Справа № 22ц-17175/2010 рік Головуючий першої інстанції Назарцева В.О.
Категорія: 52 Доповідач: Осипчук О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„05” жовтня 2010 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
Головуючого: Висоцької В.С.
Суддів: Осипчук О.В., Прокопчук Л.М.
При секретарі: Опря Ю.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Донецьк» по поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 07 травня 2010 року, -
В С Т А Н О В И В:
В квітні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поновлення її на роботі на посаді агента по організації обслуговування пасажирів служби організації перевезення пасажирів у КП «Міжнародний аеропорт Донецьк», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення 5000 грн. у відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 27 листопада 2007 року працювала на вказані посаді у відповідача, була звільнена згідно наказу за № 36/л від 05 березня 2009 року за п. 3 ст. 40 КЗпП України. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки в наказі від 05.03.2009 року не зазначено в чому саме була заподіяна нею шкода відповідачеві, при виданні наказів про догани були порушені терміни строку для цього, не були витребувані її пояснення, на засіданні профкому вона присутньою не була.
Рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 07 травня 2010 року у задоволені позову відмовлено.
З вказаним судовим рішенням не погодилась позивачка і подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким її вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів скарги посилається на те, що відповідно до ст. 61 Конституції України, ст.ст. 147,149 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано лише один захід стягнення – догана або звільнення. Після винесення їй догани наказом від 24.12.2008 року вона більше не вчиняла жодного дисциплінарного проступку, а її звільнення відбулося лише за порушення дисципліни, за які вона раніше вже була притягнута до відповідальності у вигляді догани. Посилання суду в рішенні суду на попуск нею місячного строку також не відповідає дійсності, оскільки позов до суду було відправлено поштою і вручено працівнику суду 03 квітня 2009 року, а наказ про звільнення виданий 05 березня 2009 року. Крім того, судом було встановлено, що вона була звільнена за порушення трудової дисципліни, за які їй наказами від 18.09.2008 року, 09.12.2008 року та 24.12.2008 року були оголошені догани і при цьому залишено поза увагою, що неможливо повторно притягувати до дисциплінарної відповідальності за одні і ті ж самі порушення.
В апеляційному суді позивачка та її представник підтримали доводи скарги в повному обсязі.
Представник відповідача заперечувала проти скарги, просила рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення присутніх осіб , дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарг, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду – скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Судом першої інстанції визнано встановленим, що ОСОБА_1 з 27 листопада 2007 року знаходилась в трудових відносинах з відповідачем, працювала агентом по організації обслуговування пасажирів служби організації перевезень. Згідно наказів за № 79д від 18.09.2008 року, за № 25д від 09.12.2008 року, за № 29д від 24.12.2008 року позивачка була притягнута до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани за порушення нею своїх службових обов’язків , передбачених «Посадовою інструкцією агента по організації обслуговування пасажирів служби організації перевезення пасажирів», Правил внутрішнього трудового розпорядку КП «Міжнародний аеропорт Донецьк». Згідно наказу № 36/л від 05 березня 2009 року ОСОБА_1 була звільнена з 06.03.2009 року з займаної посади за систематичне невиконання без поважних причин своїх посадових обов’язків за ст. 40 п.3 КЗпП України. Згода на звільнення позивачки була надана профкомом відповідно до протоколу № 1 від 11.02.2009 року.
Відмовляючи в задоволені позову суд виходив з того, що при звільнені ОСОБА_1 відповідачем дотримані всі вимоги трудового законодавства, позивачка була звільнена з посади на законних підставах. Також суд дійшов висновку про пропущення позивачкою встановленого законом строку звернення до суду, питання про поновлення строку вона не ставила і не надала докази щодо поважності пропуску цього строку.
Між тим апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Згідно п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Згідно роз’яснень, наданих в п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з*ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3,4,7 ст. 40 та п.1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1,148,149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок і попередня робота працівника.
Пункт 23 вказаної постанови вказує на те, що за передбаченими п.3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково ( ст. 151 КЗпП ), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.
Між тим, судом першої інстанції не було прийнято до уваги те, що такими, що систематично порушують трудову дисципліну вважаються працівники, які мають дисциплінарне або громадське стягнення за порушення трудової дисципліни та порушили її знову протягом року з дня застосування стягнення за перше порушення. Для звільнення за п.3 ст. 40 КЗпП України мають значення тільки раніше застосовані і не погашені стягнення. Якщо на працівника за допущений проступок накладене дисциплінарне стягнення, то цей проступок не може бути поводом ля звільнення.
З тексту наказу від 05.03.2009 року (а.с.7) вбачається, що ОСОБА_1 була звільнена по п.3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин своїх посадових обов’язків.
В апеляційному суді представник КП «Міжнародний аеропорт Донецьк» пояснила, що позивачка була звільнена за порушення, які були допущені нею в вересні – грудні 2008 року і за які щодо неї оголошені догани.
Тобто позивачка була звільнена за порушення, за які вона вже притягнута до дисциплінарної відповідальності, що суперечить нормам трудового законодавства.
Згідно ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
З огляду на наведене ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі на посаді агента по організації обслуговування пасажирів служби організації перевезення в КП «Міжнародний аеропорт Донецьк», оскільки її звільнення є незаконним.
Висновки суду про пропущення ОСОБА_1 строку звернення до суду за захистом порушеного права безпідставні, оскільки встановлений ст. 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду позивачкою не порушений, оскільки згідно поштового штемпелю на конверті ( а.с.15) позовна заява була відправлена на адресу суду 02 квітня 2009 року, тобто в межах місячного строку після звільнення.
Відповідно до вимог розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи, що передували події, з якою пов’язана відповідна виплата. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.
Враховуючи, що позивачка була звільнена в березні 2009 року, то середньомісячна заробітна плата повинна обчислюватися виходячи з виплат за 2 останні календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата, тобто за січень та лютий 2009 року. Загальна сума заробітної плати за вказані місяці складає 1759,42 грн., ( 307,41 + 1452,01). Кількість робочих виходів позивачки з урахуванням її графіку роботи за вказані місяці складає 22 дні, і таким чином середньоденна заробітна плата позивачка складе 79 грн. 97 коп. (1759,42:22).
Згідно довідки, наданої відповідачем, за період з часу звільнення і станом на 05 жовтня 2010 року кількість робочих виходів позивачки склала би 435 днів.
З урахуванням наведеного сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки складе 34786 грн. 95 коп. (79,97 грн. х 435 днів).
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Що стосується вимог позивачки про відшкодування на її користь 5000 грн. моральної шкоди, то апеляційний суд вважає, що ці вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 1000 грн., оскільки судом з’ясовано наявність такої шкоди, протиправність діяння відповідача по незаконному звільненню позивачки, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Обґрунтовуючи суму моральної шкоди апеляційний суд враховує характер, тривалість та обсяг спричинених моральних страждань, вимушених змін в житті позивачки, ступінь вини відповідача.
Також апеляційний суд відповідно до ст. 88 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки понесені нею витрати на оплату витрат на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн., а також стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 356,37 грн. з урахуванням задоволених вимог та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 90 грн.
Керуючись ст.ст. 307,309,314,316 ЦПК України, апеляційний суд –
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 07 травня 2010 року скасувати.
Ухвалити нове рішення , яким позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Донецьк» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 на посаді агента по організації обслуговування пасажирів служби організації перевезення Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Донецьк». Стягнути з Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Донецьк» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 34786 грн. 95 коп., у відшкодування моральної шкоди 1000 грн., та повернення сплаченої суми витрат на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.
Стягнути з Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Донецьк» на користь держави судовий збір у розмірі 356 грн. 37 коп., та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в сумі 90 грн.
Рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: