Справа № 22а-185/2007 Головуючий у першій інстанції ЖОВТОК Є.А.
Категорія - адміністративна Доповідач - ГУБАР B.C.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2007 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді: ІВАНЕНКО Л.В.
суддів: ШЕМЕЦЬ Н.В., ГУБАР B.C.
при секретарі: ІВАНОВІЙ Н.Б.
за участю: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 1 лютого 2007 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації, Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації про стягнення разової щорічної допомоги та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 1 лютого 2007 року та прийняти нову постанову по суті справи.
Оскаржуваною постановою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом неправильно застосовано положення ст. 99 КАС України і встановлено пропуск ним річного строку, оскільки він про порушення свого права дізнався лише в листопаді 2006 p., a не в грудні 2004 p., як на це вказує суд. Апелянт, вважає, що в зв'язку з ухваленням Конституційним Судом України рішення про визнання положень Закону України „Про Державний Бюджет України на 2004 p.", які обмежують виплати щорічної разової допомоги, передбаченої ст.12 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" неконституційними, тому за 2004, 2005, 2006 роки на його користь суд мав стягувати допомогу в розмірі, передбаченому п. 22 ст. 12 Закону України „Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту".
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1, який скаргу підтримав, представника відповідача, який проти задоволення скарги заперечував, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за таких підстав.
2
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно п. 22 ст. 12 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1є учасником бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан і на нього поширюється дія п. 22 ст. 12 Закону України „Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту".
Як вбачається з матеріалів справи і чого не заперечували сторони, ОСОБА_1отримав грошову допомогу за 2004 р. в розмірі 120 грн. на підставі ст. 44 Закону України „Про Державний бюджет на 2004 р."; за 2005 р. - 250 грн., як це було передбачено ст. 30 Закону України „Про Державний бюджет на 2005 р."; за 2006 р. -250 грн. відповідно до ст.30 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 p.".
Згідно ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1, отримуючи в 2004 р. та 2005 р. вказану грошову допомогу не міг не знати про порушення своїх прав щодо її виплати в меншому розмірі ніж це передбачено Законом України „Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту", а з позовом він звернувся лише 5 грудня 2006 р.
Згідно ч. 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як встановлено апеляційним судом, на застосуванні річного строку звернення до адміністративного суду наполягав представник співвідповідача по справі -Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації.
Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про відмову в позові з підстав пропуску строку щодо вимог про стягнення грошової допомоги за 2004 р. та 2005 р. є вірним з огляду на те, що ОСОБА_1не навів поважних причин пропуску строку, передбаченого ст. 99 КАС України.
Стосовно вимог про стягнення грошової допомоги за 2006 р. та зобов'язання управління праці та соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації в подальшому виплачувати щорічну допомогу в п'ятикратному розмірі мінімальної пенсії за віком апеляційний суд враховує наступне.
Згідно зі ст. 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що виплати позивачеві грошової допомоги в розмірі, передбаченому Законами
3
України „Про Державний бюджет України на 2005 р.", „Про Державний бюджет України на 2006 р." не суперечать Конституції України.
Той факт, що рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 р. № 20 р/п визнані неконституційними положення ст. 44 Закону України „Про Державний бюджет на 2004 р." щодо обмеження виплати разової допомоги, передбаченої ст. 12 Закону України „Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту", не є підставою для визнання неконституційними положень про обмеження вказаних допомог Законами України про Державний бюджет України на наступні роки, оскільки Конституційним Судом України рішення про визнання неконституційними положень ст.30 Закону України „Про Державний бюджет на 2005 р.", ст. 30 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 р." щодо таких виплат не приймались.
Таким чином, підстав для задоволення вимог про стягнення грошової допомоги за 2006 р. та зобов'язання управління праці та соціального захисту населення Ріпкинської районної державної адміністрації в подальшому виплачувати щорічну допомогу в п'ятикратному розмірі мінімальної пенсії за віком немає.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду і не містять передбачених законом підстав для скасування постанови.
Керуючись ст.ст.195, 198, 200, 205, 206, 211 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 1 лютого 2007 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складання її в повному обсязі.