Р і ш е н н я

І м е н е м    У к р а ї н и

Справа №2-360/2010

26 жовтня 2010 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

Судді              - Овчаренко Н.Г.,

при секретареві    - Волошиній Л.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Дніпропетровська міська рада, про визнання права користування кімнатою у гуртожитку, зобов’язання відповідача видати на позивача належним чином оформлений ордер, зобов’язання відповідача укласти з позивачем типовий договір найму у запропонованій позивачем редакції, покласти на Дніпропетровську міську раду обов’язок засвідчити типовий договір найму, встановлення розміру та порядку оплати житлово-комунальних послуг за тарифами, встановленими для будинків державного житлового фонду, про зобов’язання відповідача укласти договори про участь у витратах по утриманню будинку і прибудинкової території, про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодною та гарячою водою, зобов’язання відповідача погодити тарифи з надання житлово-комунальних послуг,-

В с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача, мотивуючи свої вимоги тими обставинами, що йому у 1990 році було надано підприємством ВАТ «Дніпропетровський домобудівний комбінат №2» ордер на вселення до кімнати АДРЕСА_1, який належав ВАТ «Дніпропетровський домобудівний комбінат №2». Проживання позивача у гуртожитку підтверджується наявністю реєстрації у паспорті.

Після ліквідації ВАТ «Дніпропетровський домобудівний комбінат №2»  на підставі договору купівлі-продажу від 18.10.2002 власником гуртожитку став відповідач, але всі мешканці залишилися проживати у ньому.

З моменту придбання гуртожитку відповідач всіляко намагається ущемити права позивача на проживання у гуртожитку, встановлюючи на свій розсуд оплату за проживання, яка не обґрунтована ніякими нормами та тарифами. На неодноразові звернення до відповідача з вимогою укласти договір найму житлового приміщення з урахуванням тарифів, встановлених Дніпропетровською міською радою, відповідач відмовляється, що й потягло за собою подачу позову до суду.

Відповідач розраховує розмір оплати за житлово-комунальні послуги, виходячи з койко-місця, в той час, як позивач мешкає у відокремленій кімнаті, а тому відповідно до Положення про гуртожитки, має вносити плату за користування житловою площею та за комунальні послуги по ставках квартирної плати, встановленої для будинків державного та громадського житлового фонду.

Навіть зміна власника не позбавляє позивачку від права на житло, у якому відповідач фактично намагається своїми діями позивачці відмовити.

Просить суд визнати за нею право користування житловим приміщенням – кімнатою АДРЕСА_1 зобов’язання відповідача видати на позивача належним чином оформлений ордер, зобов’язання відповідача укласти з позивачем, як з основним квартиронаймачем типовий договір найму у запропонованій позивачем редакції, покласти на Дніпропетровську міську раду обов’язок засвідчити типовий договір найму, встановлення розміру та порядку оплати житлово-комунальних послуг за тарифами, встановленими для будинків державного житлового фонду, про зобов’язання відповідача укласти договори про участь у витратах по утриманню будинку і прибудинкової території, про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодною та гарячою водою, зобов’язання відповідача погодити тарифи з надання житлово-комунальних послуг.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та, посилаючись на ті самі підстави, просить їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, просить суд в задоволенні позову відмовити.  

Представник третьої особи до суду не з»явився, що не перешкоджає суду розглянути справу по суті.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Позивач згідно з даними про реєстрацію зареєстрована у гуртожитку по АДРЕСА_1 з листопада 1996 року.

За своєю юридичною природою реєстрація особи у певному місці є підтвердженням його права користування житловим приміщенням саме у цьому місці, тому суд вважає, що позивач з 1996 року набув права користування житловим приміщенням у гуртожитку, розташованому по АДРЕСА_1.

Зміна власника гуртожитку не змінила статусу гуртожитку та і відповідач належними доказами не довів, що придбана ним будівля перестала бути гуртожитком.

Відповідно до ст.129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Так як позивач вселився у займане нею приміщення ще у 1990 році, для зобов»язання відповідача до видачі додатково ордеру, як документу, що дає право на вселення до цього приміщення, немає передбачених законом підстав, а тому позовні вимоги про визнання права користування житловим приміщенням та зобов»язання відповідача видати ордер задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що  між позивачем та відповідачем укладалися договори найму кімнати 138 у гуртожитку, розташованому по АДРЕСА_1, та встановлені за домовленістю сторін розміри оплати, що підтверджується підписами позивача під цими документами. Як вбачається з вищенаведених документів, розмір плати поступово збільшувався, та на ці умови позивач погоджувався.

У 2008 році позивач не погодився з розміром плати, запропонованої відповідачем, та зробив відповідачеві пропозицію щодо укладення договору найму житлових приміщень на умовах, які передбачають оплату житлово-комунальних послуг за тарифами, встановленими міською радою для будинків державного житлового фонду.

Відповідач у своїй відповіді позивачеві не погодився з пропозицією позивача та виклав свої аргументи щодо неможливості укладення договору на умовах позивачки, так як відповідач є балансоутримувачем та власником всіх приміщень, що розташовані за адресою - АДРЕСА_1, та уклав з відповідними постачальними організаціями договори на поставку житлово-комунальних послуг у приміщення, та які він сам же за цими договорами і оплачує.

Суд вважає, що відповідач, як власник приміщень та платник за договорами постачання комінальних послуг, має право встановлювати плату мешканцям за фактично спожиті послуги та користування житловою площею.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.66 ЖК України плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку).

Норма загальної площі встановлюється у розмірі 21 квадратного метра на одну особу.

Розмір плати за користування житлом (квартирної плати) встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

З рахунків на оплату, які відповідач виставляє позивачеві, вбачається, що вони відповідно до ст.ст.66-67 ЖК України містять плату за користування житловим приміщенням та за фактично спожиті комунальні послуги.

Позивач же не надав суду доказів на підтвердження того, що відповідач, встановлюючи йому розмір плати за проживання та користування житлово-комунальними послугами, порушив встановлені тарифи.

Суд вважає, що позивач належними доказами не довів позовні вимоги про зобов’язання відповідача укласти з позивачем типовий договір найму у запропонованій позивачем редакції, покласти на Дніпропетровську міську раду обов’язок засвідчити типовий договір найму, встановлення розміру та порядку оплати житлово-комунальних послуг за тарифами, встановленими для будинків державного житлового фонду, а тому у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.

Так як вимоги про зобов’язання відповідача укласти договори про участь у витратах по утриманню будинку і прибудинкової території, про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодною водою та гарячою водою, зобов’язання відповідача погодити тарифи з надання житлово-комунальних послуг є похідними від вимог про зобов’язання відповідача видати позивачці належним чином оформлений ордер, зобов’язання відповідача укласти типовий договір найму у запропонованій позивачем редакції, покласти на Дніпропетровську міську раду обов’язок засвідчити типовий договір найму, встановлення розміру та порядку оплати житлово-комунальних послуг за тарифами, встановленими для будинків державного житлового фонду, які судом не задоволені, ці похідні вимоги також задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.66-67,129 ЖК України, ст.212-215 ЦПК України, суд, -

В и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Дніпропетровська міська рада, про визнання права користування кімнатою у гуртожитку, зобов’язання відповідача видати на позивача належним чином оформлений ордер, зобов’язання відповідача укласти з позивачем типовий договір найму у запропонованій позивачем редакції, покласти на Дніпропетровську міську раду обов’язок засвідчити типовий договір найму, встановлення розміру та порядку оплати житлово-комунальних послуг за тарифами, встановленими для будинків державного житлового фонду, про зобов’язання відповідача укласти договори про участь у витратах по утриманню будинку і прибудинкової території, про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодною та гарячою водою, зобов’язання відповідача погодити тарифи з надання житлово-комунальних послуг, – відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя                                    Н.Г.Овчаренко