ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
13 вересня 2010 року < Час проголошення > № 2а-8250/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
судді Пісоцької О.В.
за участю секретаря
судового засідання Кузьменкової С.П.,
розглянувши у приміщенні суду у місті Києві у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою ОСОБА_2
допрокуратури Київської області
провизнання бездіяльності протиправною,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 (далі –ОСОБА_2, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до прокуратури Київської області (далі –прокуратура, відповідач) про визнання бездіяльності прокуратури Київської області щодо невирішення заяв позивача протягом строку, зазначеного в заявах.
Також позивач просив витрати, понесені ним у зв’язку зі сплатою судового збору, покласти на прокуратуру.
В судовому засіданні позивач просив позовні вимоги, з урахуванням уточнень від 13 вересня 2010 року, задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилався на те, що відповідачем порушено його право на ознайомлення в прокуратурі з відомостями, які стосуються особисто його.
Додатково ОСОБА_2 зазначив, що прокуратура Київської області порушила вимоги частини першої статті 20 Закону України «Про звернення громадян»від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР (далі –Закон України №393/96-ВР) та підпункт 5.1 Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої Наказом Генерального прокурора України від 28 грудня 2005 року №9 (далі –Інструкція №9), не вирішивши у межах розумного строку заяви від 30 квітня 2010 року та не надавши відповіді на вище вказані заяви у строк не більше 15 днів.
Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що на підставі заяви від 26 травня 2010 року його прийнято 27 травня 2010 року на особистому прийомі співробітником прокуратури та повідомлено, що книга (звіт) за формою 2-Є лежить у останнього на столі, проте, з її змістом ознайомитися позивач не може.
Прокуратура Київської області заперечувала проти позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні.
В обґрунтування заперечень представники відповідача зазначали, що за результатами розгляду заяв позивача 28 травня 2010 року, ОСОБА_2 надавалась відповідь за підписом начальника слідчого управління прокуратури Багрича Є.Л., яку заявник отримав 14 червня 2010 року. Надання відповіді у місячний термін відповідач вважає обґрунтованим та правомірним, адже заяви позивача від 30 квітня 2010 року стосувались листа прокуратури Київської області від 17 січня 2008 року, книги обліку заяв і повідомлень про злочин, звіту форми 2-Є та інших питань, а тому підготовка відповіді потребувала додаткового вивчення певних матеріалів перевірок та нормативно-правових актів.
Додатково, представники відповідача повідомили, що книга обліку заяв і повідомлень про злочин (у тому числі –за 2008 рік) є документом для службового користування, у якому знаходиться зведена інформація про слідчу роботу органів прокуратури Київської області та, відповідно до статті 37 Закону України «Про інформацію», від 02 жовтня 1992 року №2657-ХІІ (далі –Закон України №2657-ХІІ), зазначені документи не підлягають наданню для ознайомлення за інформаційним запитом, оскільки їх розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню.
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства 13 вересня 2010 року у відкритому судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представників відповідача, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України від 28 червня 1996 року №254к/96-ВР органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень збоку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі - на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, окрім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти письмові звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до статті 1 Закону України №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Частиною четвертою статті 3 Закону України №393/96-ВР визначено, що заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується сторонами, ОСОБА_2 30 квітня 2010 року подав до прокуратури дві заяви, які отримані та зареєстровані прокуратурою в той же день за номерами «816»та «817».
В заяві від 30 квітня 2010 року, зареєстрованій прокуратурою за №816 позивач просив повідомити про: «…чи обліковані у звіті за формою 2-Є скарги від 14 січня 2008 року та де саме «…аркуш, рядок, порядковий номер.»; ознайомлення з матеріалами перевірки по заявах позивача, зазначивши, «…де саме у звіті за формою 2-Є обліковано скарги.»; повідомити невідкладно про порядок ознайомлення зі звітом за формою 2-Є, в якому зареєстровані скарги та вирішити порушені питання невідкладно, так як ці відповіді потрібні як докази у суді, який призначений на середину травня.
В заяві від 30 квітня 2010 року, зареєстрованій за №817, ОСОБА_2 просив відповідача повідомити про: «… реєстрацію заяви про злочин в книзі обліку заяв та повідомлень про злочин та «…де саме: номер книги (дія), аркуш, рядок, порядковий номер; дозволити ознайомитись з матеріалами перевірки за його скаргами, а саме із книгою обліку заяв та повідомлень про злочин, де зареєстровано скарги; повідомити про порядок такого ознайомлення та вирішити порушені питання невідкладно, так як ці відповіді потрібні як докази у суді, який призначений на середину травня.
Прокуратурою 28 травня 2010 року позивачу надано відповідь за №06/2-127-07, в якій повідомлено, що заяви позивача від 30 квітня 2010 року розглянуто та повідомлено, що під час розгляду звернень ОСОБА_2, останнього прийнято на особистому прийомі виконуючим обов’язки начальника відділу прокуратури області та надано роз’яснення щодо викладених у зверненнях доводах.
Також, в листі від 28 травня 2010 року відповідачем зазначено, що скаргами від 14 січня 2008 року позивач оскаржував постанову в.о. Кагарлицького міжрайонного прокурора Дацков Л.М. від 27 липня 2007 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників Кагарлицького РВ ГУ МВС України в Київській області, а тому вони зареєстровані у книзі вхідної кореспонденції прокуратури області та розглянуті відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України. В книзі обліку заяв і повідомлень про злочин такі скарги не реєструються. Крім того, в даному листі роз’яснено, що для ознайомлення не підлягають документи, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (доповідні записки, переписки між підрозділами та інше), якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю.
Частиною першою статті 20 Закону України №393/96-ВР визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Враховуючи пояснення позивача та надані до матеріалів справи копії звернень ОСОБА_2 до відповідача від 27 травня 2010 року, суд приходить до висновку про необґрунтованість надання відповіді прокуратурою лише 28 травня 2010 року.
Представником відповідача в судовому засіданні не підтверджено жодним доказом обґрунтованість надання відповіді ОСОБА_2 лише 28 травня 2010 року.
Враховуючи вище вказане, суд критично оцінює посилання відповідача на необхідність вжиття додаткових дій (проведення перевірки) для надання відповіді на звернення ОСОБА_2, оскільки відсутні докази щодо проведення відповідачем вказаних перевірок.
Відповідно до частини першої та другої статті 32 Закону України №2657-XII громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документу, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених цим Законом.
Так, позивач звернувся до відповідача 30 квітня 2010 року з заявами, в яких просив надати інформацію щодо його попередніх заяв та можливість ознайомлення з документами, які містять інформацію про його звернення (заяви).
Вище вказаним листом позивачу роз’яснено, що відповідно до статті 37 Закону України №2657-ХІІ наданню для ознайомлення не підлягають документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установ, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю, до зазначених документів відповідач відніс звіт за формою 2-Є та матеріали перевірки.
В судовому засіданні представник прокуратури не надав жодних обґрунтованих пояснень щодо віднесення звіту за формою 2-Є до категорії документів, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію. Також. зазначені пояснення не підтверджені нормативно-правовими актами та законодавством України.
Крім того, лист прокуратури від 28 травня 2010 року №06/2-127-07 не містить відповідей на заяви позивача в наступних частинах:
- щодо можливості ознайомлення з матеріалами перевірки по скаргам ОСОБА_2;
- щодо порядку ознайомлення зі звітом за формою 2-Є;
- щодо наявності реєстрації скарг позивача і де саме;
- щодо прядку ознайомлення з книгою заяв і повідомлень про злочин, де, на думку позивача, можуть бути зареєстровані його скарги.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України на суб’єкта владних повноважень покладено обов’язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийнятих рішень в разі, якщо він заперечує проти задоволення позову.
Так, прокуратурою не в повному обсязі розглянуто та не надано змістовну відповідь ОСОБА_2 на його звернення щодо надання інформації, що підтверджується листом від 28 травня 2010 року №06/2-127-07.
Таким чином, оцінивши за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявні в матеріалах справи докази та пояснення позивача, представників відповідача, надані під час розгляду справи, суд вважає, що позов ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з рахунків Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 01грн. 70коп витрати, пов’язані зі сплатою судового збору.
Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 94, 97, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії (бездіяльність) прокуратури Київської області щодо неналежного розгляду заяв ОСОБА_2 від 30 квітня 2010 року.
Зобов’язати прокуратуру Київської області розглянути заяви ОСОБА_2 від 30 квітня 2010 року у встановленому законом порядку.
В частині решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з рахунків Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 01грн. 70коп. витрат, пов’язаних зі сплатою судового збору.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) О.В. Пісоцька