Справа № 22ц-15330/2010 р.             Головуючий в 1 інстанції Янчук Т.О.

Категорія 32                         Доповідач Азевич В.Б.

___________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2010 року             Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Зубової Л.М.,

суддів: Могутової Н.Г., Азевича В.Б.,

при секретарі Лєдовській О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2  про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’ю, треті особи – Відкрите акціонерне товариство «Донецькобленерго», Донецьке обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності,

за апеляційними скаргами ОСОБА_1,  ОСОБА_2 на рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 1 липня 2010 року, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 1 липня 2010 року частково задоволений зазначений позов з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди стягнуто 6 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. З відповідача стягнуто в доход держави судовий збір у розмірі 8-50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – 120 грн.

Н вказане рішення позивач та відповідач подали апеляційні скарги.

Позивач зазначає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та просить ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі, а саме стягнути на відшкодування матеріальної шкоди – 30 392 грн. та компенсацію моральної шкоди – 30 000 грн.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги посилається на те, що суд не прийняв до уваги той факт, що на попередніх засідання суду встановлений причинно-наслідковий зв’язок між діями відповідача та завданням шкоди здоров’ю.

Висновком МСЕК від 13.11.2007 року йому була встановлена II група інвалідності, і він втратив працездатність, тому відповідно до ст. 1197 ЦК України має право на відшкодування втраченого заробітку, який визначається виходячи з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Окрім того, суд стягнув компенсацію моральної шкоди у розмірі, що не відповідає характеру та ступеню душевних страждань.

Також, згідно ст. 1195 ЦК України він має право на відшкодування за рахунок відповідача втраченого заробітку, додаткових витрат, пов’язаних з необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків та інших.

Вважає, що суд не врахував вказаного вище та ухвалив неправомірне рішення.

Відповідач в апеляційні скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції,  оскільки воно ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове – про відмову у задоволені позову.

Вважає, що не винен у даній ДТП, а його вина не доведена при розгляді справи. На його думку, суд зробив свій висновок лише на підставі постанови Будьоннівського районного суду м. Донецька від 3 вересня 2007 року, якою кримінальна справа у відношенні нього за ч. 1 ст. 286 КК України була закрита на підставі акту про амністію. На його думку, наявність такої постанови не звільняє позивача від доказування його вини у ДТП, оскільки відсутній обвинувальний вирок у справі, що була закрита на підставі подання слідчого. Після закриття кримінальної справи у відношенні нього не була порушена справа про адміністративне правопорушення за порушення п. п. 2.9, 10.1 Правил дорожнього руху, тому відповідач вважає, що його вина у порушенні зазначених пунктів Правил не доведена.

Окрім того, вважає, що позивач не довів вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди. Надавши висновок МСЕК про встановлення йому групи інвалідності, позивач не надав суду доказів, які би свідчили про ступень втрати працездатності.

Також відповідач вказує на те, що суд не дав належної оцінки тому факту, що позивач знаходився у його автомобілі у якості пасажира, та не з’ясував природу правовідносин, що виникли між ними.

Вважає, що суд стягнув з нього витрати на ІТЗ не пропорційно задоволеним вимогам.  

Позивач та його представник ОСОБА_3 підтримали доводи своєї апеляційної скарги, та просили відхилити скаргу відповідача.

Відповідач та його представник ОСОБА_4 заперечували про доводів скарги позивача, та просили задовольнити їх скаргу.

Донецьке відділення Фону соціального страхування з тимчасової втрати працездатності подало заяву про розгляд справи за відсутності представника відділення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне їх відхилити.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами і надав їм відповідну оцінку.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 травня 2007 року сталася ДТП внаслідок якої, позивач ОСОБА_1 був травмований і йому було завдано тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Постановою Будьоннівського районного суду м. Донецька від 3 вересня 2007 року ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності за ст. 286 КК України, а саме за порушення п. п. 2.9, 10.1 Правил дорожнього руху в результаті чого, сталася вказана вище ДТП. Як зазначено в постанові, останній визнав себе винним у скоєнні злочину. Вказану постанову відповідач не оскаржив та не наполягав на винесені виправдовувального вироку.

Як передбачено ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При розгляді справи апеляційним судом відповідач не заперечував того факту, що він управляв автомобілем у якому знаходився позивач, та порушив правила дорожнього руху. Проте вказував на те, що ОСОБА_1 втрутився у керування автомобілем, і своїми діями сприяв виникненню небезпечній дорожній ситуації.

З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності його вини у ДТП не заслуговують на увагу.

Що стосується витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, то суд врахував вимоги п. 3 ч. 3 ст. 81 ЦПК України згідно з якою, позивач  не сплачує витрати на ІТЗ при зверненні до суду, а також положення ст. 88 ЦПК України та постанови КМ України від 21 грудня 2005 року №1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів».

Задовольняючи позов в частині відшкодування моральної шкоди місцевий суд виходив з того, що ДТП сталася з вини відповідача, прийняв до уваги вказану вище постанову суду про закриття кримінальної справи у відношенні ОСОБА_2, та стягнув на її відшкодування грошову компенсацію у розмірі 6 000 грн.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Апеляційний суд вважає за можливе погодитися з розміром компенсації моральної шкоди, оскільки він визначений з урахуванням  характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, погіршення його здібностей, ступеня вини відповідача, а також з врахуванням вимог розумності і справедливості.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення втраченого заробітку, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач знаходився на лікарняному з 15.05.2007 року по 08.11.2007 року, питання щодо виплати йому матеріального забезпечення внаслідок тимчасової втрати працездатності було предметом розгляду комісії із соціального страхування і йому виплачені конкретні суми, виходячи з страхового стажу - 100% до заробітної плати. Оскільки позивач заявляв вимоги про стягнення втраченого заробітку саме за цей період, суд розглянув позов в межах позовних вимог.

Також суд відмовив у стягненні витрат, пов’язаних з лікуванням – придбання ліків на суму 1 408-74 грн., оскільки при розгляді справи було встановлено і не заперечувалося  сторонами, що відповідач надав позивачу на лікування гроші у розмірі 3 500 грн., що покриває розмір витрат на лікування, доведений позивачем.

З урахуванням вимог закону суд першої інстанції не задовольнив вимоги про стягнення витрат на посилене харчування на загальну суму 13 000 грн. (із розрахунку 50 грн. за день х 260 днів), у зв’язку з тим, що позивач не надав належних доказів необхідності такого харчування та доказів понесення ним витрат саме на таке харчування.  

Відповідно до положень ч. 1 - 3 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.  Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови від 27 березня 1992 року N 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо в потерпілого у зв'язку з ушкодженням здоров'я є потреба у додаткових витратах на медичну та соціальну допомогу, що підтверджується із зазначенням їх тривалості висновком МСЕК, вони компенсуються Фондом відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону N 1105-XIV. Додаткові витрати потерпілих, на яких дія цього Закону не поширюється (потреба в них та їх тривалість мають підтверджуватися висновком судово-медичної експертизи), підлягають стягненню з особи, відповідальної за шкоду, на підставі ст. 455 ЦК. При вирішенні таких вимог судам належить виходити з того, що компенсація (відшкодування) витрат на додаткове харчування, якщо його неможливо забезпечити в лікувально-профілактичному або реабілітаційному закладі, визначається за раціоном, складеним дієтологом чи лікарем, який лікує, та затвердженим МСЕК (у відповідних випадках - судово-медичною експертизою) на підставі інформації органів державної статистики про середні ціни на продукти харчування в торговельній мережі того місяця, в якому їх придбали.

З огляду на наведене, вимоги позивача про стягнення матеріальної шкоди не ґрунтуються на обставинах справи та на нормах діючого законодавства.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Виходячи з викладеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг суттєвими не являються, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуально права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

 Таким чином, апеляційні скарги позивача та відповідача слід відхилити, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін.  

Керуючись ст. ст. 303 ч.1,  307 ч. 1 п. 1, 308 ЦПК України, апеляційний суд,  

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2  відхилити.

Рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 1 липня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:                 Судді: