АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 вересня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді : Сіротюка В.Г.
Суддів : Любобратцевої Н.І.,
Горбань В.В.,
з участю секретаря : Бініашвілі Б.Ш.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю «Скінія Тур» міста Алушти, третя особа – ОСОБА_7 про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середньої місячної заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 – ОСОБА_8 на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 04 серпня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
23 березня 2010 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Скінія Тур» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середньої місячної заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000 грн., посилаючись на те, що на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Скінія Тур» № 11 від 17 червня 2008 року та наказу ТОВ «Скінія Тур» № 22 від 20 червня 2008 року він був призначений на посаду директора ТОВ «Скінія Тур».
Протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Скінія Тур» № 14 від 09 листопада 2009 року та прийнятим згідно цього протоколу наказом ТОВ «Скінія Тур» № 90 від 09 листопада 2009 року його було звільнено з посади директора цього товариства на підставі пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України.
Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_5 просив поновити його на роботі, стягнути середню місячну заробітну плату за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.
Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 04 серпня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_5 до ТОВ «Скінія Тур» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середньої місячної заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_5 – ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Представник позивача, зокрема, вказував, що позивач не подавав заяви про звільнення, відповідачем при його звільненні порушені вимоги законодавства щодо своєчасної видачі трудової книжки та розрахунку з ним. До суду з позовом ОСОБА_5 звернувся після проведення за його заявою перевірки законності звільнення Територіальною державною інспекцією праці.
Заслухавши позивача, представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові з наступних підстав.
Суд першої інстанції визнав встановленим, що позивач незаконно перерахував на користь ТОВ «Вояж-Київ» грошові кошти в сумі 354 844 грн. 44 коп. і цей факт був достатньою підставою для його звільнення за пунктом 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України.
Позивач без поважних причин пропустив трьохмісячний строк для звернення з заявою про захист свого порушеного трудового права до суду.
З такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися, оскільки суд допустив порушення норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Особливості праці членів кооперативів та їх об’єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами.
Статтею 41 Кодексу законів про працю України передбачені додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов. Пунктом 1 частини першої цієї статті визначено, що трудовий договір може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку одноразового грубого порушення трудових обов’язків, зокрема, керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками тощо.
Відповідно до роз’яснень, наведених в пунктах 22, 27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 Кодексу законів про працю України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника; при вирішенні питання про те, чи є порушення трудових обов’язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним заподіяно чи могло бути заподіяно шкоду.
Зміст наявної в матеріалах справи копії протоколу № 14 від 09 листопада 2009 року загальних зборів учасників ТОВ «Скінія Тур» вказує, що позивач звільнений з посади директора товариства, відповідно до поданої заяви (арк. справи 107).
Наказом № 90 від 09 листопада 2009 року ТОВ «Скінія Тур» позивач звільнений з 09 листопада 2009 року за статтею 41 пункту 2 Кодексу законів про працю України на підставі протоколу № 14 від 09 листопада 2009 року загальних зборів учасників ТОВ «Скінія Тур» (арк. справи 119).
Згідно записів в трудовій книжці позивача, запис № 25 від 09 листопада 2009 року про його звільнення за статтею 41 пунктом 2 Кодексу законів про працю України визнано недійсним та внесено новий запис № 26 від 09 листопада 2009 року про звільнення ОСОБА_5 за пунктом 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (арк. справи 213).
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції не врахував, що ні протокол загальних зборів, ні наказ про звільнення не містять відомостей щодо недбалого виконання позивачем своїх обов’язків, не визначають конкретних дій та обставин вчинення ним порушень службових обов’язків.
За змістом статті 63 Закону України «Про господарські товариства» контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що утворюється загальними зборами учасників товариства з їх числа, в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше 3 осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.
Перевірка діяльності дирекції (директора) товариства проводиться ревізійною комісією за дорученням зборів, з власної ініціативи або на вимогу учасників товариства. Ревізійна комісія вправі вимагати від посадових осіб товариства подання їй усіх необхідних матеріалів, бухгалтерських чи інших документів та особистих пояснень.
Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому органу товариства.
Докази щодо реалізації відповідачем положень вказаної норми закону, як посилання на заперечення позивача, в матеріалах справи також відсутні.
Отже, в наявності факти та обставини, які свідчать про відсутність достатніх законних підстав для звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України.
Разом з тим, необхідно зазначити на наступне.
Приписами частини першої статті 233, статті 234 Кодексу законів про працю України встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки; у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України місячний строк звернення до місцевого суду за вирішенням спору про звільнення застосовується незалежно від підстав припинення трудового договору й обчислюється з дня видачі працівникові копії наказу про звільнення чи трудової книжки або з дня відмови від їх одержання.
Аналогічне розуміння матеріального закону викладено в правових позиціях Верховного Суду України «Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства» під редакцією Шевчука П.І., 2003 рік, сторінка 136, пункт 27.
В своїй позовній заяві позивач посилається на те, що він тривалий час не мав можливості отримати трудову книжку, копію наказу про звільнення, що позбавляло його можливості на звернення з заявою про захист порушеного права до суду.
Однак матеріали справи свідчать про таке.
Згідно акту № 1 від 09 листопада 2009 року, складеного ОСОБА_6, ОСОБА_10, які були допитані свідками в суді першої інстанції, а також ОСОБА_11 позивач відмовився під розпис ознайомитися з протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Скінія Тур» № 14 від 09 листопада 2009 року про прийняття рішення щодо його звільнення та від отримання трудової книжки (арк. справи 183).
Письмовою розпискою підтверджено, що ОСОБА_12 11 листопада 2009 року отримала від ОСОБА_5 печатку підприємства відповідача (арк. справи 34).
Листом за вих. № 186 від 11 листопада 2009 року позивачу було запропоновано з’явитися до ТОВ «Скінія Тур» для передачі справ та ввірених матеріальних цінностей (арк. справи 142, 143).
Крім того, зі змісту листа ТОВ «Скінія Тур» № 210 від 27 січня 2010 року, адресованого на адресу Державного інспектора по праці територіальної державної інспекції по праці в Автономній Республіці Крим Трофименко Б.Л. вбачається, що вручити трудову книжку позивачу та провести з ним розрахунок не уявляється можними у зв’язку з тим, що він не являється до ТОВ «Скінія Тур» за їх отриманням (арк. справи 140).
Факт ухилення від отримання трудової книжки позивачем також підтверджується листами відповідача надісланими на адресу ОСОБА_5, а саме: листами за вих. № 209 від 26 січня 2010 року, за вих. № 217 від 09 лютого 2010 року (арк. справи 28, 30).
Посилання позивача про те, що він був позбавлений можливості на отримання трудової книжки через свого представника, якому на підставі довіреності надав повноваження на отримання трудової книжки, є необґрунтованими за відсутністю надання суду відповідних доказів щодо неправомірної поведінки відповідача.
Оскільки пропуск строку на звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, пропуск місячного строку звернення до суду позивачем без поважних причин є підставою для відмови йому у позові саме з цих підстав.
Доводи апеляційної скарги представника позивача не містять законних підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_5
Причини пропуску строку на звернення позивачем за вирішенням трудового спору до суду не є поважними, про що викладені відповідні висновки суду апеляційної інстанції в мотивувальній частині рішення.
Позивач, з огляду на зазначені письмові докази, відверто на протязі більш ніж чотири місяці з дня звільнення ігнорував пропозиції відповідача щодо отримання, зокрема, трудової книжки. Такі дії не можуть бути визнані як такі, що є добросовісним здійсненням свого трудового права та містять бажання у найкоротші строки вирішити трудовий спір.
Згідно пункту 3 частини першої статті 309 Цивільного процесуального кодексу України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права.
За таких обставин колегія судів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з заявою за вирішенням трудового спору про звільнення.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, пунктом 2 частини першої статті 307, пунктом 3 частини першої статті 311, статтями 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 – ОСОБА_8 задовольнити частково.
Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 04 серпня 2010 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю «Скінія Тур» міста Алушти, третя особа – ОСОБА_7 про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середньої місячної заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді:
В. Сіротюк Н. Любобратцева В. Горбань