснює фактичну виплату заробітної плати позивачу. Зазначені повноваження сторонами не оспорюються. Однак, зміни до штатних розписів не вносилися.

У судовому засіданні встановлено, що сторонами визнано відсутність звернення апеляційного суду Луганської області до Державної судової адміністрації України з даними про коригування заробітної плати позивача виходячи з посадового окладу, розрахованого з посадового окладу, у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні на відповідний період.

Таким чином, апеляційний суд Луганської області, як суб’єкт владних повноважень, на який законодавством покладено обов’язок проінформувати Державну судову адміністрацію України – головного розпорядника бюджетних коштів на утримання судової системи, щодо необхідності здійснення перерахунку заробітної плати позивача з нового розміру посадового окладу, не прийняв заходи щодо корегування посадового окладу позивача та кошторису суду з урахуванням визнання нечинним пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232, якою затверджено «Положення про Державне казначейство України», Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Згідно зі статтею 9.1 Наказу Міністерства фінансів України від 30 травня 2007 року № 662 «Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу», Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Приймаючи до уваги, що обов’язковість рішень суду є конституційною засадою судочинства, передбаченою Конституцією України та відтвореною у нормах Кодексу адміністративного судочинства України, в порушення вимог статті 129 Конституції України та статей 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, Державною судовою адміністрацією України, Міністерством фінансів України, апеляційним судом Луганської області не було своєчасно здійснено відповідного перерахунку посадового окладу та грошового забезпечення позивачу, оскільки нарахування заробітної плати та грошового утримання здійснювалось на підставі скасованого пункту Постанови Кабінету Міністрів України № 865.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, апеляційного суду Луганської області є частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині визнанні протиправної бездіяльності вказаних відповідачів з 19 серпня 2009 року та зобов’язання провести перерахунок заробітної плати та грошового забезпечення позивача з 19 серпня 2009 року, а вимоги щодо нарахування надбавки за вислугу років з 22 травня 2009 року.

Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає  апеляційну  скаргу  без задоволення,  а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи, що суд першої інстанції правильно вирішив по суті позовні вимоги правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 201, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

                                                        УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року по справі № 2а-27752/09/1270 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року по справі № 2а-27752/09/1270 – залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року по справі № 2а-27752/09/1270 – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя                                                            О.О.Шишов

Судді:                                                                                С.В.Жаботинська

                                                                                          С.П.Дяченко