Категорія №6.18
ПОСТАНОВА
Іменем України
20 жовтня 2010 року Справа № 2а-7015/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді Кравцової Н.В.,
при секретарі Бражник В.І.,
за участю сторін
представника позивача: Мазанової Т.В.,
відповідача: ОСОБА_2,
представник третьої особи не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Краснодонського міського відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області до ОСОБА_2, 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – орган опіки та піклування виконавчого комітету Молодогвардійської міської ради про примусове видворення за межі України, -
В С Т А Н О В И В:
15 вересня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Краснодонського міського відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області до ОСОБА_2 про примусове видворення за межі України.
Ухвалою суду від 30.09.2010 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Молодогвардійської міської ради.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач останній раз прибула до України м. Одеса в січні 1993 року, без імміграційної картки, по паспарту зразка колишнього СРСР XI-ЕД № НОМЕР_1, виданого Молодогвардійським МВМ Луганської області 12.12.1984. У січні 1999 році переїхала до м. Краснодону, де тимчасово зареєструвалася терміном на 3 місяці у своєї матері – громадянки України ОСОБА_3, термін реєстрації не продовжувала.
У 2000 році ОСОБА_2 виїхала до м. Одеса, де мешкала до 2006 року. З 2006 року проживає у АДРЕСА_1
З питань оформлення належності до громадянства України або видачі посвідки на постійне проживання в Україні до сектору СГІРФО Краснодонського МВ не зверталась, паспорт не змінила, продовжує проживати на території України незаконно.
Під час перебування на території України ОСОБА_2 притягувалась до адміністративної відповідальності за ч. 1 статті 184 КУпАП.
01.09.2010 у відношенні відповідача прийнято рішення про видворення за межі України.
Враховуючи те, що ОСОБА_2 ухиляється від виїзду за межі України, позивач просить суд видворити її у примусовому порядку за межі України.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надавши пояснення аналогічно викладеним у позовній заяві, просив видворити у примусовому порядку громадянку ОСОБА_2 за межі України.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволені, пояснивши, що у 1993 році разом зі своєю донькою приїхала до м. Одеса до своєї матері громадянки України ОСОБА_3, де влаштувалась офіційно на роботу та почала працювати. У період з 1996 по 1999 роки їздила до м. Краснодону, де на той час мала квартиру у приватній власності. У 1999 році разом зі своєю неповнолітньою донькою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, приїхали до м. Краснодону на постійне місце проживання, у зв’язку з чим звернулася до Краснодонського МВ УМВС України для реєстрації. У 2000 році разом зі своєю дочкою поїхала до м. Одеси до своєї матері на постійне місце проживання, де офіційно працевлаштувалась та почала працювати. У 2006 році разом з донькою приїхала до с. Новосемейкіна Краснодонського району, де стала проживати з чоловіком. У 2008 році у зв’язку з хворобою матері, поїхала до м. Одеси та у тому ж році повернулась до м. Молодогвардійська Луганської області, де разом з дочкою почали проживати у квартирі, яку знімали та одразу ж почала займатись оформленням документів щодо громадянства України. Також, відповідач вказала, що починаючи з 2006 році у дочці почали проявлятися захворювання, у зв’язку з чим лікарями запропоновано обстеження її у м. Луганську з подальшим оформленням групи інвалідності. Враховуючи те, що дочка її неповнолітня, навчається тривалий час у школі м. Молодогвардійська та потребує лікування, просила не видворяти її за межі України. Крім того, зазначила, що на даний час адміністрацією міста їй виділена квартира, але належним чином оформити її не може, оскільки немає документів. 01.11.2010 має намір поїхати до Генерального Консульства Російської Федерації м. Харькова для належного оформлення громадянства України.
Представник третьої особи у судове засідання не з’явився, був повідомлений належним чином, надав до суду заяву, в якій виклав свою позицію щодо незгоди з позовними вимогами, оскільки ОСОБА_2 не має житла у Російській Федерації, має неповнолітню доньку та рішення по справі може зашкодити правам, свободам та інтересам дитини.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, прийшов до наступного.
Нормативною базою, що регулює питання видворення іноземців та осіб без громадянства з України, є Конституція України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, закони України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", "Про імміграцію", постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.95 N 1074 "Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію", від 01.11.99 N 2028 "Про затвердження Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні", Інструкція про порядок продовження терміну перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.12.2003 N 1456 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 18.12.2003 за N 1180/8501, Інструкція про визначення порядку дій посадових осіб Державної прикордонної служби України під час видворення за межі України іноземців та осіб без громадянства, затриманих у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону в Україну, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 04.11.2004 N 798 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25.11.2004 за N 1499/10098, та інші акти.
Відповідно до Конституції України іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах, умови яких встановлюються спеціальним законодавством про статус іноземців та осіб без громадянства, перебувають в Україні, наділені такими ж правами та обов'язками, як і громадяни України.
Правовий статус іноземця та особи без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, їх основні права, свободи та обов'язки, порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України, регулюються Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", згідно якого, іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, особа без громадянства - це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Згідно паспорту громадянина СССР Серії XI-ЕД № НОМЕР_1 відповідач – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, українка, уродженка м. Краснодона Ворошиловградської області (а.с. 8-12).
Листом Генерального консульства Російської Федерації в м. Харкові, Україна від 31.08.2010 підтверджено належність громадянки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 до громадянства Російської Федерації на підставі ч. 1 статті 13 Закону «О грожданстве Российской Федерации» № 1948-1 від 28 листопада 1991 року (а.с. 7).
Наявність прав іноземців та осіб без громадянства прямо пов'язана із законністю їх перебування на території України, в разі порушення певних встановлених державою умов їх перебування останні несуть відповідальність, яка поділяється на загальну та спеціальну.
Загальна відповідальність полягає в тому, що іноземці, які вчинили злочин, адміністративне правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах, як і громадяни України.
До спеціальних видів відповідальності належать:
- відповідальність за порушення порядку перебування в Україні, транзитного проїзду через її територію;
- скорочення терміну тимчасового перебування в Україні;
- видворення за межі України.
Законом, який регулює застосування спеціальних видів відповідальності іноземців, є Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", статтею 32 якого визначено підстави видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України.
Вказаною нормою встановлено, що іноземець та особа без громадянства, який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України. Рішення про видворення його за межі України після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення вказаного рішення. Порядок виконання рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну визначається законодавством України.
Крім випадків, зазначених у частині першій цієї статті, іноземець та особа без громадянства може бути видворений за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства, або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Як вбачається із матеріалів справи (а.с. 14-15) відповідач була притягнута до адміністративної відповідальності за ст.. 184-1 КУпАП за не належне виконання своїх обов’язків по вихованню дитини. Постановою міського суду відповідач притягнути до адміністративного стягнення у вигляді попередження.
Таким чином, на момент розгляду справи адміністративне стягнення відповідачем вважається виконаним.
Іноземець та особа без громадянства зобов'язані покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення. У разі прийняття рішення про видворення іноземця або особи без громадянства за межі України в її паспортному документі негайно анулюється віза і вилучаються документи на право перебування в Україні.
Іноземцю та особі без громадянства може надаватися строк до 30 днів для виїзду з України після прийняття зазначеного рішення.
Як із постанови ВГІРФО УМВС України в Луганській області від 01.09.2010, яку було надано представником позивача для огляду у судовому засіданні, прийнято рішення про видворення з України громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 та зобов’язано громадянку РФ ОСОБА_2 покинути територію України до 01.10.2010.
Орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністративного суду.
Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду.
Рішення органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про видворення іноземця та особи без громадянства з України може бути оскаржено до суду.
Оскарження зупиняє виконання рішення про видворення, крім випадків, коли необхідність негайного видворення зумовлена інтересами забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку.
Іноземці та особи без громадянства, які підлягають видворенню, відшкодовують витрати, пов'язані з видворенням, у порядку, встановленому законом. Якщо зазначені іноземці та особи без громадянства не мають коштів для відшкодування витрат, пов'язаних з видворенням їх за межі України, видворення здійснюється за рахунок держави.
Фізичні або юридичні особи, які запрошували чи приймали цих іноземців та осіб без громадянства, влаштовували їх незаконний в'їзд, проживання, працевлаштування, сприяли в ухиленні від виїзду після закінчення терміну перебування, в порядку, встановленому законом, відшкодовують витрати, завдані державі видворенням зазначених іноземців та осіб без громадянства.
Статтею 1 Закону України "Про міліцію" визначено, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 10 цього Закону одним з основних завдань органів внутрішніх справ є контроль додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в'їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства.
Згідно з Правилами в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію контроль за дотриманням цих Правил іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними і фізичними особами в Україні, які приймають іноземців та осіб без громадянства або надають їм послуги, здійснюють у межах своєї компетенції органи внутрішніх справ у взаємодії з Міністерством закордонних справ, органами Служби безпеки України та Державної прикордонної служби.
Зазначені структури віднесені до категорії правоохоронних органів, які здійснюють управління у закріплених за ними сферах, тобто реалізують надані їм управлінські функції, серед яких видворення іноземців та осіб без громадянства.
Такі функції реалізуються шляхом прийняття рішення про видворення іноземця чи особи без громадянства та здійснення примусового видворення.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1074 від 29.12.1995 р. (із змінами № 917 від 11.07.2007 р.) затверджені Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію (далі — Правила).
Ці Правила визначають порядок: в'їзду в Україну, виїзду з України і транзитного проїзду через її територію іноземців та осіб без громадянства; оформлення документів іноземцям та особам без громадянства на право перебування в Україні; пересування іноземців та осіб без громадянства по території України і вибору ними місця проживання в Україні; відповідальності іноземців та осіб без громадянства, юридичних і фізичних осіб, які їх приймають чи надають їм послуги, за порушення законодавства України.
Дія Правил поширюється на всіх іноземців та осіб без громадянства, які прибувають в Україну, незалежно від їхнього статусу і мети приїзду, а також на юридичних і фізичних осіб в Україні, які приймають іноземців та осіб без громадянства чи надають їм послуги, якщо інше не передбачено законодавством України.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні, зобов'язані мати паспортний документ, яким є документ, що підтверджує громадянство іноземця та особи без громадянства або посвідчує особу без громадянства, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, дає право виїзду за кордон і визнаний Україною.
Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на законній підставі, можуть тимчасово перебувати на території країни за паспортним документом, зареєстрованим у порядку, встановленому Правилами.
Паспортний документ подається іноземцем та особою без громадянства для реєстрації у пункті пропуску через державний кордон посадовій особі Державної прикордонної служби.
Реєстрація проводиться на період короткотермінового перебування — для іноземців та осіб без громадянства з держав з візовим порядком в'їзду на період дії візи, але не більш як 90 днів, якщо інший термін не визначено міжнародними угодами; для іноземців та осіб без громадянства з держав з безвізовим порядком в'їзду — на термін не більш як 90 днів протягом 180 днів, якщо інший термін не визначено міжнародними угодами; після вступу України до Світової організації торгівлі — для іноземців та осіб без громадянства з держав-членів Світової організації торгівлі — на термін не більш як 180 днів протягом року. Іноземці та особи без громадянства можуть звільнятися від реєстрації паспортного документа на підставі відповідного міжнародного договору України на умовах взаємності.
Судом встановлено, що постановою ВГІРФО УМВС від 01.09.2010 року прийнято рішення про видворення з України громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 та зобов’язано покинути територію України до 01 жовтня 2010 року.
Однак відповідачкою вказане рішення не виконано, на час розгляду справи продовжує знаходитися за адресою: м. Молодогвардійськ, кв. Кошового 41/19, при цьому належним чином її перебування на території України не оформлено.
Разом з тим, суд не вбачає, що є достатні підстави для прийняття рішення про примусове видворення відповідачки з території України.
Судом встановлено, що відповідачка є матір’ю неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 разом із відповідачкою та є громадянкою України.
Статтею 14 Сімейного Кодексу України передбачено, що дитина не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальників.
Судом встановлено, що ні опікуна, ні піклувальника стосовно неповнолітньої доньки відповідачки не призначено.
З урахуванням цих положень закону, суд приходить до висновку, що відповідачка як мати неповнолітнього громадянина України повинна здійснювати його права, а тому не може бути видворена за межі України.
Відповідач дійсно проживає на території України з порушенням установленого порядку реєстрації, переміщення та вибору місця проживання іноземців, не покинула територію України у встановлений строк в добровільному порядку, однак на даний час з урахуванням інтересів неповнолітньої громадянки України - доньки відповідачки, ОСОБА_2 не може бути видворена за межі України. Питання її знаходження та проживання в України має вирішуватися у встановленому порядку компетентними органами іншим шляхом, крім видворення, до досягнення дитиною повноліття.
За статтями 9, 29 Загальної декларації прав людини ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту. Відповідно до Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Таким чином, суд вважає, що позивач як суб'єкт владних повноважень при прийнятті рішення про видворення відповідача за межі України повинен був виходити із приписів, визначених частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи, її дитини і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення та передусім враховувати інтереси доньки відповідача, необхідності її проживання разом з матір’ю.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що вимоги Краснодонського міського відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області до ОСОБА_2, 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – орган опіки та піклування виконавчого комітету Молодогвардійської міської ради про примусове видворення за межі України є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Питання щодо розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивачем не заявлено вимогу про стягнення судових витрат з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», суд –
П О С Т А Н О В И В:
Відмовити у задоволені позову Краснодонського міського відділу Управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області до ОСОБА_2, 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – орган опіки та піклування виконавчого комітету Молодогвардійської міської ради про примусове видворення за межі України.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 25 жовтня 2010 року.
Суддя Н.В. Кравцова