Справа №  2-607/2010

  Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

24 вересня 2010 року Чернігівський районний суд Чернігівської області в складі:

    головуючої – судді Шитченко Н.В.,

при секретарі Борисенко О.І.,

з участю представника прокуратури Чернігівського району – Сапон О.А.,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом прокурора Чернігівського району в інтересах ОСОБА_3 до Киселівської сільської ради, Чернігівського району та області, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання незаконним державного акту на право власності на землю, -

В С Т А Н О В И В:

      Прокурор Чернігівського району звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_3, в якому просив визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Киселівської сільської ради, Чернігівського району та області від 15 серпня 2001 року, № 95 „Про уточнення розміру земельної ділянки”, яким ОСОБА_5 було виділено 0,16 га землі за рахунок ділянки позивача, а також визнати недійсним  укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 договір купівлі-продажу від 21 серпня 2002 року за реєстровим № 1-2579 та визнати незаконним виданий на його підставі державний акт на право власності на землю на ім’я ОСОБА_6, мотивуючи свої вимоги тим, що земля відповідачу  ОСОБА_5 надана з порушенням вимог земельного законодавства.  

В судовому засіданні представник прокуратури Чернігівського району позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_6 позов не визнала, пояснюючи, що відповідачем землю у власність отримано правомірно. Крім того, вважала, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом.

Представник відповідача Киселівської сільської ради, Чернігівського району та області, належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, в судове засідання не з’явився, надав заяву, в якій просив слухання справи проводити без його участі.

Відповідач ОСОБА_5, належним чином відповідно до положень ч.ч. 4, 5 п. 5 ст. 74 ЦПК України, повідомлений про час і місце судового розгляду, в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

    Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази у справі, розглянувши справу в межах заявлених вимог, судом встановлено наступне.

    Рішенням виконавчого комітету Киселівської сільської ради, Чернігівського району та області від 15 серпня 2001 року № 15 (а.с. 8) внесено зміни в рішення виконкому сільської ради від 2 липня 1993 року щодо площі земельної ділянки ОСОБА_8 і встановлено її розмір по фактичному обміру 0,16 га.

    На підставі наведеного рішення ОСОБА_8 отримав державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_1 (а.с. 32). В подальшому, 21 серпня 2002 року між цим відповідачем та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, Чернігівського району та області, та земельної ділянки  розміром 0,16 га в межах згідно з планом для будівництва і обслуговування житлового будинку (а.с. 31). Наведений договір посвідчено державним нотаріусом Чернігівської районної державної нотаріальної контори за реєстровим № 1-2579. На його підставі ОСОБА_6 на час розгляду справи являється власником спірної земельної ділянки, що посвідчується державним актом на право власності на землю серії НОМЕР_2 (а.с. 12).  

    Як свідчить надана суду копія рішення 11 сесії 21 скликання Киселівської сільської ради, Чернігівського району та області, ОСОБА_3, а не ОСОБА_3, виділено в с. Брусилів земельну ділянку під забудову в розмірі 0,12 га. З наданих прокурором документів вбачається, що межи земельної ділянки позивача були винесені в натурі на місцевості в 1992 році (а.с. 13), тобто позивач була достеменно обізнана, де саме розташована та якого розміру має бути її земельна ділянка. Документації з приводу того, земельною ділянкою якого розміру в даний час користується позивач, всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України суду не надано.

Оскільки спірні відносини з приводу передачі ОСОБА_5 землі виникли під час дії Цивільного кодексу УРСР (в ред. 1963 року) та Земельного кодексу України в ред. 1990 року, суд керується їх положеннями при вирішенні даного спору в частині вимог про скасування рішення сільської ради. Статтею 44 Земельного кодексу визначено, що поновлення порушених прав землекористувачів здійснюється Радами народних депутатів, судом. Положеннями ст. 112 цього кодексу визначено, що рішення органу місцевого самоврядування з земельних питань можливо було оскаржити до суду. Статтею  71 Цивільного кодексу визначено, що загальний строк для захисту права, за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Згідно з положеннями ст. 76 цього кодексу перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права. ОСОБА_3 звернулась до органів прокуратури лише в травні 2009 року (а.с. 10), хоча як землекористувач, не могла не знати про зменшення розміру її земель.  

Тому суд не бере до уваги викладені в позові доводи про те, що ОСОБА_3 не могла своєчасно дізнатись про порушення своїх прав, оскільки не погоджувала межи земельної ділянки при її приватизації ОСОБА_8 При цьому, як вбачається з наданих стороною відповідача фотографій, ділянка ОСОБА_6 обнесена парканом, тобто її межи чітко визначені. Суду не представлено також доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 зверталась до Киселівської сільської ради з відповідними заявами щодо з’ясування розміру земельної ділянки ОСОБА_8 та неправомірності дій органу місцевого самоврядування щодо її збільшення.

Виходячи з вимог ст. 80 Цивільного кодексу УРСР закінчення строку позовної давності є підставою для відмови у позові. Положення ст. 75 кодексу свідчать про обов’язок суду застосувати строк позовної давності при вирішення спору незалежно від заяви сторін. На застосуванні строків звернення до суду наполягала представник ОСОБА_6 в ході розгляду справи. Суд погоджується з думкою сторони відповідача, що строки звернення до суду ОСОБА_3 пропущені. Поновити їх сторона позивача не просить і в ході судового розгляду підстав для такого поновлення не встановлено.

При вирішенні даного спору суд зважає також на те, що адреса місця розташування земельної ділянки, яка виділена ОСОБА_3, в будь-яких наданих суду документах не зазначена, в рішенні органу місцевого самоврядування про виділення землі прізвище та по батькові особи не збігається з іменем та по батькові позивача, а акт винесення меж земельної ділянки в натурі не містить всіх необхідних реквізитів, зокрема, дати складання, поштової адреси, підписів відповідних посадових осіб, засвідчених печатками. В ньому зазначено, що суміжним землекористувачем ОСОБА_3 являється ОСОБА_5, проте інших даних, які ідентифікують його, як особу відповідача, не визначено. Натомість, в державних актах ОСОБА_8 та ОСОБА_6, як суміжний землекористувач, позивач не зазначена.

При цьому, звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу, що був укладений між відповідачами, прокурор не зазначає правових підстав, виходячи з яких правочин має бути визнаний недійсним. Ним залишено поза увагою також те, що разом з землею ОСОБА_8 відчужив ОСОБА_6 і будинок з надвірними будівлями. Будь-яке правове обґрунтування в заяві прокурора щодо домоволодіння відсутнє, хоча ставиться питання про визнання правочину недійсним в цілому, а не в частині, що стосується земельної ділянки.

    Крім цього, відповідач ОСОБА_6 являється добросовісним набувачем спірної землі, оскільки набула право власності на неї на підставі належно оформленого договору купівлі-продажу. В ході розгляду справи представником прокуратури не заперечувалось, що при цьому сама відповідач будь-яких норм земельного або цивільного законодавства не порушила.

Ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, на який посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, визначено можливість визнання недійсним правочину у зв’язку з недодержанням сторонами у момент його вчинення загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених у ст. 203 Цивільного кодексу України. Проте, ст. 216 цього кодексу визначено особливі правові наслідки недійсності правочину, а саме, передбачена можливість застосування реституції і відновлення становища, яке існувало до порушення права, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже,  на правочин, укладений з порушенням вимог закону, не поширюється  дія загального правила про наслідки недійсності правочину, якщо в законі передбачені інші наслідки такого порушення. Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач, яким являється ОСОБА_6, набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України це майно не може бути витребуване у нього.

За змістом ст. 388 Цивільного кодексу України добросовісним вважається придбання майна не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати. Наслідком укладання такої угоди може бути повернення майна з чужого незаконного володіння. Разом з тим, ця вимога прокурором не заявлялась.    

Виходячи з наведеного, суд вважає, що правові підстави для задоволення заявленого прокурором Чернігівського району в інтересах ОСОБА_3 позову про скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання незаконним державного акту на право власності на землю, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 84, 88, 209, 212, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 71, 75, 76, 80 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 44, 103, 112 Земельного кодексу України в ред. 1990 року, ст. ст. 116, 120, 125, 126, 158 Земельного кодексу України, ст.ст. 321, 373, 388 Цивільного кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову прокурора Чернігівського району в інтересах ОСОБА_3 до Киселівської сільської ради, Чернігівського району та області, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання незаконним державного акту на право власності на землю – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Чернігівської області через Чернігівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.    

    Суддя                                                                                                      Н.В. Шитченко