РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  24 вересня 2010 року                                                                                  смт. Ювілейне  

  Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:  

    головуючого - судді Макарова М.О.,  

    при секретарі –  Ратушній Л.В.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровському районі Дніпропетровської області про визнання рішення незаконним та стягнення заборгованості,  

  В с т а н о в и в :  

  ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровському районі про визнання рішення про відмову у призначенні пенсії державного службовця незаконним та стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 02 червня 2009 року їй виповнилось 55 років. На момент досягнення пенсійного віку вона працювала на посаді заступника голови суду - головою судової палати Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду. Звільнена з роботи за власним бажанням у відставку 22 квітня 2010 року.  

У червні 2009 року вона звернулась за призначенням пенсії державного службовця до Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровському районі Дніпропетровської області (за місцем реєстрації), у чому їй було відмовлено протоколом № 27 від 09 липня 2009 року з посиланням на те, що вона продовжує працювати і матиме право на пенсію державного службовця лише в разі виходу у відставку або досягнення 65-річного віку.  

Після такого рішення їй була призначена пенсія з 03 червня 2009 року за віком на загальних підставах у розмірі 4336 грн. 44 коп.  

Відмову у призначенні пенсії державного службовця вважає незаконною з наступних підстав.  

Станом на червень 2009 року вона досягла 55 років, мала близько 40 років загального трудового стажу та понад 30 років стажу державної служби.  

Згідно зі ст. 37 Закону України «Про держану службу» на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли пенсійного віку, за наявності страхового стажу для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років для осіб, які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців.  

За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати, яка складається відповідно до ст. 33 ЗУ «Про державну службу» з посадового окладу, премій, доплат, надбавок.  

Закон України «Про державну службу» не містить обмежень чи інших умов призначення пенсій державним службовцям - суддям.  

Стаття 43 Закону України «Про статус суддів» на яку посилається Відповідач, регулює права суддів, які перебувають у відставці, а не працюючих суддів. Зокрема, зазначено, що за суддею у відставці зберігаються такі ж гарантії соціального захисту, як і до виходу у відставку, в тому числі право на виплату пенсії на умовах, передбачених ст. 37 ЗУ «Про державну службу».  

Навіть за відсутності у Законі України «Про статус суддів» норм про працюючих суддів на різні види соціальних  виплат  та  пенсій,  їм призначаються соціальні допомоги, пенсії за віком, по інвалідності, за вислугу років, як державним службовцям, військовослужбовцям на підставі спеціальних законів про пенсійне та соціальне забезпечення.  

Їй відомо, що працюючі судді у м. Дніпропетровську, у м. Києві теж отримують пенсії як державні службовці.  

Метою Закону України «Про статус суддів» є встановлення суддям додаткових соціальних пільг та гарантій, а не їх обмеження у порівнянні з іншими державними службовцями.  

З урахуванням наведеного, відмова у призначенні пенсії державного службовця вважає необгрунтованою, оскільки вона має право на пенсію державного службовця з червня 2009 року у розмірі 10805 грн. 31 коп. - 90% від заробітку 12005 грн. 90 коп.  

Також позивач зазначила, що з 23 квітня 2010 року їй призначено довічне грошове утримання. Щомісячна різниця у розмірі пенсії склала 6468 грн. 81 коп. (10805,31 грн. - 4336, 44 грн.),     а всього за період з 01 липня 2009 року до 22 квітня 2010 року недоплата склала 62963 грн. 73 коп.,     яку належить стягнути з Відповідача на її користь.  

Позивачка до суду не з’явилася, надала заяву про слухання справи у її відсутність та просила задовольнити її позов у повному обсязі.  

Представники Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровському районі проти позову заперечили та зазначили, що позивачка є працюючою суддею, а тому право на пенсію державного службовця вона набуває тільки після досягнення нею 60-річного віку. В якості нормативного обґрунтування своїх заперечень представники послалися на ч. 6 ст. 45 Закону України «Про статус суддів».  

Суд, заслухавши представників відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.  

ОСОБА_1 працювала посаді заступника голови суду - головою судової палати Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 02 червня 2009 року позивачці виповнилося 55 років. Має стаж державної служби більше 30 років.  

02 липня 2009 року позивачка звернулася до управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровському районі Дніпропетровської області із заявою про призначення пенсії державного службовця з дня досягнення пенсійного віку та виходячи із заробітної плати за останні два роки перед зверненням за пенсією.  

Проте в задоволенні заяви їй було відмовлено, а перерахунок пенсії зроблено не було, про що засвідчує протокл №27 від 09 липня 2009 року.  

У протоколі №27 від 09 липня 20009 року відповідач зазначив, що ч.4 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» передбачено, що суддя, який вийшов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених ст.37 Закону України «Про державну службу».  

Отже, судді пенсія згідно Закону України «Про державну службу» призначається лише у разі виходу у відставку або досягнення ним 65-річного віку, що передбачено ч.6 ст. 45 Закону України «Про статус суддів» (а.с. 11).  

Проте суд з таким висновком погодитися не може.  

Правове положення судді, в тому числі і його пенсійне забезпечення, регулюється законами України «Про державну службу» та «Про статус суддів». З аналізу наведених правових актів вбачається, що суддя, який досяг передбаченого законом віку та має необхідний стаж, на свій розсуд обирає, яким законом користуватися при виході на пенсію.  

Згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» пенсія за віком призначається лише при досягненні пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».  

Статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що право на призначення пенсії за віком мають чоловіки після досягнення 60 років, жінки - 55 років.  

Та обставина, що позивачка працює, не є підставою для відмови у призначенні пенсії відповідно до ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.  

Крім того, п. 6  ст. 45 Закону України «Про статус суддів» передбачено, що пенсія чи довічне грошове утримання судді виплачується йому повністю незалежно від заробітку, одержуваного після виходу у відставку або на пенсію.  

Стаття 43 Закону України «Про статус суддів» регулює питання призначення пенсії суддям, які вийшли у відставку, а ч. 8 ст. 43 зазначеного Закону стосується суддів, відставка яких припинена за ч. 3 ст. 43.  

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про статус суддів» для відставки судді передбачений більший віковий ценз і як суддя, відповідно до ст. 15 цього Закону, позивачка має право займати посаду судді до досягнення 65 років.  

Наведені нормативно-правові акти не містять виключення щодо призначення пенсії державного службовця працюючим суддям, які досягли пенсійного віку.  

Таким чином, суд приходить до висновку, що відмова відповідача призначити пенсію позивачу як державному службовцю суперечить вимогам ст. ст. 37, 371 Закону України «Про державну службу» та п. 4 ст. 43, п. 6 ст. 45 Закону України «Про статус суддів», порушує її право на пенсію державного службовця, яка відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» та п. 6 ст. 45 Закону України «Про статус суддів» виплачується незалежно від заробітку, одержуваного після виходу на пенсію.  

Частина 5 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» дає вичерпний перелік підстав для припинення відставки, а саме: внаслідок повторного обрання на посаду судді, вчинення проступку несумісного із званням судді, винесення обвинувального вироку, що набрав законної сили, втрати громадянства України. При цьому відставка настає лише за рішенням кваліфікаційної комісії суддів. Жодну з перелічених підстав застосовано до позивачки не було, а тому не відноситься до обставин справи.  

Визнаючи важливість права на працю як основи життєдіяльності людини, Конституція України закріплює та гарантує основні трудові права громадян (статті 43, 44, 45, 46) і встановлює, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92).  

Приймаючи до уваги, що позивачка на час звернення за пенсією державного службовця не вийшла у відставку, працювала, досягла віку, з якого має право на пенсію як державний службовець, а крім того, наведені нормативно-правові акти не містять виключення щодо призначення пенсії державного службовця працюючим суддям, які досягли встановленого законом віку та мають відповідний трудовий стаж, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню частково.  

Посилання позивачки на вимоги щодо стягнення невиплаченої пенсії як державного службовця, суд вважає необґрунтованим, оскільки ці вимоги не ґрунтуються на законі.  

Керуючись ст.ст. 7, 10, 11, 27, 31, 57, 215, 223 ЦПК України, ст.ст. 43, 44, 45, 46 Конституції України, ст.ст. 37,371 Закону України «Про державну службу», ст.ст. 43, 45 Закону України «Про статус судів», ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування  

  Вирішив :  

  Позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровському районі Дніпропетровської області про визнання рішення незаконним та стягнення заборгованості, задовольнити частково.  

Визнати незаконним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровському районі Дніпропетровської області про відмову у призначенні пенсії державного службовця ОСОБА_1, оформлене протоколом №27 від 09 липня 2009 року.  

Визнати за ОСОБА_1 право на отримання пенсії державного службовця у період з 01 липня 2009 року по 22 квітня 2010 року, відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу».  

Зобов’язати  Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровському районі призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію державного службовця, починаючи з 01 липня 2009 року по 22 квітня 2010  року, враховуючи при її обчисленні заробітну плату ОСОБА_1 за останні два роки перед зверненням за пенсією.  

В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.  

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду, або в десятиденний строк з дня отримання рішення суду,  апеляційної скарги.  

    Суддя                                                            М.О. Макаров