Справа № 2-4179/10

   ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМ’ЯМ УКРАЇНИ

 26 жовтня 2010 року Солом’янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Бобровник О. В.

при секретарі:          Славовій Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну праву за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4   про визнання права власності на гараж, -  

 ВСТАНОВИВ:

 У серпні 2010 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у якому просять визнати за ними право власності на гараж (під літерою «Г») та витребувати його з чужого незаконного володіння.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивачі зазначили, що будинок АДРЕСА_1 належав на праві особистої власності ОСОБА_5 і був незакінчений будівництвом.  

27 липня 1965 року ОСОБА_5 продає даний будинок ОСОБА_3, який 09 серпня 1971 року здає його в експлуатацію.  

02 лютого 1972 року відповідно до мирової угоди, затвердженою Залізничним районним судом м. Києва зроблено розподіл домоволодіння по конкретному користуванню за адресою: АДРЕСА_1, між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, яка 05 квітня 2000 року померла, відповідно до якого будинок розподілено – 1/5 частин – ОСОБА_6, 3/5 частин – ОСОБА_3 1/10 частина, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 – 1/10 частина.  

17 серпня 1980 року ОСОБА_3 була передана розписка ОСОБА_1, про те, що він отримав кошти в сумі 500 радянських карбованців за побудований ним цокольний поверх гаража шириною 3,65 м.  

Рішенням виконкому Залізничної районної ради народних депутатів № 175 від 27 червня 1988 року Позивачам дозволено зареєструвати в Київському БТІ добудовані та переобладнані площі.  

Рішенням виконкому Залізничної районної ради народних депутатів № 203 від 25 липня 1988 року видано дозвіл на реєстрацію в Київському БТІ гаражу із цегли розміром 20,0 кв. м. (під літерою «В», збудований у 1979 році).  

14 листопада 1988 року рішенням виконкому Залізничної районної ради народних депутатів № 307 переглянуто частки ідеального володіння в будинку АДРЕСА_1 у відповідності до розрахунків Київського БТІ, в результаті чого вони змінились на наступні – ОСОБА_6 – 18/100 частин, ОСОБА_3 – 27/100 частин, ОСОБА_1 – 55/200 частин та ОСОБА_2 – 55/200 частин.  

21 грудня 1988 року кожен із Позивачів отримав відповідне свідоцтво про право особистої власності на свою частину домоволодіння.  

15 червня 1990 року Відповідач 1 продає своїх 45/100 частин жилого будинку за адресою: м. Київ вул.. Кишинівська, 2 ОСОБА_4 – Відповідачу 2 по даній справі.  

Відповідно до розпорядження Солом’янської районної у місті Києві державної адміністрації № 716 від 07 червня 2004 року за заявою Позивачів відбулось розмежування поштових адрес в домоволодінні АДРЕСА_1 та присвоєно їх частині будинку нову адресу, а саме: АДРЕСА_2.  

27 жовтня 2006 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна Позивачам був виданий технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_2, а 12 січня 2007 року вони отримали змінене свідоцтво на право приватної власності (в рівних частинах) на жилий будинок АДРЕСА_2.  

16 вересня 2008 року Позивачі отримали Державний акт на право власності на земельну ділянку розміром 0,0613 га за адресою АДРЕСА_2, по ? частині кожен.  

Відповідач 1, спочатку продавши збудований цокольний поверх гаражу, самочинно продовжує роботи та добудовує перший поверх гаражу.  

18 листопада 2009 року був Відповідач 2 звернувся до Солом’янського районного суду м. Києва з позовною заявою про визнання недійсним технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_2. 19 жовтня 2010 року по даній справі винесено рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено в повному обсязі.  

В судовому засіданні позивачі свої вимоги підтримали.

Представник позивачів ОСОБА_7 позов підтримала та просила позові вимоги задоволити в повному об’ємі. Пояснила, що враховуючи ряд правовстановлюючих документів, рішень виконкому   Залізничної районної ради народних депутатів   та рішень суду частки у домоволодінні були розподілені наступним чином:   ОСОБА_6 – 18/100 частин, ОСОБА_3 – 27/100 частин, ОСОБА_1 – 55/200 частин та ОСОБА_2 – 55/200 частин. 17 серпня 1980 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 розпискою, якою засвідчив, що він отримав від позивача кошти в сумі 500 радянських карбованців за побудований ним цокольний поверх гаража шириною 3,65 м. Рішеннями виконкому Залізничної районної ради народних депутатів № 175 від 27 червня 1988 року та № 203 від 25 липня 1988 року Позивачам дозволено зареєструвати в Київському БТІ добудовані та переобладнані площі та гаражу із цегли розміром 20,0 кв. м. (під літерою «В», збудований у 1979 році). 21 грудня 1988 року кожен із Позивачів отримав відповідне свідоцтво про право особистої власності на свою частину домоволодіння. 15 червня 1990 року ОСОБА_3 продає свою частину будинку ОСОБА_4 – Відповідачу 2 по даній справі. Відповідно до розпорядження Солом’янської районної у місті Києві держадміністрації № 716 від 07 червня 2004 року за заявою Позивачів відбулось розмежування поштових адрес в домоволодінні АДРЕСА_1 та присвоєно їх частині будинку нову адресу, а саме: АДРЕСА_2. 27 жовтня 2006 року Київським МБТІ Позивачам був виданий технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_2, а 12 січня 2007 року вони отримали змінене свідоцтво на право приватної власності (в рівних частинах) на жилий будинок АДРЕСА_2. 16 вересня 2008 року Позивачі отримали Державний акт на право власності на земельну ділянку розміром 0,0613 га за адресою АДРЕСА_2, по ? частині кожен. Відповідач 1, спочатку продавши збудований цокольний поверх гаражу, самочинно, без відповідного проекту та згоди позивачів продовжує роботи та добудовує перший поверх гаражу. 18 листопада 2009 року був Відповідач 2 звернувся до Солом’янського районного суду м. Києва з позовною заявою про визнання недійсним технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_2. 19 жовтня 2010 року по даній справі винесено рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено в повному обсязі. Оскільки Відповідач 1 хотів якомога швидше продати будинок, будучи юридично неосвіченим (закінчив лише 7 класів середньої школи), довірив займатися оформленням документів Відповідачу 2, яка знаючи, що гараж не належить продавцю, умисно вписала його до майна, що продається. Із-за неграмотності Відповідача 1 договір купівлі-продажу їм не був прочитаний, тому Відповідача 2 потрібно вважати недобросовісним набувачем. Оскільки земельна ділянка під гаражем являється власністю Позивачів, як і сам гараж, можна зробити висновок, що спірний гараж (під літерою «Г») був проданий Відповідачу 2 на незаконних підставах. Приймаючи до уваги той факт, що гараж був побудований Відповідачем 1 без дозволу Позивачів, відчужений їм, згодом незаконно придбаний Відповідачем 2, Позивачі мають право на витребування свого майна з чужого незаконного володіння.  

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з’явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надіслав на адресу суду заяву, у якій позов визнає в повному обсязі, просить задовольнити та не заперечує проти винесення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з’явилась, хоча про час та місце розгляду повідомлена належним чином шляхом подання оголошення у всеукраїнську газету «Урядовий кур’єр» № 186.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника, суд прийшов дійшов до наступного.

Відповідно до норм ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що   17 серпня 1980 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 розпискою, якою засвідчив, що він отримав від позивача кошти в сумі 500 радянських карбованців за побудований ним цокольний поверх гаража шириною 3,65 м. Рішеннями виконкому Залізничної районної ради народних депутатів № 175 від 27 червня 1988 року та № 203 від 25 липня 1988 року Позивачам дозволено зареєструвати в Київському БТІ добудовані та переобладнані площі та гаражу із цегли розміром 20,0 кв. м. (під літерою «В», збудований у 1979 році). 21 грудня 1988 року кожен із Позивачів отримав відповідне свідоцтво про право особистої власності на свою частину домоволодіння. 15 червня 1990 року ОСОБА_3 продає свою частину будинку ОСОБА_4 – Відповідачу 2 по даній справі. Відповідно до розпорядження Солом’янської районної у місті Києві держадміністрації № 716 від 07 червня 2004 року за заявою Позивачів відбулось розмежування поштових адрес в домоволодінні АДРЕСА_1 та присвоєно їх частині будинку нову адресу, а саме: АДРЕСА_2. 27 жовтня 2006 року Київським МБТІ Позивачам був виданий технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_2, а 12 січня 2007 року вони отримали змінене свідоцтво на право приватної власності (в рівних частинах) на жилий будинок АДРЕСА_2. 16 вересня 2008 року Позивачі отримали Державний акт на право власності на земельну ділянку розміром 0,0613 га за адресою АДРЕСА_2, по ? частині кожен. Відповідач 1, спочатку продавши збудований цокольний поверх гаражу, самочинно, без відповідного проекту та згоди позивачів продовжує роботи та добудовує перший поверх гаражу. 18 листопада 2009 року був Відповідач 2 звернувся до Солом’янського районного суду м. Києва з позовною заявою про визнання недійсним технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_2. 19 жовтня 2010 року по даній справі винесено рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено в повному обсязі. Оскільки Відповідач 1 хотів якомога швидше продати будинок, будучи юридично неосвіченим (закінчив лише 7 класів середньої школи), довірив займатися оформленням документів Відповідачу 2, яка знаючи, що гараж не належить продавцю, умисно вписала його до майна, що продається. Із-за неграмотності Відповідача 1 договір купівлі-продажу їм не був прочитаний, тому Відповідача 2 потрібно вважати недобросовісним набувачем. Оскільки земельна ділянка під гаражем являється власністю Позивачів, як і сам гараж, можна зробити висновок, що спірний гараж (під літерою «Г») був проданий Відповідачу 2 на незаконних підставах. Приймаючи до уваги той факт, що гараж був побудований Відповідачем 1 без дозволу Позивачів, відчужений їм, згодом незаконно придбаний Відповідачем 2, Позивачі мають право на витребування свого майна з чужого незаконного володіння.  

На підставі ст. 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі, споруди, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі споруди, інше нерухоме майно.  

На підставі ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані на земельній ділянці без належного дозволу. Особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна не набуває право власності на нього.  

На підставі ст. 120 Земельного кодексу України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені.  

Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.  

Зазначені обставини підтверджуються доданими до матеріалів справи та дослідженими судом документами. У суду немає підстав сумніватись в справжності та правдивості поданих документів

На підставі наведених доказів суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння слід задовольнити.

Керуючись ст. ст. 375, 376, 387 ЦК України, ст. 120 ЗК України, ст. ст. 10, 11, 26, 57, 60, 209, 212-218, 256 ЦПК України, суд

 ВИРІШИВ:

 Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на гараж під літерою «Г», розташований АДРЕСА_2.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

  Суддя