Справа № 2-а-337/2010р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

18 жовтня 2010 року   Суддя Збаразького районного суду Тернопільської області Левків А.І. розглянувши в місті Збаражі в порядку скороченого провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Збаразькому районі Тернопільської області про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни»,-

в с т а н о в и в :

    Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до  управління Пенсійного фонду України в Збаразькому районі Тернопільської області про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії, як дитині війни, за період з 09 липня 2007 року  до 31 грудня 2007 року, з 1 січня 2008 року по 20 серпня 2010 рік. Свої вимоги позивач мотивує тим, що він набув статус дитини війни і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на одержання щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсій за віком, однак відповідач всупереч рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року виплату зазначеної допомоги у 2007р. не проводилась, а в період з 2008р. по 2010 р. проводилась частково, а тому він просить стягнути з відповідача в його користь недоплачену щомісячну соціальну державну допомогу до пенсії за вищевказані періоди.

    Оцінивши повідомлені сторонами обставини та дослідивши наявні докази, приходжу до висновку, що позовні вимоги  підлягають до часткового задоволення.

    Згідно п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

    Встановлено, що  позивач ОСОБА_1 є дитиною війни. Вказаний правовий статус підтверджується посвідченням НОМЕР_1, копія якої долучена до матеріалів справи (а.с.6).

           Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

П.12 ст.71  Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинена.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.12 ст.71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, яким було зупинено на 2007 рік дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про неконституційність. Таким чином, п.12 ст.71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» припинив свою чинність з  9 липня 2007 року, тому з цього часу позивач, маючи правовий статус дитини війни, має право на підвищення пенсії, яка виплачувалася у період із 09.07.2007 року по 31.12.2007 року на 30% мінімальної пенсії за віком.

Згідно п.41 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни» викладено у новій редакції, згідно якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»  визначено, що учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншим учасникам війни - на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Як встановлено, у 2008-2010 р.р. позивачу щомісячна соціальна допомога як дитині війни виплачувалася до  пенсії в розмірі 10 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що стверджується довідкою за № 736 від 20.08.2010 року виданою управлінням Пенсійного фонду України в Збаразькому районі Тернопільської області (а.с.7).

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року п.41 розділу ІІ "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було змінено на 2008 рік дію ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» визнано таким, що не відповідає Конституції України.

Таким чином, відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України положення п.41 розділу ІІ "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було змінено на 2008 рік дію ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», втратило чинність з 22.05.2008 року, а тому право на нарахування надбавки до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у 2008 році існувало у позивача із 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.

Вважаю, що положення ч.3 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не слід брати до уваги при вирішенні даного спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України “Про соціальний захист дітей війни”.

Таким чином, достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” розмірі, не вбачаю.

Відповідно до п.п.7 п.2.2 Положення про управління Пенсійного фонду в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року, управління відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші соціальні виплати відповідно до чинного законодавства.

Нарахування та виплата у 2009 та 2010 роках дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Проаналізувавши наявні у справі докази, вважаю, що порушенні суб’єктом владних повноважень права позивача підлягають захисту, шляхом зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни» в користь  позивача за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 20 серпня 2010 року включно з врахуванням ст.28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ч.2 ст.152 Конституції України, Законом України «Про соціальний захист дітей війни», рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10рп/2008, ст.ст. 6, 11, 71, 122, 158, 162, 163, 185, 186 КАС України, суддя

п о с т а н о в и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати дії управління Пенсійного фонду України Збаразького району щодо ненарахування і невиплати підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни» в користь ОСОБА_1 за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 20 серпня 2010 року включно з врахуванням положень ст.28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» неправомірними.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України Збаразького району нарахувати та виплатити підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни» в користь ОСОБА_1  за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 20 серпня 2010 року включно з врахуванням ст.28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

В решті позовних вимог відмовити.    

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Львівського адміністративного апеляційного суду через Збаразький районний суд Тернопільської області протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанову, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ:                                                       А.І.Левків