Справа №  2-912/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

24 вересня 2010 року                                                 м. Чернігів

Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі:

    головуючої – судді Шитченко Н.В.,

      при секретарі – Борисенко О.І.,

    з участю позивача – ОСОБА_1,

    адвоката позивача – ОСОБА_2,

    відповідача – ОСОБА_1,

    адвоката відповідача – ОСОБА_3,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про захист права власності та виселення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом, в якому просять виселити відповідача з належного їм на праві власності житлового будинку, розташованого  по АДРЕСА_1, Чернігівського району та області, усунувши таким чином перешкоди у здійсненні ними права власності на належне їм майно, оскільки ОСОБА_1, не являючись членом їх сім’ї, грубо порушує правила співжиття.

    В судовому засіданні позивач та її адвокат заявлені вимоги підтримали, просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

      Відповідач та його адвокат позов не визнали, пояснивши, що ОСОБА_1 під час шлюбу з позивачем брав участь у будівництва домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, Чернігівського району та області.

    Вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Встановлено, що позивачам на праві власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, Чернігівського району та області  (а.с. 8-11). На час розгляду даної справи в домоволодінні зареєстрований і мешкає відповідач ОСОБА_1, позивач з травня 2010 року проживає за іншою адресою в тому ж населеному пункті разом зі своїми батьками. Шлюб між подружжям розірвано 1 червня 2010 року за рішенням Чернігівського районного суду.

З пояснень позивача, а також досліджених в судовому засіданні відмовних матеріалів, наданих Чернігівським РВ УМВС України в Чернігівській області, та наявних в них постанов про відмову в порушенні кримінальної справи за зверненнями ОСОБА_1 від 13 липня  та 19 серпня 2009 року, 13 травня та 14 червня 2010 року вбачається, що між колишнім подружжям існують неприязні відносини, зумовлені тим, що відповідач зловживає алкогольними напоями. Разом з тим, у відмовних матеріалах відсутні посилання порушення відповідачем правил співжиття і за зверненнями ОСОБА_1 в усіх випадках винесено постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за п. 2 ст. 6 КПК України, тобто за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину. Будь-яких заходів громадського впливу в ході перевірки щодо відповідача не застосовувалось, до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не притягувався. Як вбачається з відмовних матеріалів, з наведеними вище постановами позивач ознайомлена і їх не оскаржувала.

Згідно з ч. 4 ст. 65 Житлового кодексу України до членів сім’ї власника будинку  (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього кодексу, зокрема, і один з подружжя. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє членів сім’ї права користуватись займаним приміщенням.

Відповідно до ст. 157 Житлового кодексу України членів сім’ї власника житлового будинку може бути виселено у випадках, передбачених ст. 116 цього кодексу, а саме, якщо вони систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила співжиття, роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними. Виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Під систематичним порушенням правил співжиття слід розуміти вчинення двох і більше таких правопорушень. При цьому, наведеною нормою закону передбачено, що  для виселення необхідно, щоб до винної особи були застосовані засоби запобігання чи громадського впливу.

Таким чином, в ході розгляду справи встановлено, що відповідач являється колишнім членом сім’ї власника будинку, який правомірно заселився до домоволодіння. Суду не надано належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 систематично порушує саме правила співжиття, а також того, що до нього застосовувались заходи запобігання і громадського впливу.

Об’єктом права власності, яке позивач вважає порушеним, є жиле приміщення – будинок, а отже режим проживання в ньому регулюється нормами Житлового кодексу України, тому суд вважає, що до вирішення спірних правовідносин неможливо застосувати положення Цивільного кодексу України, які регулюють захист права власності особи. Відповідно до ст. 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення, або обмежений у праві користування ним інакше, як з підстав і в порядку, передбачених законом. Та обставина, що особа є власником жилого приміщення, а отже має охоронюване законом право володіти, розпоряджатись і користуватись належним йому майном, сама по собі не може бути підставою для виселення інших осіб, які там правомірно проживають.  

    Виходячи з наведеного, заявлений ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є передчасним, оскільки не ґрунтується на доказах, а отже задоволенню не підлягає.  

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212, 213 - 215 ЦПК України, ст.ст. 316, 317, 319, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст. 9, 116, 150, 156, 157 Житлового Кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про захист права власності та виселення – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Чернігівської області через Чернігівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                                                         Н.В. Шитченко