Справа №2-70/2010

Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

01 вересня 2010р.     Київський районний суд м. Сімферополя в складі:

г оловуючої судді Чумаченко Р.Д.,
при секретарі             Алієвій І.Р.

р озглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики України про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

     ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача. В обґрунтування  позову вказує, що з 01.02.2005р. він працював на посаді директора  Кримської науково - дослідницької станції лікарських рослин. 15 вересня 2009 р. листом Міністерства аграрної політики він був повідомлений про те, що  керуючись постановою КМУ № 203 від 19 березня 1993р. «Про використання контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, яке знаходиться в державній власності» контракт з ним не буде укладений, у зв'язку з чим з 10.09.09 р. він буде звільнений з роботи по п.1 ст.40 КЗпП України. Позивач стверджує, що при прийомі на роботу контракт з ним не укладався, він був прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. Позивач вважає, що підстав для його звільнення по п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у відповідача не було. Також не дотримані умови звільнення по вказаній підставі. Тому звільнення вважає незаконним. Просить відновити його на роботі на колишній посаді, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100000 грн. Указує, що незаконним звільненням йому заподіяні значні моральні страждання, оскільки погіршав стан його здоров'я, він проходив лікування у відділенні неврозів КРУ « КПЛ № 1».

    У судовому засіданні позивач  та його представник  вимоги підтримали, просили визнати наказ про звільнення позивача незаконним, поновити його на посаді, стягнути заробітну платню за період вимушеного прогулу, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100000 грн.

    Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на те, що звільнення позивача проведене відповідно до чинного законодавства.  

    Вислухавши позивача ОСОБА_1, його представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

     Судом встановлено, що наказом Українського державного консорціуму «Укрфітотерапія» № 5 від 27.02.2005 р. ОСОБА_1 був призначений на посаду директора Кримської науково-дослідної станції лікарських рослин.

      Згідно наказу Міністерства аграрної політики України від 18 липня 2007 р. № 514 «Про прийняття державних підприємств, які займаються виробництвом лікарської сировини, до сфери управління Мінагрополітики»  майно і землі Кримської НДСЛР передані до сфери управління Мінагрополітики.

       Міністерство аграрної політики надіслало ОСОБА_1  листа від  21 травня 2009 р. №37-37-7-13/8496, в якому сповіщав останнього про те,  що Міністерство аграрної політики відмовляється укладати з ним трудовий контракт, тому через два місяці після ознайомлення з даним попередженням він буде звільнений з посади директора КНДСЛР на підставі п.1 ст.40 КЗпП України ( ас. 56).

         Наказом Міністерства аграрної політики України від 10 вересня 2009 р. № 166-п ОСОБА_1 був звільнений з посади директора КНДСЛР на підставі п.1 ч.1 ст40 КЗпП України. Причиною звільнення вказано: відповідно до абзацу 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 р. № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, яке знаходиться в державній власності» (відмова міністерства в укладенні контракту з керівником підприємства).

      Згідно ч.3 ст.21 КЗпП України, о собливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

       Постановою Кабінету міністрів України від 19 березня 1993 р.№ 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що знаходиться в державній власності» регулюється укладення контрактів з керівниками підприємств, установ, організацій державної форми власності. Зміст даної постанови КМУ не виключає можливість укладати контракти з працівниками, раніше прийнятими на роботу  з укладенням звичайного трудового договору.

         Кабінет Міністрів відносно працівників - керівників підприємств, що знаходяться в загальнодержавній власності, надає власнику право вирішувати питання про те, чи укладати з працівником, що займає посаду керівника, контракт або звільнити його.

        Про введення контрактної форми трудового договору з раніше прийнятими працівниками слід видати наказ і ознайомити з ним відповідних працівників за два місяці до укладення контракту.

         Стаття 40 ч.1, п.1 КЗпП України дає  власнику право звільняти працівників у зв'язку із  змінами в організації  виробництва і праці.

          Однак, відповідачем не виданий наказ про введення контрактної форми трудового договору з позивачем, не дотриманий порядок вивільнення працівників, встановлений ст. 49-2 КЗпП України, не виплачені компенсації, що належать, відповідно до ст. 49-3  КЗпП України. Саме звільнення проведене через4 місяця після попередження.

        Таким чином, суд приходить до висновку про те, що при звільненні  ОСОБА_1, по ст.40 ч.1, п.1 КЗпП України  допущені порушення  норм вказаного Кодексу.

         Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо в районний (міський) суд у справах про звільнення - в місячний термін з дня вручення копії наказу про звільнення  або з дня видачі трудової книжки.

        Стаття 234 КЗпП указує, що у разі пропуску з поважних причин строків, встановлених статтею 233 цього Кодексу.. суд може відновити цей строк .

         Позивач ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом  про звільнення 21 вересня 2010 р. про що складений акт (ас.60), позивач сам стверджує, що наказ про звільнення він одержав в кінці вересня 2009 р. (ас. 76). Із зазначеним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 01.12.2009 р., тобто з пропуском місячного строку. Позивач не представив поважних причин пропуску строку на оскарження наказу про звільнення, не ставив перед судом питання про відновлення даного строку. При таких обставинах суд не вбачає поважних причин пропуску позивачем строку на звернення до суду та вважає за необхідне в позові про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі на колишній посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити у зв'язку з пропуском строку на звернення до суду.      

         Позивачем також заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди. Дані вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що незаконним звільненням  йому заподіяні етичні і фізичні страждання, слідством яких стало захворювання,  лікування якого  він проходив у відділенні неврозів КРУ КПЛ № 1. Моральну шкоду позивач оцінив в 100000 грн.

         Суд рахує вимоги позивача про стягнення 100 000 грн. у відшкодування моральної шкоди не обґрунтованими, оскільки останній не представив доказів завдання йому моральної шкоди взагалі, а тим більше в сумі 100 000 грн.

           На підставі викладеного, ст., ст. 21, 40, 49-2, 49-3, 235, 237-1 КЗпП України, керуючись ст. 213-215 ЦПК України, с у д

ВИРІШИВ:

        В позові ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики України про визнання наказу № 166-п від 10.09.2009р.  про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Кримської науково-дослідної станції лікарських рослин незаконним, поновлення на роботі на посаді директора Кримської науково-дослідної станції лікарських рослин., стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також в відшкодування моральної шкоди 100 000грн. відмовити.

      Судовий збір віднести за рахунок держави.

      Стягнути з ОСОБА_1 за інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи 120 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АРК через Київський районний суд м. Сімферополя АРК шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя