УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
ПОСТАНОВА
Іменем України
Апеляційний суд міста Києва у складі головуючого - судді судової палати у кримінальних справах Скавроніка В.М., за участі ОСОБА_3 - особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, його захисника ОСОБА_4, при секретареві Гарібян К.Є., розглянув 25 серпня 2010 року у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду справу за апеляційною скаргою на постанову судді Оболонського районного суду м. Києва від 29 червня 2010 року, якою
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця м. Уфи Башкортостану Російської Федерації, громадянина України, пенсіонера, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 2550 гривень.
Як вказано в постанові, 09.05.2010 року о 8 год. 05 хв. на вул.. Богатирській в м. Києві ОСОБА_3 керував автомобілем марки «Рено», державний номерний знак НОМЕР_1, з ознаками алкогольного сп’яніння (почервоніння очей, різкий запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук), від проходження огляду на стан сп’яніння відмовився в присутності двох свідків, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху.
В апеляційній скарзі та доповненнях до неї, зазначивши про чисельні порушення працівниками ДАЇ та суддею районного суду його процесуальних прав, як-то відмова працівників міліції застосувати технічні засоби (трубку контролю алкоголю) на місці його зупинення, щоб з’ясувати чи є необхідність проходити подальший огляд на предмет алкогольного сп’яніння в медичному закладі, та у відмові судді відкласти розгляд справи, оскільки в день розгляду справи він перебував на лікуванні в поліклініці за місцем свого проживання та не мав змоги надати додаткові матеріали, що характеризують його, дані про стан його та дружини здоров’я, ОСОБА_3 просить скасувати постанову судді, а провадження у справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України.
Крім того, апелянт вказав, що він не відмовлявся пройти медичний огляд, а висловлена ним відмова стосувалась виключно незаконних дій працівників міліції, які не маючи спеціальних технічних засобів та без оформлення письмового направлення для проходження медичного огляду на стан сп’яніння до закладу охорони здоров’я намагалися порушити його права.
Він також наголошував, що ще зранку 08 травня 2010 року, за добу до його зупинення о 8 год. 05 хв. 9 травня 2010 року він вживав пиво, а від огляду відмовився, оскільки поспішав надати дружині медичну допомогу, про що правильно вказано в протоколі про адміністративне правопорушення.
Заслухавши пояснення ОСОБА_3 та його і захисника заключне слово, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за можливе і необхідне задовольнити її частково, змінити постанову суду і у відповідності до вимог ст. 22 КпАП України звільнити ОСОБА_3 від адміністративної відповідальності з наступних підстав.
Апеляційний суд бере до уваги доводи апелянта та його захисника про те, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 245 КпАП України неповно та однобічно дослідив обставини справи, втім вказані недоліки усунуті під час розгляду справи апеляційним судом, що вони самі і підтвердили.
За результатами всебічного і об’єктивного розгляду справи апеляційний суд зазначає, що вина ОСОБА_3 у порушенні п. 2.5 Правил дорожнього руху, що виразилось в його відмові від медичного огляду для визначення стану алкогольного сп’яніння, а відтак – у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, повністю доведена сукупністю зібраних та досліджених судом доказів.
Так, в судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3, категорично заперечуючи перебування його у стані алкогольного сп’яніння, фактично визнав себе винним у відмові від медичного огляду для визначення стану алкогольного сп’яніння, а відтак – у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України.
При цьому він пояснив, що з 08 травня 2010 року він був у гостях у сина в м. Вишгороді, де і випив бокал пива. Згідно з наданими його захисником розрахунками, які ґрунтуються на положеннях пункту 2.7 Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ від 09.09.2009 року № 400/666, зареєстрованим 6 жовтня 2009 року за № 931/16947, яким передбачено: «Установлення стану алкогольного сп’яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами Інструкції уповноваженими особами Державтоінспекції МВС з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту у видихуваному повітрі мають цифровий показник більше 0, 2 проміле алкоголю в крові.
Фактично працівниками державтоінспекції наявність навіть вказаної мінімальної кількості алкоголю в його крові не було встановлено.
Якщо виходити з наданих апеляційному суду його захисником науково обґрунтованих розрахунків та кількості вжитого ним вранці 08 травня 2010 року пива - 0, 5 мл, алкоголь, що в ньому містився, було виведено з крові не пізніше 12 год. 36 хв. 08 травня 2010 року, а тому о 8 год. 05 хв. 09 травня 2010 року він не перебував і не міг перебувати у стані алкогольного сп’яніння і не мав навіть ознак такого стану, як про це вказано в протоколі про адміністративне правопорушення і в постанові судді районного суду.
Беручи до уваги вказані пояснення та розрахунки ОСОБА_3 і його захисника, оскільки вони не спростовані судом першої інстанції, апеляційний суд зазначає, що ні працівниками ДАЇ, ні судом першої інстанції не наведено в протоколі про адміністративне правопорушення і в постанові, відповідно, беззаперечних доказів того, що ОСОБА_3 перебував у стані алкогольного сп’яніння і можливість одержання таких доказів на даний час втрачена.
Згідно даних, що містяться в рапорті інспектора ДАЇ Щеневського О.А. на ім’я командира полку ДПС ДАЇ ГУ МВС України в м. Києві, автомобіль «Рено», державний номерний знак НОМЕР_1, яким керував до його зупинення ОСОБА_3, «не було поставлено на майданчик тимчасового зберігання тому, що було передано керування тверезому водію».
Як пояснив ОСОБА_3 керування даним автомобілем після того, як на нього було складено протокол про адміністративне правопорушення, було передано саме йому. Саме на цьому автомобілі він і приїхав додому та терміново зробив укол своїй важко хворій дружині.
Таким чином, в апеляційного суду немає жодних правових підстав стверджувати про обґрунтованість зазначеного в протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові судді висновку про те, що ОСОБА_3 керував автомобілем в стані алкогольного сп’яніння.
Разом з тим, що ОСОБА_3 не заперечував в апеляційному суді, а, навпаки, підтвердив, що він погодився зі змістом протоколу про адміністративне правопорушення в частині його відмови пройти медичний огляд на стан алкогольного сп’яніння, мотивуючи тим, що його дружина тяжко хвора і вкрай потребувала щоб він зробив їй укол магнезію і дібазолу, що і було ним зроблено зразу ж після приїзду додому.
В своїй постанові від 23 грудня 2005 року N 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» із змінами і доповненнями, внесеними постановою від 19 грудня 2008 року N 18, Пленум Верховного Суду України зазначив: «с удам слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів.
Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Апеляційний суд констатує, що за змістом диспозиції частини першої статті 130 КпАП України об’єктивною стороною даного адміністративного правопорушення є, крім керування транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, також відмова особи від проходження медичного огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння і ці дії (незалежно від підтвердження такого стану) самі по собі, за наявності вини та інших ознак утворюють склад зазначеного адміністративного правопорушення, а тому кваліфікація вказаних дій за ч. 1 ст. 130 КпАП України є правильною.
На підставі викладеного апеляційний суд не бере до уваги доводи апелянта та його захисника про те, що відмовившись від медичного обстеження на стан алкогольного сп’яніння, він діяв у стані крайньої необхідності, тому що поспішав надати невідкладну медичну допомогу тяжко хворій дружині, оскільки враховуючи тривалий термін незадовільного стану останньої та його обізнаність про необхідність введення їй шляхом уколів необхідних медичних препаратів, він мав планувати свою поведінку та розраховувати свої дії таким чином, щоб не порушувати Правил дорожнього руху.
Частково задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_3, враховуючи малозначність вчиненого ним правопорушення, конкретні обставини, за яких воно було скоєне, його особу та скрутне матеріальне становище, в якому він та його сім’я знаходяться, апеляційний суд вважає за можливе звільнити ОСОБА_3 від адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КпАП України та обмежитись висловленням йому усного зауваження.
Як встановлено апеляційним судом і підтверджується наданими ОСОБА_3 і його захисником матеріалами справи, його дружина страждає від серцево-судинних та інших тяжких захворювань і потребує надання їй постійної медичної допомоги з його боку. Крім того, ОСОБА_3 сам хворіє на тяжку хворобу цукрового діабету, що підтверджується даними, які містяться у Витягу із його Історії хвороби від 25.06.2010 року.
ОСОБА_3 щиро кається у вчиненому, раніше до адміністративної відповідальності не притягався, досяг пенсійного віку і старості, є людиною, яка інших доходів, крім мінімальної пенсії, не має.
Як пояснив ОСОБА_3, він не має реальної можливості заплатити штраф, який накладений на нього суддею суду першої інстанції, тим паче, якщо його розмір буде подвоєно в разі несплати.
Апеляційний суд не може врахувати дані обставини, як пом’якшуючі відповідальність ОСОБА_3 і, враховуючи його і його сім’ї скрутне матеріальне становище, зменшити суму штрафу, оскільки чинним КпАП України не передбачене накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією конкретної статті (в даному випадку – ч. 1 ст. 130) КпАП України.
Визнаючи визначених законодавцем суспільну небезпечність адміністративних правопорушень, передбачених статтею 130 кпАП України, апеляційний суд зазначає, що малозначність правопорушення, вчиненого ОСОБА_3 за конкретних обставин, викладених вище, полягає в тому, що його дії не містили в собі значної суспільної небезпеки та не завдали істотної шкоди державним, суспільним і громадським інтересам, чи інтересам окремих громадян.
На підставі повно і всебічно досліджених обставин справи та даних про особу правопорушника апеляційний суд констатує відсутність у ОСОБА_3 сталих антигромадських установок та нахилів.
Розглянувши та проаналізувавши усі сторони скоєного ОСОБА_3 правопорушення, відсутність будь-яких наслідків його дій, оцінивши обстановку їх вчинення, зазначаючи про відсутність обставин, які обтяжують адміністративну відповідальність, та обставин, що пом’якшують вказану відповідальність: щире каяття, наявність на його утриманні тяжко хворої дружини і незадовільний стан його здоров’я та вік, апеляційний суд вважає за можливе і необхідне звільнити ОСОБА_3 від адміністративної відповідальності та обмежитися усним зауваженням, що буде достатнім для його виправлення та попередження скоєння ним інших правопорушень.
Керуючись ст. ст. 22, 294 КпАП України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову судді Оболонського районного суду м. Києва від 29 червня 2010 року відносно ОСОБА_3 змінити.
Скасувати вказану постанову в частині накладення на ОСОБА_3 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 2550 гривень.
Звільнити ОСОБА_3 від адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КпАП України, зробити йому усне зауваження за вчинення вказаного правопорушення та звернути його увагу на недопустимість вчинення адміністративних правопорушень в подальшому.
В решті постанову судді Оболонського районного суду м. Києва від 29 червня 2010 року відносно ОСОБА_3 залишити без зміни.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Апеляційного суду
міста Києва В.М. Скавронік