СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
28 липня 2010 року Справа № 2-2/1676-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Прокопанич Г.К.,
суддів Заплава Л.М.,
Фенько Т.П.,
за участю представників сторін:
позивач, ОСОБА_1, паспорт ЕС НОМЕР_1 від 22.07.97, фізична особа - підприємець ОСОБА_1;
представник відповідача, не з'явився, Виконавчий комітет Сімферопольської міської ради;
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І. ) від 15.06.2010 року у справі № 2-2/1676-2010
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради (вул. Толстого, 15,Сімферополь,95000)
про визнання недійсним договору
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І. ) від 15.06.2010 року у справі № 2-2/1676-2010 у позові відмовлено.
Не погодившись з постановленим судовим актом, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення першої інстанції скасувати, постановити нове, яким визнати договір від 27.04.2009 року недійсним, посилаючись, що вона не укладала новий договір оренди, який би давав підстави для перерахування до бюджету 19 9362 грн., оскільки був лише поновлений договір оренди від 15.09.2005 року.
Письмових заперечень проти апеляційної скарги до суду не надходило.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05 липня 2010 року апеляційна скарга прийнята до провадження суду та призначена до розгляду на 13 липня 2010 року у складі колегії: головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді Заплава Л.Н., Фенько Т.П.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13 липня 2010 року розгляд апеляційної скарги був відкладений.
У судове засідання 28 липня 2010 року представник відповідача - виконавчого комітету Сімферопольської міської ради не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 № 2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
У березні 2010 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, просила визнати недійсним договір від 27.04.2009 року, укладений між нею та відповідачем про участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.
Позовні вимоги мотивовані тим, що договір від 27.04.2009 року був укладений під впливом обману зі сторони виконавчого комітету Сімферопольської міської ради з посиланнями на пункт 3 Положення про порядок формування фонду розвитку інженерної та соціальної інфраструктури Сімферопольської міської ради.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 своєю заявою від 07.05.2010 року додатково обґрунтувала позовні вимоги на статті 203,215 Цивільного кодексу України (а.с. 27-28).
Заперечуючи проти позову, виконавчий комітет Сімферопольської міської ради зазначив, що та обставина, що договір соціально-економічного розвитку вже укладався раніше, не має значення для справи.
Позивачем було укладено новий договір для завершення та здачі у експлуатацію офісу зі складськими приміщеннями, тому фізична особа - підприємець ОСОБА_1 повинна була укласти новий договір про участь у комплексному соціально-економічному розвитку міста.
Оскаржене рішення мотивоване тим, що, за загальним правилом, не має розцінюватися як помилка незнання сторонами правочину норм законодавства, актів державних органів.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування судового акту.
Відповідно до пункту 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Пунктом 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За загальним правилом, щоб правочин вважався чинним, а відповідно і правомірним, при його вчиненні мають бути дотримані такі умови як: законність змісту правочину; наявність у сторін (сторони) необхідного обсягу дієздатності; наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі учасника правочину; відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону; спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату; відсутність спрямованості у вчинюваному батьками правочині на порушення прав та інтересів їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. У разі недотримання перерахованих вимог правочин є недійсним або може бути визнаний недійсним у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до статті 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
За загальним правилом, помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Оскільки в цьому випадку волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру, такий правочин визнається недійсним. Причини помилки в цьому випадку ролі не грають. Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо. Помилка є підставою для визнання недійсними правочинів як фізичних, так і юридичних осіб.
Так, для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ЦК розуміє помилку щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Істотною є помилка, наслідки якої або взагалі не можна усунути, або для усунення яких сторона, що помилилася, має нести значні витрати. При вирішенні питання про істотне значення помилки за обставин, визначених у коментованій статті, потрібно виходити з істотності тієї чи іншої обставини для конкретної особи з урахуванням її становища, стану здоров'я, характеру діяльності, значення правочину тощо.
При цьому за загальним правилом не має розцінюватися як помилка незнання сторонами правочину норм законодавства.
Матеріали справи свідчать, що 15 вересня 2005 року рішенням 32 сесії IV скликання Сімферопольської міської ради № 462 позивачу була передана в короткострокову оренду (строком на 3 роки до 15.09.2008р) земельна ділянка для будівництва офісу з складськими приміщеннями (а.с.12).
На підставі зазначеного рішення між виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір від 25.10.2005 року про участь у комплексному соціально - економічному розвитку міста, на виконання умов якого позивачем до місцевого бюджету м. Сімферополя була перерахована сума 5 390,00грн., що підтверджується платіжним дорученням № 135 від 01.12.2005 року (а.с. 9-11).
19 березня 2009 року рішенням 46 сесій V скликання Сімферопольської міської ради № 745 було вирішено відновити з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 договір оренди і надати їй ту ж земельну ділянку в оренду строком на три роки до 19.03.2010р для завершення будівництва і здачі в експлуатацію офісу з складськими приміщеннями (а.с. 13).
На підставі вказаного рішення між виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 були укладені договори від 27.04.2009 року –оренди відповідної земельної ділянки та про участь у розвитку соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста. Відповідно до умов останнього договору позивач зобов'язався перерахувати до місцевого бюджету м. Сімферополя 19 932,00грн на розвиток соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста (14-15).
Листом №45 від 26.10.2010 року позивач звернувся до відповідача з вимогою анулювати договір від 27.04.2009 року про участь у розвитку соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста (а.с. 17), посилаючись на те, що після укладення договору від 27.04.2009 року, вивчення Положення про порядок формування фонду розвитку інженерної та соціальної інфраструктури Сімферопольської міської ради та поради юриста вона зрозуміла, що виконавчий комітет незаконно уклав договір.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що стаття 627 Цивільного кодексу України передбачає свободу договору, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як було зазначено вище, договір оренди від 27.04.2009 року було укладено на підставі рішення Сімферопольської міської ради від 19.03.2009 року № 745, пунктом 8.7 якого передбачено поновити договір оренди та надати фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2815 га по вул. Севастопольської, 41 у короткострокову оренду строком на 3 роки до 19.03.2012 року для завершення будівництва та здачі у експлуатацію офісу зі складськими приміщеннями. На земельну ділянку площею 0, 266 га (прохід-проїзд) оформити сервітут у встановленого законом порядку.
Договір про участь у розвитку соціальної і інженерно-транспортної інфраструктури міста від 27.04.2009 року також укладено на підставі вищезгаданого рішення та Положення про порядок формування фонду розвитку інженерної та соціальної інфраструктури Сімферопольської міської ради від 15.07.2003 року № 177.
Згідно з пунктом 3 Положення про порядок формування фонду розвитку інженерної та соціальної інфраструктури Сімферопольської міської ради від 15.07.2003 року № 177, суб’єкти підприємницької діяльності усіх форм власності одноразово передають кошти в якості участі у комплексному соціально-економічного розвитку міста при будівництві, розміщенні, реконструкції об’єктів на вперше наданій у користування земельній ділянці та при видачі дозволів на будівництво, реконструкцію, розширення чинних об’єктів на раніше наданих земельних ділянках у випадку збільшення навантаження на загально місцеві інженерні сеті.
Як свідчать матеріали справи не зважаючи на те, що рішенням Сімферопольської міської ради 46-ої сесії № 745 від 19.03.2009 року була дана згода на поновлення договірних відносин між сторонами, останні уклали новий договір оренди земельної ділянки, який не містив умов про пролонгацію договору від 25.10.2005 року та не є додатковою угодою до нього.
Крім того, діючий Земельний кодекс України не містить положень щодо можливості продовження дії договору оренди земельної ділянки.
За таких обставин висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та судовій практиці, викладеній у постановах Вищого господарського суду України від 18.10.2007 року у справі № 2-16/6794-2005, від 27.09.2007 у справі № 2-2/2963-2005, від 26.03.2008 року у справі № 2-29/4051-2007, а доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують.
Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.06.2010 року у справі № 2-2/1676-2010 залишити без змін.
Головуючий суддя Г.К. Прокопанич
Судді Л.М. Заплава
Т.П. Фенько