Справа №2-4057/10

                                                              Р І Ш Е Н Н Я

                                                  І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

12 жовтня  2010 р.                                                                                                                    м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

                                                 головуючого судді – Домусчі Л.В.,

                                                 при секретарі -           Ларіної Т.Г..,

розглянувши в відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовом заступника прокурора м.Одеси в інтересах Одеської міської ради до Управління Держкомзему м.Одеси, ОСОБА_2  про  визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку,

                                              ВСТАНОВИВ:

           Заступник прокурора м.Одсеси звернувся до суду в інтересах Одеської міської ради з позовом до  Управління Держкомзему м.Одеси, ОСОБА_2 , який в процесі розгляду справи уточнив, та  просив  визнати  недійсним та скасувати державний  акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0690 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1   виданий 12.12.2007 року на ім’я  ОСОБА_2  та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010750502141 .

В обґрунтування позовних вимог  зазначено, що на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2007 року по справі №2-2789/07 було задоволений позов ОСОБА_2 до Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, управління земельних ресурсів при Державному агентстві  земельних ресурсів України у м.Одесі, Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах» про визнання неправомірними дії та бездіяльності, визнання права власності та зобов’язання вчинити певні дії, згідно якого за ОСОБА_2 було визнано право власності на земельну ділянку площею 0,0690 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до цього рішення було видано ОСОБА_2 державний акт про право приватної власності на вказану земельну ділянку 12.12.2007р.

16 квітня 2010р. вищезазначене заочне рішення суду було скасовано, а справа передано на новий розгляд. 16 травня 2008р. ухвалою суду зазначений позов був залишений без розгляду.

         Враховуючи те, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2007 року по справі №2-2789/07, яке стало підставою для отримання державного акту на право власності на вказану земельну ділянку скасовано, та беручи до уваги той факт, що відповідно до діючого законодавства України право розпорядження землями територіальної громади м.Одеси є виключною компетенцією Одеської міської ради, прокурор  вважає за необхідне поновити права Одеської міської ради шляхом скасування державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,0690 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1  , виданий 12.12.2007 року на ім’я ОСОБА_2    та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010750502141.

В судовому засідання представник прокуратури підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити та додатково пояснив суду, що  ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 16.05.2008р. набрала законної сили.

Представник позивача-Одеської міської ради та представник відповідача-  Управління Держкомзему м.Одеси в судове засідання не з’явилися, надали суду письмові заяви з проханням розглядати справу у їх відсутність.

Відповідач ОСОБА_2  в судове засідання не з’явився, надавши суду 27.09.2010р. письмову заяву про визнання позову повністю та з проханням розглядати справу у його відсутність, зазначивши що спірну земельну ділянку він не займає та не використовує.

          Згідно  ст. 169 ЦПК України неявка представників позивача, відповідача,    повідомленого належним чином про слухання справи, не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності і суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Суд, заслухавши пояснення представника прокуратури м.Одеси, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги є обґрунтованими і такими що підлягають задоволенню з наступних підстав:

  Предметом спору у цій справі є  визнання недійсними державного акту про право власності на земельну ділянку .  Тобто  зазначена позовна вимога  виникає із цивільних та земельних правовідносин і згідно ст.15 ЦПК України і  підлягає  розгляду в порядку цивільного судочинства .

  Відповідно до ст.158 ЗК України земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян вирішуються судами.

Судом встановлено, що 12 грудня 2007 року відповідач ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 загальною площею 0,0690 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1    (а.с.4-5).

Вказаний вище державний акт зареєстровано в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010750502141 та був виданий на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03.09.2007 року по справі №2-2789/07, згідно якого за ОСОБА_2 було визнано право власності на земельну ділянку площею 0,0690 га, яка розташована за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1  для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)(а.с.4).

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03.09.2007 року згідно матеріалів адміністративної справи №22-6643/08 ухвалою Приморського районного суду м.Одеси  від 16.04.2008 року скасовано. Ухвалою суду від 16.05.2008р.  позов ОСОБА_2 залишено без розгляду.(а.с.6-7), яка набрала законної сили  і до теперішнього часу не змінена та не скасована.

Згідно приписів ст. 61 ЦПК України, обставини,  встановлені  судовим  рішенням  у   цивільній, господарській  або  адміністративній  справі,  що набрало законної сили,  не доказуються при розгляді  інших  справ,  у  яких  беруть участь   ті  самі  особи  або  особа,  щодо  якої  встановлено  ці обставини.

          Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

          На підстав ст.16 ЦК України кожна особа має правом звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення  дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.

           Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб'єкта власності - народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику.

           Таким чином прокурор має право подати позов в інтересах Одеської міської ради згідно чинного законодавства.

            З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України,  статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (надання земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або у користування, відчуження земельних ділянок державної або комунальної власності, укладення, зміна, розірвання договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки, про встановлення сервітуту, суперфіцію, емфітевзису та інших договорів щодо земельних ділянок, в тому числі прийняття державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно ч. 1 ст. 83 ЗК України , з емлі,  які належать  на  праві  власності  територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

           Відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 82 Земельного кодексу України, ч. 2 ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на землю виникає з підстав, передбачених законом.

           Державна реєстрація права власності на земельні ділянки згідно ст. ст. 5, 7 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" здійснюється відділеннями Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України", які є місцевими органами державної реєстрації прав на нерухоме майно.    

          Згідно ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб здійснюється також шляхом відновлення стану земельної ділянки який існував до порушення прав, і запобіганню вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угод недійними та інше.

Згідно приписів ст. 152 ЗК України, землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення  стану  земельної  ділянки,  який існував  до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання  недійсними  рішень  органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Таким чином, позивач Одеська міська рада є належним власником земельної ділянки площею площею 0,0690 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

          Згідно ч.1 ст..328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

           Як встановлено в ч. 1 ст. 116, ч. ч. 3, 6 ст. 128 Земельного кодексу України право власності на земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності, набувається на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

            Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні у порядку, передбаченому ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Згідно ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування.

Відповідно до ст..116 ЗК України  передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадянам проводиться у разі приватизації земельних ділянок , які перебувають у користуванні громадян.

          Статтею 81 ЗК України встановлено вичерпний перелік  підстав  набуття права власності на земельні ділянки, а саме:  а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

              З урахуванням наведеного вбачається, що набуття земельної ділянки у власність або у користування із земель державної або комунальної власності здійснюється за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень і у судовому порядку це питання вирішується в разі відмови зазначених органів у передачі земельної ділянки у власність.

Судом встановлено, що Одеська міська рада, як орган уповноважений здійснювати повноваження власника землі територіальної громад,  рішення про передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_2 не приймало, право власності на земельну ділянку останній набув на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03.09.2007 року , тобто у непередбачений законом спосіб, яке скасоване ухвалою суду від 16.04.2008 року.

Таким чином, у відповідача ОСОБА_2 відсутні законні підстави для набуття права власності на земельну ділянку площею 0,0690 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

           Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

            Згідно т.378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.        

          Право на судовий захист містить комплекс правомочностей: право на звернення  до суду (порушення справи), на об’єктивне і справедливе право  ставлення до суду, на винесення законного й обґрунтованого рішення, на виконання судового рішення (ст..6 європейської конвенції про права людини).

           Право на судовий захист є конституційним правом особи, передбаченим ст..55 Конституції України.

            Таким чином суд вважає, що позовні вимоги прокурора в інтересах Одеської міської ради  є обґрунтованими, підстав для набуття відповідачем права власності на земельну ділянку не має і держакт підлягає визнанню недійсним, і позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 167,169, ч.3 ст.373, 328, 378 ЦК України, ст..ст.42,38,81,83, 116,125, 126, 152 ,158 ЗК України,  ст.ст. 10, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 10, 11, 15,60,61,169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд-

                                                          В И Р І Ш И В:

    Задовольнити позов заступника прокурора м.Одеси в інтересах Одеської міської ради до Управління Держкомзему м.Одеси, ОСОБА_2  про  визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку в повному обсязі.

             Визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0690 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1  серії НОМЕР_1, виданий 12.12.2007 року на ім’я ОСОБА_2  та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010750502141.

Стягнути з ОСОБА_2  на користь держави  судовий збір у розмірі  8 (вісім) грн. 50 коп., витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 37  (тридцять сім) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення., згідно ч.1 ст. 294 ЦПК України .

Суддя Приморського районного суду

 м. Одеси                                                                                                              Л.В. Домусчі