У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
07.10.10 Справа №18/106/10
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Шевченко Т. М. судді Шевченко Т. М. , Кагітіна Л.П. , Кричмаржевський В.А.
при секретарі Лолі Н.О.,
за участю представників сторін:
позивача: не з’явився;
відповідача: не з’явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Приватного підприємства «Свят»(м. Запоріжжя)
на рішення господарського суду Запорізької області від 26.05.2010 р. у справі № 18/106/10
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс –КМ»(м. Київ)
до відповідача Приватного підприємства «Свят»(м. Запоріжжя)
про стягнення суми,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ «Альянс –КМ»(м. Київ) звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з ПП «Свят»(м. Запоріжжя), 33 825,00 грн. основного боргу 664,92 грн. пені та 3% річних, на підставі договору № 1711-2009 від 17.11.2009р.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.05.2010 р. у справі №18/106/10 (суддя Носівець В.В.) позов задоволено. Стягнуто з ПП «Свят»на користь ТОВ «Альянс-КМ»33 825,00 грн. основного боргу, 664,92 грн. штрафу, 97,30 грн. –3% річних, 345,87 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 500,00 грн. витрат на послуги адвоката.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, ПП «Свят»(відповідач) звернулось з апеляційною скаргою до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій просить рішення місцевого господарського суду від 26.05.2010 р. по справі № 18/106/10 скасувати, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
З підстав, викладених в апеляційній скарзі, заявник вважає, що судом неповно з’ясовано обставини справи, що мають значення для справи, у зв’язку з чим невірно застосовані норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що причиною не сплати відповідачем залишку вартості поставленого позивачем товару є його неякісний стан, у зв’язку з чим він не може бути використаний за цільовим призначенням.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 29.06.2010р. апеляційна скарга ПП «Свят»прийнята до провадження, слухання справи призначено на 20.08.2010 р.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 20.08.2010р. розгляд справи було відкладено, у зв’язку з неявкою сторін.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2501 від 07.10.2010 р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя – Шевченко Т.М., судді Кагітіна Л.П., Кричмаржевський В.А. Вказаною колегією справу прийнято до свого провадження.
Позивач у справі –ТОВ «Альянс –КМ»надав заперечення на апеляційну скаргу (вх. № 05-18/3034 від 05.10.10 р.), в якому вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги, вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 27.04.2010 р. по справі № 18/106/10 законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу ПП «Свят»залишити без задоволення. Зауважує, що поставлене обладнання відповідачу було установлене та введене в експлуатацію, про що свідчить акт приймання-передачі від 12.02.2010р., тому відповідно до умов договору, це є підставою для сплати відповідачем залишку вартості товару.
В судовому засіданні представники сторін були відсутні, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
06.10.2010р. до Запорізького апеляційного господарського суду від ТОВ «Альянс –КМ»надійшла телеграма, в якій позивач просить розглянути справу за його відсутністю.
Враховуючи обмеженість перегляду справи в апеляційному порядку визначеними законом процесуальними строками, достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги, відсутність перешкод у розгляді апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи та апеляційної скарги за відсутності представників сторін.
Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до приписів ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
17.11.2009р. між ТОВ «Альянс-КМ»(постачальник) та ПП «Свят»(покупець) було укладено договір № 1711-2009, згідно з п. 1.1. якого, продавець продає та передає у власність покупця, а покупець покупає, оплачує та приймає у власність наступне обладнання (товар):
маркиратор в комплекті (1 шт.);
кріплення головки (1 шт.);
датчик продукту (1 шт.);
транспортер ремений (2 м., 1 ніт.);
комплект витратних матеріалів: чорнила (1 л., 1 шт.), розчинник (1 л., 2 шт.), промивна рідина (1л., 1 шт.). Загальна сума придбаного товару складає 67 650,00 грн. (п.1.1. договору).
Відповідно до п. 2.4. договору, товар поставляється на підприємство покупця протягом трьох робочих днів з моменту зарахування 50 % передоплати за товар від загальної вартості товару, вказаного в п. 2.1. договору на розрахунковий рахунок продавця, вказаний в рахунку-фактурі та/або в реквізитах договору.
Згідно п. п. 3.1., 3.2. договору, покупець сплачує 50 % - від загальної вартості придбаного товару, вказаного в п. 2.1. договору, протягом трьох банківських днів з моменту підписання сторонами договору та/або отримання рахунку фактури; 50 % - від загальної вартості придбаного товару, вказаного в п. 2.1. договору, перераховується на розрахунковий рахунок продавця протягом трьох банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі товару покупцем.
За пунктом 6.1. договору, товар вважається переданим продавцем та прийнятим покупцем з моменту підписання прийомо - здаточного акту.
На виконання умов договору, згідно рахунку фактури № 2806 від 23.11.2009р. 09.12.2009р. відповідач сплатив 50 % від загальної вартості придбаного товару, що складає 33 825,00 грн. та підтверджується банківською випискою від 09.12.2009 р.
Позивач, в свою чергу, поставив відповідачу товар на загальну суму 67 650,00 грн., про що свідчить підписаний сторонами за договором прийомо-здаточни1 акт від 12.02.2010 р. та накладна № 2759 від 15.12.2009р., податкова накладна.
Іншу частину вартості поставленого позивачем товару у розмірі 33 825,00 грн. відповідач не оплатив.
У зв’язку з тим, що відповідачем оплачено лише частина вартості отриманого товару, у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 33 825,00 грн. Цю суму позивачем заявлено до стягнення.
В даному випадку спір між сторонами виник с приводу виконання умов договору поставки.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 6 ст. 265 ГК України встановлено, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно із ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати.
Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами, а зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
З наведених вище обставин справи вбачається, що позивач свої зобов'язання за договором від 17.11.2009р. № 1711-2009 щодо поставки обумовленого договором обладнання виконав, про що свідчить прийомо-здаточний акт від 12.02.2010 р. та накладна № 2759 від 15.12.2009р. В свою чергу відповідачем частково проведено оплату за поставлений товар, у зв’язку з чим у останнього існує борг перед позивачем на суму не сплаченої вартості товару, що складає 33 825,00 грн. Матеріали справи не містять доказів розрахунку відповідача за поставлений товар в цій сумі. Таким чином, позивачем до стягнення заявлена сума основного боргу в розмірі 33 825,00 грн., яка є обґрунтованою і підлягає стягненню на користь позивача.
До уваги суду не приймаються доводи відповідача про невиконання відповідачем умов договору щодо налагодження, монтажу обладнання, у зв’язку з чим дане обладнання не є якісним і не може бути використане за його цільовим призначенням. Адже, як передбачено умовами договору № 1711-2009, товар вважається переданим продавцем та прийнятим покупцем з моменту підписання прийомо-здаточного акту. Підставою для підписання акту вводу в експлуатацію є робота товару у відповідності з характеристиками, указаними, в технічній документації. Продавець зобов’язується провести монтаж, наладку поставленого товару (п. п. 6.1., 6.2., 6.4.).
Як свідчать матеріали справи 12.02.2010р. сторонами був підписаний прийомо-здаточний акт, в якому зазначено, що на підприємстві «Свят»установлений, налагоджений маркиратор фірми Videojet Tehnologies Inc. Представники підтверджують, що обладнання прийняте фірмою-покупцем, працює нормально, технічний персонал ознайомлений з експлуатаційними вимогами фірми-виробника та фірми-постачальника.
Таким чином, з викладеного можна зробити висновок, що позивач поставив на підприємство відповідача обладнання, установив та налагодив його, відповідач в свою чергу прийняв це обладнання без будь-яких заперечень щодо його якості або претензій до позивача щодо налагодження та установки цього обладнання. Тому, згідно з п. 3.2. договору відповідач мав провести повну оплату несплаченої частини вартості товару на протязі трьох банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі товару.
Колегія суддів вважає, що відповідач не навів передбачених законом обставин, які б звільняли його від виконання обов’язку щодо здійснення у повному обсязі оплати отриманого від позивача за договором товару.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На суму основного боргу позивачем за період з 17.02.2010р. по 24.03.2010р. нарахована сума 3-х % у розмірі 97,30 грн. Нарахування вказаної суми відповідає ст. 625 ЦК України і підлягає задоволенню.
У відповідності зі ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
За ст.3 цього ж Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, у пункті 4.2. договору сторони погодили, що при порушенні строків оплати, передбачених п. 3.2. договору, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки кредитування НБУ від вартості товару за кожен день затримки оплати.
За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за період з 17.02.2010р. по 24.03.2010р. позивачем нарахована до сплати пеня у розмірі 664,92 грн.
Вказане нарахування узгоджується з приписами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»(щодо максимального розміру пені), а також з положення ч.6 ст.232 ГК України (щодо обмеженого періоду нарахування пені). Отже, позовні вимоги в частині стягнення суми 664,92 грн. пені є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
За таких обставин колегія суддів вважає законним та обґрунтованим рішення суду першої інстанції щодо задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості, 3% річних та пені за договором № 1711-2009 від 17.11.2009р.
У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем на вимогу названої норми права не доведено наявності підстав для звільнення його від виконання грошового зобов’язання за спірним договором.
Оскільки доводи заявника апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга залишається судом без задоволення.
Колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення господарського суду Запорізької області нормам чинного законодавства. Підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.
У відповідності до ст. 44 ГПК, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Статтею 49 ГПК передбачено, що при задоволенні позову державне мито покладається на відповідача.
Згідно з п. 10 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»№ 02-5/78 від 04.03.1998 р., зі змінами, витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
ТОВ «Альянс –КМ»в позові ставилася вимога про стягнення з відповідача 7 000,00 грн. витрат на послуги адвоката, посилаючись на договір про надання юридичних послуг адвоката від 15.03.2010р., укладений з адвокатом ОСОБА_1, для представництва інтересів та надання інших послуг ТОВ «Альянс-КМ»та квитанцію до прибуткового касового ордера Хе 19/03 від 19.03.2010 р. про надання юридичних послуг адвоката у розмірі 7 000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції вважає, що господарський суд правомірно поклав на відповідача витрати на послуги адвоката лише у сумі 500 грн., оскільки з наданого позивачем договору про надання юридичних послуг адвоката від 15.03.2010р., вбачається, що адвокат ОСОБА_1 взяв на себе зобов’язання представляти інтереси та вести справи позивача не лише в господарському суді Запорізької області, а і в господарському суді Дніпропетровської області по справі за позовом до ПП «Свят». Тому, колегія суддів вважає доцільним покладення на відповідача витрат позивача на послуги адвоката лише в сумі 500 грн., враховуючи при цьому ту обставину, що адвокат ОСОБА_1 жодного разу не був присутнім на судових засіданнях у господарському суді Запорізької області під час слухання даної справи.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати (державне мито за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) покладаються на відповідача у справі.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Свят»(м. Запоріжжя) на рішення господарського суду Запорізької області від 26.05.2010 р. у справі № 18/106/10 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 26.05.2010 р. у справі №18/106/10 залишити без змін.
Головуючий суддя Шевченко Т. М.
судді Шевченко Т. М.
Кагітіна Л.П. Кричмаржевський В.А.