У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2010 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Кондратьєвої О.М.
суддів Новодворської О.І. , Кіянової С.В.
при секретарі Метейко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу Державного підприємства «Артемвугілля» на рішення Центрально - Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 19 липня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Артемвугілля», що діє в інтересах структурного підрозділу шахти ім. О.І. Гайового про відшкодування моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Центрально - Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 19 липня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства «Артемвугілля», що діє в інтересах
структурного підрозділу шахти ім. О.І.Гайового на користь ОСОБА_1
у відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я, одноразово - 12000грн.
В апеляційній скарзі відповідач Державне підприємство «Артемвугілля» просить скасувати рішення, у задоволенні вимог позивача відмовити, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, не ураховано усі обставини справи.
При розгляді справи в апеляційній інстанції сторони в судове засідання не з’явилися про час та місце судового засідання були повідомлені у встановленому законом порядку.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
З матеріалів цивільної справи убачається, що у січні 2010 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до Державного підприємства «Артемвугілля», що діє в інтересах структурного підрозділу шахти ім. О.І. Гайового про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що він працював з 1977 року на різних підприємствах вугільної промисловості, а з 2005 року у відповідача на різних підземних роботах. З 12.02.2009 року його звільнено за ст.38 КЗпП України. У зв"язку зі шкідливими і небезпечними умовами праці він отримав професійне хронічне захворювання, що потягло за собою стійку втрату професійної працездатності. Після проходження тривалого лікування з 31.07.2009 року МСЕК встановило 40% стійкої втрати професійної працездатності, 20% - втрати працездатності встановлено по наслідкам трудового каліцтва, отриманого до введення у дію Закону України «Про охорону праці», а усього 60% Ці відсотки втрати профпрацездатності зберігається до теперішнього часу.
Внаслідок отримання професійних захворювань і отриманням ним стійкої втрати професійної працездатності він переживав і переживає моральні страждання, оскільки позбувся можливості реалізувати повною мірою своє право на працю і отримувати стабільно високі заробітки, окрім цього, протягом тривалого часу він відчуває фізичні страждання та змушений проходити обстеження та лікування в медичних закладах, чим порушено його плани на нормальне життя. Просив суд стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди 40 000,00грн.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги викладені в позові в повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представник відповідача на підставі довіреності Медведєв В.Ю. позовні вимоги не визнав повністю, мотивуючи тим, що вони не ґрунтуються на законі.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював на підприємствах вугільної промисловості на різних підземних роботах з 1977 року. Звільнився 12.02.2009 року.
Має зареєстрований випадок профзахворювання. За висновком МСЕК від 17.08.2009 року /серія ДОН-07 №011367/ позивачу встановлена стійка втрата професійної працездатності 40% з 31.07.2009 року у зв’язку з професійним захворюванням та визнано інвалідом 3 групи.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею ж 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди проводиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.
Відповідно ж до роз'яснень, що містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами), згідно зі ст.. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Судом також ураховано, що відповідно до ст.. 9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а згідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключена ч. З ст. 34 відповідно до положень Закону України від 23.02.2007 року № 717-5 «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Оскільки на час звернення позивача до суду Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не передбачено обов'язку «Фонду» відшкодовувати потерпілому моральну шкоду, судом зроблений правильний висновок про те, що таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, згідно з правилами ст., ст. 23, 1167 ЦК України.
Розмір відшкодування моральної шкоди в розмірі 12000 грн. відповідає роз’ясненням, які містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами).
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення ухвалено з додержанням судом норм матеріального та процесуального права, тому підстави до його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст., ст. 308, 313,315 ЦПК України, апеляційний суд ,–
УХВАЛИВ :
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Артемвугілля» відхилити.
Рішення Центрально - Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 19 липня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів із дня набрання законної сили.
Головуючий :
Судді: