Справа №  2-969/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

15 вересня 2010 року Чернігівський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючої – судді: Шитченко Н.В.,

при секретарі:  Борисенко О.І.,

з участю позивача ОСОБА_1,

адвоката позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

адвоката відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чернігові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Чернігівського РВ УМВС України в Чернігівській області про визнання права на користування житлом та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з  позовом, в якому просить визнати за ним право на користування житловим приміщенням, розташованим по АДРЕСА_1, Чернігівського району та області, власником якого являється відповідач, мотивуючи заявлені вимоги тим, що він постійно без реєстрації проживає за вказаною адресою з 2008 року, являється членом сім’ї ОСОБА_3 і іншого місця проживання не має.

    В судовому засіданні позивач та його адвокат заявлені вимоги підтримали, просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Доповнили, що  ОСОБА_1. звертався до відповідача з пропозицією в досудовому порядку вирішити питання його реєстрації за місцем проживання, проте, дружина не дає відповідної згоди, тому він змушений звертатись до суду.

      Відповідач та її адвокат позов не визнали, пояснивши, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинені з 2005 року, ОСОБА_1 вселився до належного їй будинку всупереч її волі і подальше спільне проживання сторін в межах одного домоволодіння неможливе.

    Представник відповідача Чернігівського РВ УМВС України в Чернігівській області в судове засідання не з’явився, надавши заяву про розгляд справи без його участі, проти задоволення позову письмових заперечень не виклав.

    Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що знає сторін біля 5 років, оскільки працювала у них продавцем під час проживання подружжя на території Російської Федерації. Вже в 2005 році між чоловіком та дружиною стосунки були суто діловими і їх шлюб носив формальний характер. В 2008 році після депортації з Росії позивач переїхав до України і, не повідомивши дружину, вселився до будинку за адресою: АДРЕСА_1, Чернігівського району та області. Через кілька місяців до України повернулась і відповідач, але стосунки в родині залишились неприязними.

    Допитаний в якості свідка ОСОБА_6 пояснив, що являється братом відповідача і тимчасово мешкав, здійснюючи ремонт, у придбаному нею будинку в АДРЕСА_1 в 2008 році в той час, коли до туди приїхав позивач. Він обізнаний, що сестру це здивувало, оскільки, приїхавши на Україну через кілька місяців потому, ОСОБА_3 висловлювала своє незадоволення тим, що чоловік не повернувся на батьківщину. Пояснював, що подружжя лише формально перебувало у шлюбі, фактично спільне господарство родина не вела.

    ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суду розповіли, що є односельцями сторін і обізнані про те, що подружжя в 2008 році придбало будинок  в с. Количівка. Зазначили, що спочатку до України приїхав ОСОБА_1, а за кілька місяців потому – відповідач. Вказували, що завжди вважали сторін однією родиною і про наявність в сім’ї сварок або неприязних відносин не обізнані. Підтвердили, що позивач з 2008 року постійно проживає в АДРЕСА_1, Чернігівського району та області.  

    Заслухавши пояснення сторін та свідків, дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Сторонами не оспорювалось, що на час розгляду даної цивільної справи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у шлюбі, що був зареєстрований відділом РАГС Роменського міського управління юстиції Сумської області 27 серпня 1994 року (а.с. 6). Від шлюбу подружжя має неповнолітню дитину ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).

    ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 21 вересня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу за реєстровим № 2940 (а.с. 11) являється власником житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, Чернігівського району та області. У вказаній садибі з 19 червня 2007 року зареєстрована відповідач та її дочка ОСОБА_9 (а.с. 15).

Згідно наданої позивачем посвідки на постійне проживання (а.с. 29), місцем реєстрації ОСОБА_1 зазначено АДРЕСА_2. Разом з тим, в ході розгляду справи встановлено, що позивач за місцем реєстрації ніколи не мешкав. Поясненнями сторін, свідків, а також довідкою Іванівської сільської ради з № 567 від 17 травня 2010 року (а.с. 8) та актом цього органу місцевого самоврядування від 5 серпня 2010 року (а.с. 21) підтверджується, що позивач постійно фактично без реєстрації мешкає у спірному будинку з 2008 року та має в ньому особисті речі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 156 Житлового кодексу України член сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням на рівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім’ї власника належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64  Житлового кодексу України, в тому числі кожен з подружжя. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.  

    За змістом ч. 1 ст. 405 Цивільного кодексу України, члени сім’ї власника житла мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Позбавлення такого можливо лише в разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік.

Суду не надано належних доказів на підтвердження того, що позивач вселився до спірного будинку самовільно без згоди відповідача і всупереч її волі. Пояснюючи суду про те, що проживання ОСОБА_1 в належному їй будинку носило тимчасовий характер, оскільки було пов’язане з питаннями легалізації його проживання на території України, відповідач не змогла пояснити, чому з 2008 року, що є часом отримання позивачем посвідки на постійне проживання на території України, вона не зверталась до сільської ради, правоохоронних органів або до суду з питанням про його виселення з будинку. Будь-яких інших угод з приводу користування позивачем житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, не укладалось.

Шлюб сторін на час розгляду цієї справи не розірвано. Суд не бере до уваги пояснення свідків ОСОБА_6 та  ОСОБА_5 з приводу відсутності у сторін спільного господарства та формальності шлюбних стосунків, оскільки вважає, що вказані питання являються суто приватними, достеменно про відносини подружжя у шлюбі сторонні особи не можуть бути обізнаними. Крім цього, стверджуючи про наявність неприязних відносин між сторонами, свідки не заперечували, що весь цей час подружжя проживало разом і вело спільний бізнес, а відповідач, перебуваючи на території Російської Федерації в 2008 році, передавала чоловіку значні суми коштів для вирішення питання депортації. Суду не надано також відповідного судового рішення про встановлення режиму окремого проживання між подружжям, а отже, юридично відповідач не намагалась будь-яким чином  відокремити свій майновий або сімейний статус протягом двох останніх років.

Не може свідчити про неможливість спільного проживання та наявність неприязних стосунків, на думку суду, наданий стороню відповідача висновок Чернігівського РВ УМВС України в Чернігівській області від 15 серпня 2010 року (а.с. 32), оскільки ОСОБА_3 звернулась до правоохоронних органів лише після відкриття провадження в даній цивільній справі. Крім того, позивач з приводу викладених у висновку обставин не опитувався і зазначені в ньому обставини викладені лише зі слів відповідача. Належних доказів щодо наявності неправомірної поведінки ОСОБА_1 відносно своєї дружини на протязі останніх двох років стороною відповідача не надано. Реєстрація позивача у жилому приміщенні, в якому він фактично мешкає, не позбавить ОСОБА_3 можливості розпоряджатись своїм майном.  

Статтею 3 Закону „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11 грудня 2003 року, № 1382-ІV визначено, що реєстрацією є внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої
влади з питань реєстрації.

За змістом ст. 6 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від  11 грудня 2003 року, № 1382-ІV громадяни України, а також іноземці і особи без громадянства зобов’язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.  Статтею 10 цього закону визначено,  що у разі внесення під час реєстрації помилкових відомостей орган реєстрації зобов’язаний на підставі поданих особою достовірних відомостей внести необхідні зміни до реєстраційного обліку.  

Виходячи з наведеного, суд вважає, що заявлені ОСОБА_1 вимоги слід задовольнити, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що він на законних підставах мешкає на території України, являється членом сім’ї власника будинку, постійно проживає в ньому, проте позбавлений можливості внести відомості до паспортного документу щодо свого фактичного місця проживання з відповідним внесенням цих достовірних відомостей до реєстраційного обліку. З урахуванням того, що без згоди власника будинку здійснити перереєстрацію місця проживання позивача неможливо, а відповідач такої згоди не надає, суд вважає необхідним зобов’язати Чернігівський районний відділ УМВС України в Чернігівській області провести перереєстрацію місця проживання ОСОБА_1 без такої згоди.  

    Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, судовий збір в сумі 8 грн. 50 коп., а також 37 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 213 - 215 ЦПК України ч. 1 ст. 405 Цивільного кодексу України, ст. 156 Житлового кодексу України, ст.ст. 6, 10, 11 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від  11 грудня 2003 року, № 1382-ІV, -

В И Р І Ш И В:

    Позов ОСОБА_1  до ОСОБА_3, Чернігівського РВ УМВС України в Чернігівській області про визнання права на користування житлом та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

    Визнати за ОСОБА_1 право на користування житловим приміщенням в домоволодінні по АДРЕСА_1, Чернігівського району та області.

    Зобов’язати Чернігівський районний відділ УМВС України в Чернігівській області провести перереєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, Чернігівського району та області.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь  ОСОБА_1  судовий збір в сумі 8 грн. 50 коп. та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Чернігівської області через Чернігівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                                                 Н.В. Шитченко