СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
06 липня 2010 року Справа № 2-32/1842-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
позивача: Мельнікова Тетяна Володимирівна, довіреність № 010-Д від 05.01.10, відкрите акціонерне товариство "Крименерго";
відповідач: не з'явився, фізична особа-підприємець ОСОБА_1;
третьої особи: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Остап";
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Барсукова А.М.) від 27 травня 2010 року у справі № 2-32/1842-2010
за позовом відкритого акціонерного товариства "Крименерго" (вул. Київська, 74/6, місто Сімферополь, 95034)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Остап" (вул. Аеродромна, 65, смт. Роздольне, 96200)
про розірвання договору
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство „Крименерго” звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про розірвання договору про поставку електричної енергії № 337 від 03 липня 2006 року.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 квітня 2010 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено товариство з обмеженою відповідальністю „Остап” (а.с. 39).
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 травня 2010 року позов задоволено, розірвано договір № 337 від 03 липня 2006 року про поставку електричної енергії, укладений між відкритим акціонерним товариством „Крименерго” та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, вирішено питання про розподіл судових втрат.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа –підприємець ОСОБА_1 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 травня 210 року скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Так, за твердженням заявника апеляційної скарги, поза увагою місцевого господарського суду залишилось те, що незважаючи на прийняття господарським судом Автономної Республіки Крим рішення про визнання договору оренди, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю „Остап” та суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1, недійсним, майно з користування відповідача не вибуло, оскільки судом не застосовано двосторонньої реституції, що є підставою для продовження права володіти і користуватися об’єктом нерухомості.
Апеляційна скарга прийнята до розгляду Севастопольського апеляційного господарського суду колегією суддів у складі: головуючий –суддя Антонова І.В., судді Котлярова О.Л., Ткаченко М.І.
У судове засідання, призначене на 06 липня 2010 року, відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та представник третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю "Остап" не з'явилися, про час та місце розгляду справи сповіщалися належним чином, причин своєї неявки суду не повідомили.
Оскільки явка в судове засідання представників - це право, а не обов’язок сторін, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися.
Переглянувши рішення суду першої інстанції в порядку статей 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
03 липня 2006 року між відкритим акціонерним товариством „Крименерго” (постачальник) та суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (споживач) укладено договір № 337 про поставку електричної енергії на об'єкти відповідача у смт. Роздольне (а.с. 9-12).
Відповідно до пункту 1 постачальник постачає електричну енергію споживачу, а споживач сплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатку до договору, які є його неневід’ємною частиною.
Згідно з пунктом 9.7 договору він діє з дня підписання до 31 грудня 2006 року. Договір вважається щорічно продовженим на рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про його розірвання або перегляд.
11 січня 2010 року за вих. № 53-01/28/026 відкритим акціонерним товариством „Крименерго” суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 направлено листа з пропозицією розірвати договір № 337 від 03 липня 2006 року, який залишився без відповіді (а.с. 22).
Підставою для розірвання договору стало рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 2009 року у справі № 2-2/3698-2009 про визнання договору оренди від 03 січня 2006 року, укладеного між товариством з обмеженою відовідальністю "Остап" та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1, недійсним.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 з огляду на наступне.
Згідно з частинами 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 26 Закону України „Про електроенергетику” та пункту 1.1 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою N 28 від 31 липня 1996 року Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02 серпня 1996 року за N 417/1442, споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником, а взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії) регулюють вказані правила. Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).
Згідно з пунктом 1.2 Правил договір про постачання електричної енергії - домовленість двох сторін (постачальник електричної енергії за регульованим тарифом і споживач), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час продажу постачальником за регульованим тарифом електричної енергії споживачу за тарифами, які регулюються відповідно до законодавства України.
Згідно з пунктом 5.4 Правил користування електричною енергією для укладення договору про постачання електричної енергії, договору про технічне забезпечення електропостачання споживача або договору про спільне використання технологічних електричних мереж заявник (споживач, власник технологічних електричних мереж (основний споживач) або субспоживач) має надати відповідній організації такі документи, як, зокрема, копію документа, яким визначено право власності чи користування на об'єкт (приміщення) або копію документа, що підтверджує право власності чи користування на земельну ділянку (у разі відсутності на відповідній земельній ділянці об'єкта).
Як правильно встановлено місцевим господарським судом, правовою підставою для укладення з відповідачем договору на поставку електричної енергії була наявність укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю „Остап” договору оренди будівель майстерень, розташованих у смт. Роздольне, Кр.Шосе 19-а, від 03 січня 2006 року.
Частиною 1 статті 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Відповідно до частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 2009 року у справі № 2-2/3698-2009, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2009 року, договір оренди будівель майстерень, розташованих за адресою: смт. Роздольне, Кр. Шосе, буд 19-а, від 03 січня 2006 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Остап” та суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1, визнано недійсним (а.с. 16-20).
Як зазначалось вище, пунктом 9.7 договору передбачено, що він може бути розірвано в будь - який строк з ініціативи однієї із сторін в порядку, визначеному діючим законодавством.
Відповідно до частин 3, 4 статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки відповідач на теперішній час займає приміщення майстерень без достатніх правових підстав, це є істотною зміною обставин та підставою для розірвання спірного договору у судовому порядку.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги доводи відповідача стосовно необґрунтованості заявлених позовних вимог з огляду на відсутність у пункті 2.5 договору такої підстави для його розірвання, як володіння об’єктом нерухомості буз достатнього правового обґрунтування, а також незастосування господарським судом Автономної Республіки Крим двосторонньої реституції при ухваленні рішення про визнання договору оренди недійсним, що, на думку відповідача, є підставою продовжувати володіти та користуватись об’єктом нерухомості до його витребування.
Так, відповідно до частини 1 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що повернення відповідачем нерухомого майна за визнаним в судовому порядку недійсним договором оренди є не його правом, а є його обов’язком. А несповіщення енергопостачальника про зміну користувача об'єкту, на який здійснюється енергопостачання, є порушенням пункту 2.5 договору в частині обов’язку відповідача сповіщати постачальника про зміну власника.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з господарським судом Автономної Республіки Крим про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Оскільки рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, та при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 травня 2010 року залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді