Справа № 2-692/10  

У К Р А Ї Н А  

АРЦИЗЬКИЙ  РАЙОННИЙ  СУД  ОДЕСЬКОЇ  ОБЛАСТІ  

  РІШЕННЯ  

Іменем   України  

  29 вересня 2010 року                                    м. Арциз

 Арцизький районний суд Одеської області у складі: судді Борисової С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину дійсним та про визнання права власності,

  встановив:  

 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить визнати правочин, а саме договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_1, а також земельної ділянки відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ–ОД №047625, дійсним та визнати за ним право власності на зазначений житловий будинок та земельну ділянку. При цьому позивач посилається на те, що 20.09.2009 р. він купив у відповідачки зазначений житловий будинок та земельну ділянку, призначену для його обслуговування, але договору купівлі-продажу у нотаріальній конторі вони не укладали. Відповідачка просто передала йому документи на будинок та на земельну ділянку (нотаріально посвідчений договір купівлі продажу будинку та державний акт на право приватної власності на землю, а також технічну документацію на будинок), а також ключі від нього, и з її згоди він та члени його сім’ї поселилися у вказаному будинку, а він передав відповідачці гроші в сумі 7 000 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 55 650,70 грн. Відповідачка також видала йому розписку про отримання нею вказаної суми коштів в рахунок укладання договору купівлі-продажу вказаної нерухомості, а також зобов’язалася оформити належним чином договір купівлі-продажу до кінця 2009 року. Час оформлення договору вже пройшов, а відповідачка до наявного часу не виконала свої обов’язки та ухиляється від нотаріального оформлення договору купівлі-продажу нерухомості. Отже, позивач зазначає, що у зв’язку з тим, що відповідачка не бажає в добровільному порядку переоформлювати на його ім’я проданий йому будинок та прилеглу до нього земельну ділянку, то він змушений звертатися з наявним позовом про визнання договору купівлі-продажу дійсним. Позивач в обґрунтування своїх вимог також посилається на ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Від позивача та відповідачки надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає положенням ч. 2 ст. 158 ЦПК України, у зв’язку з чим в силу ч. 2 ст.197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. При цьому відповідно до письмових заяв позивач позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх у повному обсязі, а відповідачка позовні вимоги визнала та не заперечувала проти задоволення позову.

Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що визнання відповідачкою позову суперечить закону, та позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

На підтвердження своїх вимог позивач ОСОБА_1 послався на надану відповідачкою ОСОБА_2 розписку, відповідно до якої вона отримала від позивача гроші в сумі 7 000 доларів США в рахунок продажу житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_1 та земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,10 га та ведення особистого підсобного господарства площею 0,18 га (а.с. 5). З цієї ж розписки вбачається, що відповідачка зобов’язалася переоформити договір купівлі-продажу житлового будинку, а також прилеглої до нього земельної ділянки, до кінця 2009 року. Відповідно до цієї ж розписки сторони домовилися про те, що у випадку виникнення спору, то вони будуть вирішувати його в Арцизькому районному суді Одеської області.

Право власності відповідачки на вказаний житловий будинок з господарськими спорудами, розташованого у м. Арцизі Одеської області по вул. Привокзальній під № 22, а також на земельну ділянку для обслуговування вказаного жилого будинку та господарських будівель площею 0,10 га та для ведення особистого підсобного господарства площею 0,18 га, розташованої за цією ж адресою, підтверджується відповідно нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 22 серпня 1991 року та державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ–ОД № 047625, що виданий Арцизькою міською радою 28.04.2000 р. на підставі рішення Арцизької міської ради від 15.12.1999 р. № 360 (а.с. 6 – 8).

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

З положень ч. 1 ст. 210 та ч. 3 ст. 640 ЦК України випливає, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а вразі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації – з моменту державної реєстрації.

Таким чином, враховуючи, що чинним законодавством вимагається обов’язкове і нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки, житлового будинку і його державна реєстрація, то в силу зазначених ч. 1 ст. 210 та ч. 3 ст. 640 ЦК України договір купівлі-продажу вказаного житлового будинку та земельної ділянки по наявній справі між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 є неукладеним (не вчиненим).

Статтею 220 ЦК України, на яку посилається позивач, передбачені правові наслідки недодержання вимоги закону лише про нотаріальне посвідчення договору та не передбачені правові наслідки недодержання вимоги закону і про нотаріальне посвідчення договору, і про його державну реєстрацію. Отже правила ст. 220 ЦК не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до наведених ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України пов’язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними (не вчиненими) і такими, що не породжують для сторін права та обов’язки. Тому такі правочини не можуть бути визнані судом як дійсними, так і недійсними.

Вказані висновки суду про те, що вказаний договір є неукладеним (не вчиненим) та про те, що неукладений (не вчинений) правочин не може бути визнаний судом дійсним також підтверджується роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що викладені у п.8 його постанови від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до яких відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.  

У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 – 210, 640 ЦК тощо).  

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК   не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації  , якщо правочин підлягає такій реєстрації.  

Встановивши ці обставини,   суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним  . Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.  

Рішенням суду   не може бути зобов'язано сторони здійснити державну реєстрацію правочину  , оскільки це суперечить загальним засадам цивільного законодавства – свободі договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК). Норма частини третьої статті 182 ЦК щодо можливості оскарження до суду відмови у державній реєстрації, ухилення від державної реєстрації, відмови від надання інформації про реєстрацію застосовується лише щодо дій (бездіяльності) органів, які здійснюють таку реєстрацію.  

Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою.   У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК  .

Отже, якщо відповідно до вказаних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України неукладений (не вчинений) правочин не може бути визнаний недійсним та суду слід відмовляти в задоволені позову про визнання такого правочину недійсним, то відповідно такий правочин не може бути визнано і дійсним, у зв’язку з чим суду в задоволенні такого позову також слід відмовити.

Чинним цивільним законодавством не передбачена можливість визнання правочину укладеним, крім того, такі вимоги не відповідатимуть можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом, а також суперечитимуть загальним засадам цивільного законодавства – свободі договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК).

Отже, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання правочину дійсним та про визнання права власності.

  Керуючись ст. ст. 210, 220, 640, 657 ЦК України,  

ст. ст. 10, 11, ч. 2 ст. 158, ч. 2 ст. 197, ст. ст. 209, 212, 214 – 215 ЦПК України, суд –  

  вирішив:  

 В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину, а саме договору купівлі-продажу житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_1, а також земельної ділянки відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ–ОД №047625, дійсним та про визнання права власності на зазначений житловий будинок та земельну ділянку – відмовити.

 Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

  СУДДЯ

Арцизького районного суду                           С.П. Борисова