Справа № 22ц- 3961/10     Головуюча суду  1-й інстанції -  Рум’янцева Н.О.  

Категорія: 57                                                                            Суддя – доповідач апеляційного суду -  Шолох З.Л.  

  Рішення  

Іменем     України

 26 липня 2010 року  колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого – Лисенка П.П.,  

суддів – Мурлигіної О.Я., Шолох З.Л.,  

при секретарі судового засідання – Красилюка  В.А.,    

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві  цивільну  справу за апеляційною скаргою  

управління Пенсійного фонду України в Ленінському  районі м. Миколаєва  

на постанову  Ленінського  районного суду м. Миколаєва від  16 грудня  2009 року  у справі  за  

позовом  

ОСОБА_2  до управління Пенсійного фонду України в Ленінському  районі м. Миколаєва  (далі – УПФ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а :  

 У жовтні  2008 року  ОСОБА_2   звернувся до  суду  з позовом до УПФ, в якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо неперерахування  йому  як особі, яка має правовий статус дитини війни, підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону  України від  18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» (далі – Закон від                        18 листопада 2004 року), у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2006 – 2007 роки та зобов’язати УПФ здійснити перерахування та виплату визначеної ним суми підвищення  до пенсії.              

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня  2009 року позов задоволено частково. Зобов’язано УПФ здійснити перерахунок та виплату позивачу  підвищення до пенсії як дитині війни  з 2 квітня по 31 грудня 2006 року  та з 9 липня по                   31 грудня 2007 року.  Відмовлено у задоволенні  інших позовних вимог.

В апеляційній скарзі УПФ, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просило постанову скасувати і ухвалити нову  про відмову у задоволенні позову.  

Перевіривши законність постанови в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач  отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким визначено статус дитини війни.

Положенням ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Однак, згідно з пунктом 17 ст. 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року  зупинено на 2006 рік.

До того ж, Законом України від 19 січня 2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» із положень Закону України від    20 грудня  2005 р. «Про Державний бюджет України на 2006 рік» виключено пункт 17               ст. 77 вказаного вище Закону, а новою редакцією ст. 110 цього ж Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року, запроваджуються у 2006 році  поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі та у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Між тим, Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року  не приймалося  рішення на виконання вимог ст. 110 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік».

Отже, пільги для дітей війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року, безпосередньо у 2006 році  запроваджено не було.

В свою чергу, пунктом 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 р. «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. зупинено на 2007 р. із урахуванням ст. 111 названого вище Закону.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня  2006 р. «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 р. дію                ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. із урахуванням ст. 111 цього ж Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тому УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону від                           18 листопада 2004 року  і здійснити відповідні перерахування (за той період, коли дія цієї норми не була зупинена). Однак, УПФ у порушення зазначених положень цього Закону таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.

Таким чином, в межах позовних вимог право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 року, мають діти війни з 9 липня до 31 грудня 2007 року.

Оскільки суд помилково поклав на відповідача обов’язок щодо перерахунку пенсії за 2006 рік, а також не зазначив  розмір  підвищення  щодо якого виник спір,  постанова суду в цій частині підлягає зміні на підставі  п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України.

Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій із посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не приймаються до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом цього спору. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і тому судом не розглядалися.

Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів УПФ, оскільки суди не ухвалювали рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції та у відмові позивачу  в задоволенні  усіх  позовних вимог.  

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

  в и р і ш и л а :  

 Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі  м. Миколаєва   задовольнити частково  .

Постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2009 року   змінити.  Виключити  покладення  на управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва обов’язку про нарахування та виплату ОСОБА_2 підвищення до пенсії як дитині війни  за період  з 2 квітня по                                 31 грудня  2006 року  та  зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва перерахувати та виплатити  йому   підвищення до пенсії як дитині війни  за  період з 9 липня по 31 грудня 2007 року  у розмірі  30%  мінімальної пенсії за віком.  

В іншій частині постанову районного суду   залишити без змін.  

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і  протягом двох місяців з цього часу може бути оскаржене у  касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.

 Головуючий                                                                 Судді: