УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого – судді Скавроніка В. М.,
суддів Шальневої Т.П., Оніщука М.І.,
прокурора Мінакової А.О.
розглянула 03 серпня 2010 року у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальну справу за апеляцією прокурора, що брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 01 квітня 2010 року, яким
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який навчається у Міжрегіональному центрі професійно-технічної освіти автомобільного транспорту та будівельної механізації, судимого 17 грудня 2008 року Баришівським районним судом Київської області за ч. 3 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк три роки, на підставі ст. ст. 104, 76 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на один рік,
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України і засуджено до штрафу в розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного ОСОБА_1 покарання повністю приєднано не відбуту частину покарання за вироком Баришівського районного суду Київської області від 17 грудня 2008 року і призначено остаточне покарання у виді штрафу в розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, та позбавлення волі на строк три роки.
Справа № 11-а-1368 Категорія – ч. 1 ст. 309 КК України
Головуюча в суді 1-ї інст. Ткаленко Т.В. Доповідач Скавронік В.М.
На підставі ст. ст. 104, 76 КК України засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком, тривалістю
один рік, з покладенням на нього обов’язку періодично з’являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.
Вказані вироки вирішено виконувати окремо.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою змінено до вступу вироку в законну силу на підписку про невиїзд з постійного місця проживання та звільнено ОСОБА_1 з-під варти в залі суду.
Як вказано у вироку, ОСОБА_1, 19 серпня 2009 року, приблизно о 18 год. 30 хв., біля будинку № 42 на вул. Героїв Севастополя в м. Києві, в особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, незаконно без мети збуту придбав канабіс, масою 6, 49 г, який знаходився в поліетиленовому згортку, поклавши його у правий кросівок, тим самим розпочавши незаконно зберігати даний особливо небезпечний наркотичний засіб.
О 19 год. 50 хв. біля будинку № 31 на вул. Героїв Севастополя в м. Києві вказаний наркотичний засіб був вилучений у ОСОБА_1 працівниками міліції.
В апеляції прокурор, що брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, просив вирок відносно ОСОБА_1 скасувати в зв’язку з невідповідністю призначеного йому покарання ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та його особі внаслідок м’якості, неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, постановити новий вирок, в якому врахувати рецидив злочину обставиною, що обтяжує покарання, визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк один рік. На підставі ст. 71 КК України повністю приєднати покарання за попереднім вироком і остаточно призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки, а також стягнути з засудженого судові витрати в розмірі 225 грн. 36 коп.
В наданих доповненнях до апеляції прокурор змінив свої апеляційні вимоги і посилаючись на ті ж підстави просить апеляційний суд вирок відносно ОСОБА_1 скасувати, а кримінальну справу направити до того ж суду на новий судовий розгляд в іншому складі суду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, що підтримала апеляцію, захисника і засудженого, які проти апеляції заперечували, провівши судові дебати, надавши останнє слово засудженому, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів дійшла висновку про можливість і необхідність залишення апеляції прокурора, що брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, без задоволення, а вироку суду першої інстанції без зміни з наступних підстав.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих злочинів повністю доведена і підтверджується викладеними у вироку доказами.
Кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 309 КК України як незаконне придбання та зберігання без мети збуту наркотичних засобів є правильною.
Вказане в апеляції не оспорюється.
Згідно з вимогами ст. 365 КПК України вирок перевіряється в межах апеляції.
Колегія суддів не погоджується з доводами прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції кримінального закону та істотне порушенням ним вимог кримінально-процесуального закону.
Дійсно, як встановлено судом першої інстанції і підтверджується даними, що містяться в матеріалах справи, ОСОБА_1, маючи не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість вчинив новий умисний злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК України, що згідно із ст. 34 КК України утворює рецидив злочинів.
Втім, колегія суддів не може погодитись з доводами прокурора про те, що суд не врахував дані обставини у вироку.
Так, у вступній частині вироку суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 раніше судимий 17 грудня 2008 року Баришівським районним судом Київської області за ч. 3 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк три роки, на підставі ст. ст. 104, 76 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на один рік.
Вказану обставину суд зазначив і в резолютивній частині вироку, засудивши ОСОБА_1 на підставі ст. 71 КК України до остаточного покарання, повністю приєднавши до покарання за ч. 1 ст. 309 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк три роки, призначеного йому за вироком Баришівського районного суду Київської області від 17 грудня 2008 року.
Таким чином, зі змісту вироку вбачається, що суд першої інстанції врахував попередню судимість ОСОБА_1 не лише (і не стільки!), як дані, що його характеризують, а, в першу чергу, як відомості, що вказують на наявність в його діях рецидиву злочину.
Формальне упущення суду першої інстанції, яке виразилось у відсутності в тексті вироку прямої вказівки на наявність в діях засудженого рецидиву злочинів не може бути підставою для його скасування.
Погоджуючись з доводом прокурора про те, що суд в порушення вимог ч. 1 ст. 335 КПК України не вирішив питання про судові витрати, колегія суддів враховує позицію захисника ОСОБА_3, підтриману засудженим, яку вона виклала в своїх письмових запереченнях на апеляцію та в судовому засіданні апеляційного суду, згідно з якою вона погоджується з необхідністю уплати на користь експертної установи судових витрат в сумі 225 грн. 36 коп.
Колегія суддів констатує, що і дане упущення суду першої інстанції не вплинуло на повноту і всебічність дослідження обставин справи та об’єктивність і законність постановленого ним рішення.
Колегія суддів не бере до уваги і доводи прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та його особі внаслідок м’якості.
Як встановлено судом першої інстанції, вказано у вироку та перевірено апеляційним судом, ОСОБА_1, який не має батька і виховувався лише матір’ю, навчається у Міжрегіональному центрі професійно-технічної освіти автомобільного транспорту та будівельної механізації з метою отримати відповідну спеціальність, працювати та бути корисним суспільству, як він та його мати заявили про це апеляційному суду, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває. Як повідомила апеляційному суду його мати – захисник ОСОБА_3 засуджений знаходиться під її постійним контролем, отримав сеанси духовного виховання в одному з чоловічих православних монастирів міста Києва, зараз допомагає своїм бабусі і дідусю.
Суд першої інстанції правомірно врахував молодий вік засудженого та відсутність тяжких наслідків його дій.
Призначення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 309 КК України покарання саме у виді штрафу не суперечить вимогам кримінально-процесуального закону, оскільки злочин, пов'язаний з незаконним обігом наркотичних засобів він вчинив вперше.
За ступенем небезпечності для суспільства даний злочин значно менше небезпечний за незаконне придбання і зберігання наркотичних засобів з метою збуту.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів, що відповідно до ст. 50 КК України є, крім кари, також складовою мети покарання, необхідно і достатньо призначити штраф, ґрунтується на вимогах закону.
Крім того, колегія суддів бере до уваги ставлення самого засудженого до вироку і, зокрема, призначеного йому покарання, який, заплативши 16.04.2010 року в дохід держави за допомогою матері накладений на нього штраф у розмірі 850 грн., продемонстрував свою готовність стати на шлях виправлення.
Та обставина, що ОСОБА_1 за попереднім вироком був уже звільнений від відбування покарання не впливає на рішення суду про повторне його звільнення від відбування покарання, призначеного за сукупністю вироків.
Аналіз змісту та правових положень статті 75 КК України (як і статті 104 КК України) свідчить про відсутність в ній прямих заборон повторного її застосування.
Більш за те, призначивши на підставі ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків та у відповідності з вимогами кримінально-процесуального закону і з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України правильно визначивши, що вироки виконуються окремо, суд правомірно і законно звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, якщо він впродовж його терміну, що становить один рік, не вчинить новий злочин та виконає покладені на нього обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.
За таких обставин колегія суддів не вбачає будь-яких підстав для задоволення апеляції прокурора та скасування вироку.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляцію прокурора, що брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 01 квітня 2010 року відносно ОСОБА_1 – без зміни.
Судді Скавронік В.М. Шальнєва Т.П. Оніщук М.І.