справа № 2-7088/10
Р I Ш Е Н Н Я
I М Е Н Е М У К Р А I Н И
21 липня 2010 року Рівненський міський суд Рівненської області
в особі судді - Харечка С.П.
при секретарі - Хіміч З.В.
з участю представника позивача – ОСОБА_1
представника відповідача – Козачука Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ВАТ «Завод залізобетонних виробів» про стягнення розрахункових сум належних до виплати при звільненні, заробітної плати за час затримки виплати належних сум при звільненні та моральної шкоди, -
в с т а н о в и в:
Позивач звернувся до суду із позовом до ВАТ «Завод залізобетонних виробів» про стягнення розрахункових сум належних до виплати при звільненні в розмірі 1000 грн., заробітної плати за час затримки виплати належних сум при звільненні в розмірі близько 5000 грн. та моральної шкоди в розмірі 1000 грн.
В судовому засіданні представник позивача подала заяву про збільшення позовних вимог, просила стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за період затримки видачі розрахункових з 28 листопада 2009 року по 28 травня 2010 року в розмірі 11577 грн. та моральної шкоди в розмірі 1000 грн. В обґрунтування позову вказала, що 28 листопада 2009 року позивач був звільнений із роботи за згодою сторін. В день звільнення йому було видано трудову книжку, а розрахункові, які йому були нараховані не було виплачено. Повний розрахунок з позивачем було проведено після звернення до суду із позовом 28 травня 2010 року. Таким чином, відповідач зобов’язаний сплатити позивачу середню заробітну плату за час затримки розрахунку за 6 місяців в розмірі 11577,59 грн. Крім того, неправомірними діями відповідача у зв’язку із невиплатою заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, позивачу було завдано моральну шкоду. Він був змушений докладати додаткових зусиль по захисту порушеного права та для організації життя. Щодо заперечень представника відповідача з приводу застосування строку позовної давності до спірних правовідносин вказала, що в даному випадку строк позовної давності не застосовується, так як позивач дізнався про порушення свого права лише після виплати йому заборгованості із заробітної плати. Представник позивача просила позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вказав, що до спірних правовідносин слід застосувати строк позовної давності троком три місяці, так як позивач пропустив вказаний строк для звернення до суду без поважних причин. Крім того, вказував, що жодних порушень прав позивача зі сторони відповідача допущено не було, а тому підстав для задоволення позову не має.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково.
В судовому засіданні встановлено, що наказом від 23 листопада 2009 року № 177-ВК ОСОБА_3 звільнено з посади водія навантажувача 5 розряду з 28 листопада 2009 року за угодою сторін по ст.. 36 п. 1 КЗпПУ.
Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_3 від 20 квітня 2010 року № 80 заборгованість із виплати заробітної плати на 20 квітня 2010 року становить 147,95 грн. Вказана заборгованість повністю виплачена позивачу 28 травня 2010 року, що сторонами не оспорюється.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а при наявності спору про розмір належних сум - спір вирішується органом, який і визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку.
При визначенні розміру відшкодування необхідно враховувати розмір спірної суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, вини роботодавця у порушенні строків її виплати та інших обставин справи (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).
Суд дійшов до висновку, що на спірні правовідносини не поширюється тримісячний строк звернення до суду.
Так, відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Вбачається, що спір виник з приводу невиплати ВАТ «Завод залізобетонних виробів» ОСОБА_3 вчасно компенсації за невикористану відпустку та заробітної плати в день остаточного розрахунку при звільненні, що дає право позивачу на виплату середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що включає в себе поняття вирішенням іншого трудового спору, на який поширюється тримісячний строк звернення до суду.
Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Судом встановлено, що повний розрахунок із позивачем було проведено 28 травня 2010 року, тобто після звернення позивача до суду із позовом, тобто для позивача фактично розпочався перебіг тримісячного строку саме із цієї дати, а тому суд не застосовує до спірних правовідносин вказаний строк.
Вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 11577,59 грн. є необґрунтованою та завищеною.
Судом встановлено, що у підприємства виникла заборгованість перед позивачем з виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 1167,39 грн. (картка рахунку 661 за 1 півріччя 2010 року); наявність цієї заборгованості пов’язана із часом остаточного розрахунку при звільненні (28 травня 2010 року), в даному випадку мала місце вина роботодавця у порушенні строків остаточного розрахунку (представником відповідача не надано жодного доказу підтвердження його неплатоспроможності чи інших доказів, які підтверджують відсутність вини відповідача).
Таким чином, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають до часткового задоволення.
Судом встановлено, що повний розрахунок із позивачем було проведено через 182 календарні дні із дня звільнення.
Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові суми в строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до п. 3 ч. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_3 становить (676,82+619,72=1296,29; 1296,29/(20+22 робочих днів)=30,86 грн.) 30,86 гривень. Таким чином, розмір середньомісячного заробітку складає 125 робочих дів (протягом періоду не проведення повного розрахунку при звільненні)*30,86 грн. (середньоденну заробітну плату)=3857,50 грн.
Відповідно до ст.. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв’язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв’язку між попередніми умовами.
Згідно з роз’ясненнями, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Суд вважає, що позивачем доведено, що неправомірними діями відповідача щодо не проведення розрахунку в день звільнення в повній мірі йому завдано моральні страждання, які виразилися в втраті нормальних життєвих зв’язків, та в докладенні додаткових зусиль для організації свого життя, суд вважає, що достатнім, справедливим, розумним розміром відшкодування моральної шкоди є розмір 100 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 59, 60, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд –
в и р і ш и в :
Позовну заяву ОСОБА_3 до ВАТ «Завод залізобетонних виробів» про стягнення розрахункових сум належних до виплати при звільненні, заробітної плати за час затримки виплати належних сум при звільненні та моральної шкоди – задовольнити частково.
Стягнути з ВАТ «Завод залізобетонних виробів» на користь ОСОБА_3 середньомісячну заробітну плату за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 3857,50 (три тисячі вісімсот п’ятдесят сім) грн. 50 коп.
Стягнути з ВАТ «Завод залізобетонних виробів» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 100 (сто) гривень.
Стягнути з ВАТ «Завод залізобетонних виробів» в дохід державного бюджету 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Стягнути з ВАТ «Завод залізобетонних виробів» в дохід місцевого бюджету 51 грн. судового збору.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд з поданням в десятиденний строк заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням в 20 денний строк, після подання заяви про апеляційне оскарження, апеляційної скарги. Рішення може бути оскаржене і без подання заяви про апеляційне оскарження у випадку подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення. У випадку неподання заяви про апеляційне оскарження у 10-денний строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку.
Повний текст рішення виготовлено 26 липня 2010 року.
Суддя: підпис
Копія вірно:
Суддя Рівненського міського суду С.П.Харечко