У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого Іващука В.А.,
суддів: Вавшка В.С., Колоса С.С.,
при секретарі Андреєвій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до управління Пенсійного фонду України у Бершадському районі Вінницької області про стягнення щомісячної державної допомоги дітям війни,
за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України у Бершадському районі Вінницької області на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 16 липня 2010 року,
у с т а н о в и л а :
Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 16 липня 2010 року позов задоволено частково.
Зобов’язано управління Пенсійного фонду України у Бершадському районі Вінницької області здійснити перерахунок та виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги ОСОБА_5 у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 30 квітня 2010 року з урахуванням проведених виплат.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У апеляційній скарзі управління Пенсійного фонду України у Бершадському районі Вінницької області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення останньої виходячи із наступного.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що управління Пенсійного Фонду України у Бершадському районі Вінницької області є належним відповідачем у справі, оскільки ОСОБА_5 перебуває там на обліку та отримує пенсію за нарахуванням саме цього управління Пенсійного Фонду. Також правильно встановлено, що ОСОБА_5 має статус “дитини війни” у відповідності до положень Законом України “Про соціальний захист дітей війни” (далі – Закон) та має право на пільги, передбачені цим Законом. Згідно із статтею 6 вона має право на підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Встановлено правильно, що позивачці у 2007- 2008 роках та на день ухвалення рішення відповідачем нараховувалось та виплачувалося підвищення до пенсії у розмірі меншому ніж 30% мінімальної пенсії за віком.
Задовольняючи частково позов та зобов’язуючи це управління Пенсійного Фонду здійснити перерахунок підвищення пенсії ОСОБА_5, як дитині війни, з урахуванням її підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої для відповідного періоду, починаючи з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 30 квітня 2010 року з урахуванням проведених виплат, суд правильно виходив із того, що право на 30% підвищення пенсії у позивача виникло саме в силу положень статті 6 вказаного Закону та прийнятих рішень Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, якими положення п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" з урахуванням ст. 111 цього Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) та визнано неконституційним п. 41 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Суд правильно визначився із строком з якого слід виплачувати вказану доплату до пенсії та дійшов правильного висновку про задоволення позову частково.
Враховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, в його редакції від 18 листопада 2004 року №2195 –ІV, поновили свою дію з 22 травня 2008 року, з урахуванням вказаних вище рішень Конституційного Суду України.
Розмір мінімальної пенсії за віком, згідно ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Законом, який визначає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у даному випадку є Закон України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.
Статтею 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України "Про соціальний захист дітей війни" залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Аналогічне положення викладене в ст. 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік».
Отже, нарахування та виплата у 2009-2010 роках дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції від 18.11.2004 року.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Зокрема у апеляційній скарзі апелянт звертає увагу на те, що у відповідності до ст. 257 ЦК України встановлено трирічний строк позовної давності та зазначає, що сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.
За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Із матеріалів справи не вбачається, що відповідач до винесення рішення суду ставив питання (звернувся до суду із заявою) про застосування строку позовної давності, а тому у суду не було підстав вирішувати питання про застосування строку позовної давності. Доводи апеляційної скарги щодо цього питання є безпідставними.
Інші доводи апеляційної скарги щодо безпідставності задоволення позову по його суті також є неспроможними, зокрема і доводи про безпідставність позовних вимог у зв’язку з неврегульованістю законодавством України цих спірних питань.
Не зважаючи на загальновідому всім та відповідачеві зокрема численну судову практику по задоволенню подібних судових позовів, зокрема і у Вищих судових інстанціях, відповідач вперто не погоджується з новими аналогічними позовами, заперечує такі вимоги з тих же самих підстав. Із цього вбачається намагання відповідача у будь-який спосіб не виконувати вимоги закону щодо пенсійних прав громадян України і зокрема позивача у справі.
За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з додержанням вимог матеріального та процесуального права, є законним, справедливим та обґрунтованим, а тому немає підстав для його скасування чи зміни.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 304-1, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Бершадському районі Вінницької області відхилити.
Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 16 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: /підпис/ В.А. Іващук
/підпис/ В.С. Вавшко
/підпис/ С.С. Колос
З оригіналом вірно: