У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2010 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Кодратьєвої О.М.
суддів Новодворської О.І., Кіянової С.В.
при секретарі Метейко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 11 серпня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіто» про визнання договору недійсним, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 11 серпня 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіто» про визнання договору недійсним відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 -ОСОБА_2 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на те, що судом не ураховано всіх обставин справи, порушенні норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, сторони, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
З матеріалів цивільної справи убачається, що у жовтні 2009 року позивач звернувся в суд з позовом доТовариства з обмеженою відповідальністю «Авіто» про визнання договору недійсним, посилаючись на те, він перебував з Відповідачем у трудових відносинах, працював в ТОВ «АВІТО» на посаді торгівельного представника. З огляду на те, що основним напрямком господарської діяльності ТОВ «АВІТО» є оптова торгівля продукцією компанії «Проктор енд Гембел», до кола трудових обов'язків, покладених на нього, входили функції з розповсюдження даної продукції шляхом пропонування підприємствам роздрібної торгової мережі укладати договори з ТОВ «АВІТО» та збирання з даних підприємств дебіторської заборгованості перед ТОВ «АВІТО» за реалізовану продукцію.
У зв'язку з тим, що переважна більшість господарських операцій з оптової реалізації продукції проводилась ТОВ «АВІТО» без належного документального оформлення та відображення в бухгалтерському обліку, як це передбачено чинним законодавством., отримання дебіторської заборгованості здійснювалось не у безготівковій формі, а шляхом передання торговим представникам готівки.
Зазначені обставини обумовлювали те, що його трудова діяльність в ТОВ «АВІТО» супроводжувалась постійною наявністю у нього належних відповідачеві готівкових коштів за реалізовану продукцію, які він зобов’язаний був передавати від роздрібних розповсюджувачів до каси ТОВ «АВІТО».
Так, 12 січня 2008 року під час знаходження отриманих від підприємств роздрібної торгової мережі певної кількості готівкових коштів для передання Відповідачеві з його автомобіля невідомими особами були викрадені готівкові грошові кошти приблизно в сумі 94000- 96 000 грн., які належали ТОВ «АВІТО».
Після виявлення зникнення грошових коштів він звернувся до керівництва ТОВ «АВІТО» з поясненням щодо зниклих коштів. На його пропозицію щодо звернення з цього приводу до правоохоронних органів з заявою про викрадення коштів йому було заборонено вступати з органами міліції у будь-які стосунки з цього приводу та робити будь-які заяви.
Незважаючи на це, його було звинувачено в заподіянні ТОВ «АВІТО» матеріальних збитків внаслідок втрати грошових коштів з його вини і поставлено перед фактом щодо наявності в нього заборгованості перед ТОВ «АВІТО» в розмірі втраченої суми грошових коштів та в грубій формі запропоновано повернути ТОВ «АВІТО» ці кошти.
Оскільки необхідної суми коштів у нього не було, з метою повернення викрадених грошових коштів Відповідачем його було примушено підписати договір позики від 14 січня 2008 року на суму 90 000 грн. Дану суму грошових коштів він був зобов'язаний повертати ТОВ «АВІТО» щотижневими платежами шляхом внесення коштів у касу підприємства. Його, також, було примушено підписати виписаний ТОВ «АВІТО» видатковий касовий ордер від 14 січня 2008 року серія 12 АААА 208490 на суму 90 000 грн.
Укладанню зазначеного договору позики передував психологічний тиск на нього з боку Відповідача, пов'язаний з обвинуваченнями його в заподіянні Відповідачеві матеріальних збитків, погрози щодо звільнення, стягнення з нього коштів у судовому порядку та притягнення його до кримінальної відповідальності за привласнення коштів підприємства.
Його було запевнене в тому, що він у будь-якому разі буде змушений повернути втрачені грошові кошти. При цьому, як запевняв Відповідач, підписання договору позики надавало йому можливість сплачувати суму недоїмки не одноразовим платежем, якого в нього не було, а щотижневими платежами, які він буде в змозі вносити в касу підприємства.
З метою спонукання до укладення правочину позики Відповідачем були застосовані до нього погрози, які полягали у здійсненні психологічного впливу, спрямованого на запевнення що відмова від вчинення правочину зашкодить інтересам його інтересам.
Спірний договір позики ним було укладено під впливом психологічного впливу та погроз Відповідача, волевиявлення на укладання договору позики у нього не було, грошей за спірним договором позики він не отримував.
Просив визнати недійсним та повернути йому сплачені ним кошти до каси ТОВ «АВІТО» в сумі 10500,00 гривень.
В судовому засіданні позивач та представник позивача заявлені позовні вимоги підтримали.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позову.
Судом першої інстанції встановлено, що14 січня 2008 року між ОСОБА_1, з однієї сторони, та ТОВ «АВІТО», з іншої сторони, було укладено договір позики, відповідно до якого Відповідачем було надано Позивачеві позику в розмірі 90 000 грн. (а.с.9).
Укладанню даного договору передувало написання позивачем відповідної заяви щодо надання йому позики в сумі 90000,00 гривень (а.с. 26).
З урахуванням цього, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що волевиявлення ОСОБА_1 на укладання спірного договору позики від 14.01.2008 було вільним і відповідало його внутрішній волі, що підтверджується написаною ним власноручно заявою про надання безвідсоткової поворотної позики. Гроші за договором позики у розмірі 90 000 грн. були передані ОСОБА_1 того ж дня, відповідно до видаткового касового ордеру та цей факт було підтверджено свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в присутності яких це відбувалося.
Посилання позивача на те, що він був змушений підписати цей договір, на факт не надання йому грошей спростовуються як показання свідків, так і матеріалами справи. Крім того, позивач не довів суду під час розгляду справи жодної обставини, на яку від посилався.
Також,судом першої інстанції встановлено, що позивачем протягом січня 2008 року - червня 2008 року поверталися кошти відповідачу, що підтверджується прибутковими касовими ордерами та не заперечувалось позивачем (а.с. 11-15).
Відповідно до ч. 2 ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Відповідно до ч. З ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Згідно з роз’ясненнями, які містяться в п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.
З урахуванням вищенаведених положень закону та встановлених обставин, суд обгрунтовано дійшов до висновку про, що позивачем не доведено факт обману, насильства, погрози і наявності їх безпосереднього зв'язку з його волевиявленням укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах, та відмовив у задоволенні позову позивача.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи, то підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає.
Керуючись ст., ст. 308, 313,315 ЦПК України, апеляційний суд –
УХВАЛИВ :
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 -ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 11 серпня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів із дня набрання законної сили.
Головуючий :
Судді: