У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Адаменко О.Г.
суддів Кірюхіної М.А.
Руснак А.П.
при секретарі Бініашвілі Б.Ш.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ про зобов’язання надати щорічну відпустку та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 31 серпня 2010 року ,-
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2010 року ОСОБА_5 звернулася до суду із вимогами до Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ про зобов’язання надати щорічну відпустку за 2010 рік та невикористану частку відпустки за 2008 – 2009 роки, а також про відшкодування моральної шкоди в сумі 50000 грн., мотивуючи свої вимоги наступним.
01 вересня 2006 року між нею та відповідачем укладено контракт, за яким вона працює на посаді декана юридичного факультету. В період знаходження на лікарняному з діагнозом – інсульт, а також у зв’язку із необхідністю продовжувати лікування, 21 червня 2010 року вона направила до інституту заяву із проханням надати невикористані частки відпусток за 2008-2009 роки, оскільки відпустки за даний період не були повністю використані. Так, в 2008 році замість 56 календарних днів вона використала лише 24 дні. У 2009 році із 56 нею було використано лише 18 днів. 12 липня 2010 року вона направила заяву про надання відпустки з 20 липня 2010 року, згідно графіку відпусток, на яку отримала відповідь, що питання про надання їй відпустки буде вирішуватися після її виходу на роботу. Дану відмову вважає незаконною, оскільки вона суперечить нормам чинного законодавства. Неправомірною відмовою в наданні відпустки їй також було завдано моральних страждань, оскільки вона позбавлена можливості своєчасно відпочити після тяжкої хвороби, пройти реабілітацію, що негативно відображається на її стані здоров’я та потребує додаткових зусиль для організації свого життя.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 31 серпня 2010 року вищевказані позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково.
Зобов’язано Кримський юридичний інститут Одеського державного університету внутрішніх справ надати ОСОБА_5 щорічну відпустку за 2010 рік та невикористану відпустку за 2008-2009 роки тривалістю 56 календарних днів.
Стягнено з Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_5 2000 (дві тисячі) грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог відмовлено .
Судом також вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі Кримський юридичний інститут Одеського державного університету внутрішніх справ ставить питання про скасування рішення суду, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Так, апелянт посилається на те, що заява про надання відпустки з 20 липня 2010 року надійшла поштою до інституту 13 липня 2010 року, тобто поза графіком відпусток, в якому передбачена надання відпустки позивачці у червні 2010 року. Того ж дня ОСОБА_5 було повідомлено про те, що надання відпустки буде вирішено після виходу на роботу після одужання. Це пов’язано з тим, що виробнича необхідність потребувала визначення та узгодження дати надання відпустки виходячи з того, що відповідно до Примірного Положення про приймальну комісію ВНЗ, декан факультету ОСОБА_5 є членом приймальної комісії юридичного факультету інституту, а вступні випробування на юридичний факультет проводилися саме з 22 липня 2010 року по 25 серпня 2010 року , а тому її присутність на роботі була виробничою необхідністю саме в цей період.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, тому судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представників відповідача, повідомлених про час та місце розгляду згідно з вимогами ст. 74 - 76 ЦПК України, і не заявивших клопотання про відкладення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності. При цьому визнав встановленим, що відповідач, діючи протиправно, не надав позивачці щорічну відпуску 56 календарних днів, на яку вона має право за законом та відповідно до затвердженого графіку відпусток.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають матеріалам справи і вимогам закону.
Відповідно до ч.6 ст. 6, ч. 14 ст. 10 Закону України «Про відпустки» керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним
працівникам, спеціалістам навчальних закладів надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку,
затверджуваному Кабінетом Міністрів України, у
період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу .
Відповідно до ч.10, 11 ст. 10 Закону України «Про відпустки та ч.4, 5 ст. 79 КЗпП України черговість надання відпусток визначається графіками. Які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, встановленим графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_5 прийнята на роботу до Кримського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ ( який у подальшому реорганізовано в Кримський юридичний інститут Одеського державного університету внутрішніх справ) на посаду декану юридичного факультету за контрактом від 01 вересня 2006 року строком до 31 серпні 2011 року, де працює дотепер. Графіку відпусток вільно найомних працівників інституту, затвердженого начальником інституту, передбачено надання відпустки ОСОБА_5 у червні 2010 року.
Проте, всупереч приписам вищенаведених норм закону, ОСОБА_5 не була повідомлена про конкретну дату початку відпустки.
З довідки, виданої посадовою особою відповідача, вбачається, що частка невикористаної позивачкою відпустки за 2008 – 2009 роки складає 38 календарних днів, а за період 2009 – 2010 роки - 54 календарні дні.
Відповідно до приписів ч.2 ст. 80 КЗпП України, ч.2 ст. 11 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період у разі тимчасової непрацездатності працівника.
З 25 травня 2010 року до теперішнього часу ОСОБА_5 перебуває на лікарняному, що визнається сторонами по справі, а 12 липня 2010 року звернулася до начальника інституту із заявою про наданні їй щорічної відпустки з 20 липня 2010 року, проте питання про надання відпустки керівником інституту не розглянуто й на час апеляційного перегляду справи. Надана відповідь про вирішення даного питання після виходу на роботу, не відповідає вимогам закону й порушує право позивачки на відпочинок.
Зважаючи на вищевикладене, враховуючи приписи норм закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного
висновку про те, що позивачка має суб'єктивне право на щорічну відпустку, яку відповідач зобов’язаний їй надати.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність права на відпустку лише в червні 2010 року згідно з графіком відпусток, оскільки в червні 2010 року позивачка знаходилась на лікарняному, тому має право на перенос відпустки на інший період часу.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом неможливості надати позивачці відпустку в період вступних іспитів колегія суддів до уваги не приймає з огляду на те, що на час розгляду даної справи в суді вступні іспити завершені, а відповідач фактично ухилився від узгодження з позивачкою питання про період, на який щорічну відпустку може бути перенесено.
Що стосується доводів апеляційної скарги про необґрунтованість стягнення суми у відшкодування моральної шкоди, то й ці доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 237 – 1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановивши, що відповідачем порушено законне право позивачки на отримання щорічної відпустки, що призвело до неможливості своєчасного відпочинку після перенесеної хвороби, яке перешкоджає відновленню стану здоров’я, викликає хвилювання у зв’язку з невизначеністю спірного питання та необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 195 року № 4 роз’яснив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Колегія суддів вважає, що при визначенні розміру відшкодування, суд першої інстанції врахував фактичні обставини справи та приписи закону.
Інші доводи, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, не є безумовними підставами для скасування рішення суду.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку всім наявним в справі доказам згідно зі ст.212 ЦПК України і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, 305, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 324, 325, 327 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ – відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 31 серпня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Судді