Справа № 22ц-14029/2010 р. Головуючий 1 інстанції Тарасенко С.Б.
Категорія 52 Доповідач Азевич В.Б.
___________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Жданової В.С.,
суддів: Єлгазіної Л.П., Азевича В.Б.,
при секретарі Опря Ю.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до Першого воєнізованого гірничорятувального загону м. Горлівки про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та відшкодування моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівка Донецької області від 16 червня 2010 року, -
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2009 року позивач звернувся з позовом до суду про визнання недійсним наказу про його звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України та зобов’язати видати наказ про звільнення відповідно до ст. 39 КЗпП України, стягнення вихідної допомоги – 8 598-57 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з розрахунку 212-31 грн. за кожний робочий день, та відшкодування моральної шкоди 30 000 грн.
В процесі розгляду справи він уточнив свої позовні вимоги та просив змінити формулювання звільнення з п. 1 ст. 40 КЗпП України на ст. 39 КЗпП України, а інші вимоги залишив без змін.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівка Донецької області від 16 червня 2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи та ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що він погодився зі своїм звільненням на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки у період з 10 березня 2009 року по 16 березня 2009 року не вимагав від відповідача розірвання контракту і з такою завою до суду не звертався. Вважає, що звільнення за вказаною підставою позбавляє його можливості ставити перед судом питання щодо дострокового розірвання контракту на підставі ст. 39 КЗпП України.
Невиконання відповідачем п. 2.1 та п. 2.5 «Положення про грошове забезпечення особового складу Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості», яке затверджене наказом Міністерства палива та енергетики України 16.08.2002 року №484 (надалі Положення №484), вимагало від нього додаткових зусиль для організації його життя, тому на підставі ст. 237 -1 КЗпП України він має право на відшкодування моральної шкоди, але суд безпідставно відмовив у задоволенні позову у цій частині.
Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Позивач підтримав доводи апеляційної скарги.
Представник відповідача Крамінська О.І. просила її відхилити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає за необхідне її відхилити.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами і надав їм відповідну оцінку.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 17.04.1996 року по 16.03.2009 року, працюючи на посаді респіраторника.
До 02.01.2003 року трудові відносини між сторонами носили безстроковий характер, а з вказаної дати їх було врегульовано контрактом №455 від 02.01.2003 року. Позивач 10.03.2009 року подав заяву про розірвання контракту у зв’язку з порушенням уповноваженим органом законодавства про працю, на яку відповідач надав вмотивовану відповідь про незгоду з підставами дострокового розірвання контракту. При цьому позивач продовжував виконувати свої трудові обов’язки, свою заяву не відкликав та не вимагав розірвання контракту. 16.03.2009 року його було звільнено у зв’язку із скороченням штату відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Відмовляючи у задоволені позову, суд посилався на ст. 38, 39 КЗпП України та виходив з того, що отримавши незгоду відповідача розірвати строковий договір (контракт), позивач продовжував виконувати свої трудові обов’язки і не вимагав розірвання трудового договору. Процедури звільнення у зв’язку зі скороченням штату він до суду не оскаржував, чого не заперечували сторони при розгляді справи. Також суд дійшов висновку, що не підлягають задоволенню вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не доведений факт порушення його трудових прав.
Судова колегія вважає за можливе погодитися з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Як передбачено ст. 39 КЗпП України строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.
Спори про дострокове розірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.
Як вбачається з матеріалів справи, з позивачем було укладено контракт від 02.03.2003 року № 455 строком по 03.01.2004 року до якого, внеслися зміни відповідними угодами стосовно строку контракту, посадового окладу та доплати за роботу у нічний час (остання угода підписана 31.12.2008 року). ( а. с. 40-43, 131 - 136)
Зокрема вказаним контактом № 455 передбачені підстави його розірвання.
З заяві позивача від 10.03.2009 року вбачається, що він просив розірвати контракт достроково, оскільки порушено повідомлення про зміну умов праці – доплати за роботу у нічний час та невиконання вимог п. 2.1. та п. 2.5. Положення. (а. с. 31 )
Відповідач відмовив йому у цьому та наказом від 11.03.2009 року № 29/к позивача було звільнено за скороченням штату з 16.03.2009 року. Як вбачається з табелю виходів, ОСОБА_1 продовжував працювати до звільнення. (а. с. 32-36)
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 4 п. 12 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», відповідно до ст. 39 КЗпП працівник вправі вимагати розірвання строкового трудового договору при наявності для цього поважних причин (ч. 1 ст. 38 КЗпП). Спори про дострокове розірвання такого трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розгляду трудових спорів (статті 224, 231, п. 1 ст. 232 КЗпП).
Проте позивач звернувся з позовом про зміну причин формулювання наказу стосовно підстави звільнення, що не суперечить вимогам законодавства.
Щодо вимог про стягнення доплати за роботу у нічний час, розміру окладу та невиплати щорічної матеріальної допомоги, то згідно пн. 1.2 п. 1 Положення №484 воно поширюється на основний і допоміжний склад Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості (далі - ДВГРС) і визначає умови та розміри оплати праці її працівників на підставі законодавчих та нормативно-правових актів України, генеральної, галузевої угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань, передбачених планом використання бюджетних коштів та інших доходів.
Визначаючи розмір оплати позивачу відповідач керувався контрактом, угодами до нього, колективним договором з урахуванням бюджетних асигнувань.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову у задоволені позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
На підставі наведеного, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуально права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівка Донецької області від 16 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: