ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
20.11.2006 Справа №8/333
м. Полтава
за позовом Полтавського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Полтава
до Приватного сільськогосподарського підприєиства "Хлібороб", с. Мар"янівка
про стягнення 14055,00 грн.
Суддя Плеханова Л.Б.
Представники:
від позивача: Прохорова Н.М. дор. № 04-3/11 від 10.01.06р.
від відповідача: Стребко В.І. дор. № 281 від 07.11.06р.
В судовому засіданні 09.11.2006р. оголошена перерва. Постанови приймається в умовах перерви відповідно до вимог 150 КАС України.
Суть спору: Розглядається позов Полтавського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до Приватного сільськогосподарського підприємства “Хлібороб” про стягнення 14 055,00 грн. штрафних санкцій.
Відповідач у відзиві проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що ним були створені місця для інвалідів, тобто виконано норматив щодо працевлаштування інвалідів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, в с т а н о в и в:
Відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” з 01.08.2001р. для всіх підприємств, установи і організацій, незалежно від форм власності і господарювання встановлено норматив створення робочих місць, визначений в розмірі 4% від середньоспискової чисельності робочих. На підприємстві відповідача дана чисельність складає 115 місця, тобто норматив складає 5 робочих місця. Фактично у 2004 році на підприємстві інваліди не працювали.
Згідно зі ст. 20 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, на яких інвалідів працює менше, ніж встановлено нормативом, зобов‘язані щорічно відраховувати відділенню Фонду соціального захисту інвалідів грошові кошти на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів і на здійснення заходів по їх соціально-трудовій реабілітації в розмірі середньорічної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
З огляду на вищевикладене позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 14 055,00 грн. за 5 незайнятих робочих місця інвалідами.
Пунктом 3 Положення, про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995 р. "Про організацію робочих місць і працевлаштування інвалідів" передбачено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнагляду охорони праці, організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інвалідів.
Відповідно до п. 5 Положення підприємства вживають заходів до створення робочих місць для інвалідів, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення і відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць для інвалідів. Пунктом 2 Положення встановлено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.
Пунктом 14 Положення передбачено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що підприємство вважається таким, що належним чином виконало покладені на нього Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" обов'язки у тому випадку, коли підприємством були надані докази або проведення атестації робочого місця для працевлаштування інваліда у встановленому законом порядку, або докази того, що необхідна кількість робочих місць була створена і введена в дію шляхом працевлаштування на них відповідної кількості інвалідів разом із документами, які б підтверджували те, що підприємство належним чином повідомляло органи працевлаштування інвалідів про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, але цими органами інваліди для працевлаштування не направлялися.
Відповідачем був направлений лист до Карлівського районного центру зайнятості, в якому він інформував щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів (в матеріалах справи).
Отже, як вбачається з вищевикладеного відповідачем виконано обов’язок щодо створення робочих місць для інвалідів, а обов’язок щодо підбирання та працевлаштування інвалідів не покладений на підприємство. Оскільки інваліди в потрібній кількості для працевлаштування на підприємство не направлялись, то у відповідача була відсутня можливість виконати обов’язок, покладений на нього ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Крім того, відповідач належним чином повідомляв органи працевлаштування інвалідів про потребу в працівниках-інвалідів, що підтверджує відсутність вини підприємства у невиконанні нормативу по працевлаштуванню інвалідів.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Як свідчать матеріали справи, підприємство згідно встановленого нормативу створило 5 робочих місця для працевлаштування інвалідів, повідомляло про робочі місця органи місцевого самоврядування, працевлаштувало одного інваліда, доказів направлення інвалідів відповідачу чи відмови останнього в їх працевлаштуванні позивачем суду не надано, вина підприємства в непрацевлаштуванні двох інвалідів відсутні, і тому підстав для застосування штрафних санкцій немає.
За таких обставин позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 158-163 та п. 6 р. VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” КАС України та ст.ст. 12, 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
Відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суддя Плеханова Л.Б.
Примітки :
1. Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 та ч. 3 та ч. 5 ст. 186 КАС України.
2. Наслідки набрання законної сили судовим рішенням зазначені у ст. 255 КАС України.