Справа № 22ц-462/2007р. Головуючий у першій інстанції - Семенченко О.М

Категорія - цивільна                                       Доповідач - Хромець Н.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2007 року Апеляційний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Хромець Н.С. суддів - Острянського В.І., Смаглюк Р.І. при секретарі - Мехед Т.О. з участю адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 18 грудня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівниками під час виконання трудових обов'язків,

встановив:

Рішенням Варвинського районного суду Чернігівської області від 18 грудня 2006 року відмовлено в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3. та ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівниками під час виконання трудових обов'язків.

У вересні 2006 р. ОСОБА_2 завила позов про стягнення солідарно з ОСОБА_3. та ОСОБА_4 на відшкодування матеріальної шкоди 48 688 грн. 29 коп., посилаючись на заподіяння такої шкоди відповідачами при виконанні ними трудових обов'язків. Позивачка також просила стягнути з відповідачів відшкодування судових витрат. Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що вона займається підприємницькою діяльністю-торгівлею, і в належному їй магазині „Промислові товари" по вул. Ломоносова, 3 в смт. Варва, на підставі укладених та зареєстрованих в центрі  зайнятості  договорів,  продавцями  працювали  ОСОБА_4  та

2

ОСОБА_3. 16.04.2006 року з участю відповідачів нею в магазині був проведений переоблік товару, за результатами якого було виявлено недостачу в розмірі 47 770 грн. 15 коп. За результатами повторної перевірки 02.05.2006 року недостача становила 48 688 грн. 29 коп., яку відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3. відмовились погасити в добровільному порядку. Правовими підставами свого позову позивачка визначила ч.1 ст. 130, п.1 ст. 134, ст. 1351, ч.3 ст. 136 КЗпП України. Заявою від 18 грудня 2006 року позивачка уточнила позовні вимоги і в обґрунтування заявлених вимог додатково посилалась на п.3 ст. 134 КЗпП України.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та направити справу на новий розгляд, посилаючись на те, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Апелянт зазначає, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3. на підставі письмових договорів про прийняття на роботу є матеріально-відповідальними особами і повинні нести матеріальну відповідальність за прийняті товарні цінності. Відповідачі визнають результати інвентаризації товарно-матеріальних цінностей станом на 03.05.2005 року та 16.04.2006 року, а також недостачу в розмірі 48 688грн 29 коп., але суд своїм рішенням позбавив її права власності на ці матеріальні цінності. На думку позивачки, суд незаконно відмовив у задоволенні клопотання про порушення кримінальної справи по факту недостачі товарно-матеріальних цінностей. Крім того, апелянт вказує, що судом встановлювались обставини, які не мають значення для справи і про встановлення яких не просила жодна із сторін, а припущення, зроблені судом, були покладені в основу судового рішення, що є грубим порушенням норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що правові підстави для покладення матеріальної відповідальності на відповідачів по справі відсутні, оскільки з ними не укладено в порядку, встановленому законом, договір про повну матеріальну відповідальність та не доведено наявності дій відповідачів, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку. Такі висновки суду відповідають встановленим по справі обставинам та вимогам закону і не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Доводи апелянта про те, що відповідачі визнали факт роботи продавцями у магазині позивачки та факт наявності недостачі матеріальних цінностей не можуть бути підставою для скасування рішення суду з огляду на те, що визнання самого факту недостачі не є визнанням вини у виникненні такої і не підтверджує причинно-наслідкового зв'язку між діями

3

працівника і виникненням недостачі. Посилання позивачки на те, що за умовами письмових трудових договорів працівники повинні були нести матеріальну відповідальність також не дають підстав для задоволення апеляційної скарги. На підставі п. 1 ст. 134 КЗпП України матеріальну відповідальність на працівника можна покласти лише у випадку наявності між працівником і роботодавцем письмового договору, укладеного відповідно до ст. 135 цього Кодексу. По даній справі встановлено, що такий договір між сторонами не укладався. Записи у п. 2 трудових договорів від 29 вересня 2005 р. з ОСОБА_3. та від 1 липня 2005 р. з ОСОБА_4 суд цілком обґрунтовано не визнав договорами про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності, оскільки вони не відповідають ні вимогам ст. 135і, ні вимогам ст. 1352 КЗпП України. Дані записи також не відповідають вимогам типових договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність або про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, які затверджені, відповідно, Держкомпраці СРСР та Секретаріатом ВЦРПС від 28 грудня 1977 р. № 447/24 із змінами, внесеними постановою від 14 вересня 1981 р. № 259/16-59 та наказом Міністерства праці України № 43 від 12 травня 1996 p., і мають характер нормативно-правового акта. Посилання апелянта на відповідність трудових договорів вимогам ст.ст. 9 та 21 КЗпП України не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони містять загальні вимоги до умов трудового договору, дають визначення трудового договору, а правовідносини між сторонами по даній справі виникли у зв'язку з вимогами про відшкодування матеріальної шкоди і врегульовані спеціальними нормами трудового законодавства, про які йшлося вище.

Працівник несе повну матеріальну відповідальність відповідно до п.З ст. 134 КЗпП України у випадках, коли щодо нього ухвалений обвинувальний вирок або тоді, коли наявність складу злочину в його діях установлено слідчими органами, тобто у випадку закриття кримінальної справи чи відмови у її порушенні з нереабілітуючих підстав. Постановою старшого оперуповноваженого Варвинського РВ УМВС у Чернігівській області від 31 липня 2006 р. в порушенні кримінальної справи по факту недостачі товарно-матеріальних цінностей по магазину ПП ОСОБА_2 відмовлено на підставі п.2 ст. 6 КПК України, тобто за відсутністю складу злочину, що є реабілітуючою підставою. Отже, висновок суду про відсутність підстав для матеріальної відповідальності працівників за нормами п.3 ст. 134 КЗпП України відповідає вимогам закону.

Доводи апелянта про те, що відповідачі визнали свою вину, яка полягала у недбалому ставленні до ввіреного ним майна, а тому суд зобов'язаний був застосувати ст. 132 КЗпП України, не підтверджені жодними доказами і не можуть бути підставою для задоволення апеляційних вимог. З матеріалів цивільної справи та матеріалів перевірки заяви ОСОБА_2 по факту недостачі, яка проведена Варвинським РВ УМВС України у Чернігівській області, встановлено, що відповідачі вини у виникненні недостачі не визнавали і будь-які інші докази на підтвердження

4

їх недбалого ставлення та вини у виникненні недостачі    позивачем не надано.

Інші доводи апеляційної скарги є неконкретними і не спростовують висновків суду по суті спору.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 18 грудня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.