УХВАЛА

Іменем  України

31 липня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі.

Головуючого, судді   Панкова MB. суддів   Белинчук Т.Г. Ісаєва ГА. при секретарі   Войциховській Е.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Радіотелевізійний передавальний центр АР Крим про визнання звільнення незаконним, відміні наказів НОМЕР_1,   НОМЕР_2, поновленні на роботі, стягненні заробітної плати за час вимушеного прогулу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ДП „Радіотелевізійний передавальний центр АР Крим" на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10.11.2005 року,

встановила:

ОСОБА_1  звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що його незаконно звільнили з посади начальника служби інформаційних технологій та автоматизованих систем управління на підставах ст. 40 п. 1 КЗпП України за скороченням штату. Вважає, що звільнили його з особистих мотивів за критику керівництва. Просив визнати незаконними і скасувати накази НОМЕР_1 і НОМЕР_2, пов'язані з його звільненням, поновити його на роботі, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10 листопада 2005 року позов задоволений частково. Наказ НОМЕР_2 про звільнення ОСОБА_1  визнано незаконним. ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді начальника служби інформаційних технологій та автоматизованих систем управління Державного підприємства Радіотелевізійний передавальний центр АР Крим. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1  заробітну плату за період вимушеного прогулу з 13.10.2004 року по 10 листопада 2005 року в сумі 26966,84 грн. без урахування податків.

У решті частини позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1  просить рішення суду змінити, а саме: визнати його звільнення таким, що було проведено з порушенням вимог КЗпП України, визнати та відобразити у мотивувальній частині рішення, що відповідачем при його звільненні вчинені дії, які мають ознаки злочину, винести окрему ухвалу та звернутися у відповідні органи про прийняття відповідних мір відносно посадових осіб РТПЦ АРК по вказаним позивачем фактам, зобов'язати відповідача надати до суду оригінал протоколу засідання профспілкового комітету РТПЦ  АРК   НОМЕР_3, скасувати наказ НОМЕР_1, зобов'язати директора ДП РТПЦ  АРК  Рогожина MB. відшкодувати шкоду підприємству у зв'язку з незаконним звільненням ОСОБА_1.

У апеляційній скарзі представник ДП „Радіотелевізійний передавальний центр АР Крим" просить рішення суду скасувати, вважає його незаконним та необгрунтованим, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Заслухав суддю доповідача, ОСОБА_1 та його представників, представника ДП РТПЦ, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач знаходився в трудових відносинах з ДП РТПЦ з 20.11.2002 року, був прийнятий на посаду інженера по комп'ютерним системам. Наказом НОМЕР_4 , ОСОБА_1   був призначений на посаду начальника служби інформаційним технологій та автоматизованих систем управління РТПЦ АРК.

Наказом НОМЕР_1   з метою підвищення виробничого процесу, відповідальності та трудової дисципліни, скорочення непродуктивних витрат, було визнано неефективними та підлягаючими звільненню десять різних керівних посад підприємства, у тому числі і посада, яку займав позивач. Підставою для видання даного наказу послужило рішення загальних зборів колективу підприємства від 12.08.2004 року, рапорти головного інженера і заступника директора в економічних питаннях, новий штатний розклад, погоджений з профспілковим комітетом, протокол  НОМЕР_3.

З наказом  НОМЕР_1  про звільнення робочих місць ОСОБА_1 був ознайомлений під розпис.

Наказом НОМЕР_5   ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади по ст.40 п.1 КЗпП України, згоду на його звільнення було тричі надано профспілковим комітетом.

Інформацію про скорочення штату було направлено до Сімферопольської міської служби зайнятості.

Судом першої інстанції встановлено, що при звільненні позивача з займаної посади було порушено вимоги ч.З ст.49-2 КЗпП України, оскільки йому не були запропоновані вільні посади, які були на підприємстві на день його звільнення (довідка про вакантні посади у штатному розкладі станом на 13.10.2004 року а.с. 179 т. 1).

Вказане порушення трудового законодавства при звільненні позивача є підставою для визнання наказу   НОМЕР_2   незаконним та поновлення позивача на роботі.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання наказу про його звільнення незаконним і поновлення позивача на роботі на посаді, яку він займав до звільнення, стягненні заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Колегія судців погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.19 постанови від 06.11.1992 року № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорів" (з подальшими змінами), розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці та інше.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1  просить скасувати наказ НОМЕР_1   про скорочення штату на підприємстві, який був підставою для видання наказу про його звільнення, як незаконний.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необгрунтованими. Як встановлено судом першої інстанції, директор РТПЦ АРК діяв відповідно з наданими повноваженнями, його компетенція щодо укладення трудових договорів, звільнення робітників, самостійно визначати та встановлювати штати закріплені в п.п.6.2, 6.4 Статуту підприємства (т.2 а.с. 12-13), наказ про призначення його на посаду від 22.04.2004 року (т.2 а.с.6).

Оскільки реорганізація підприємства із скороченням штату, зокрема, декількох посад, в тому числі і тої, яку займав позивач, мала місце на підприємстві, то у керівництва цього підприємства були підстави для звільнення ОСОБА_1  з роботи по п.1 ст.40 КЗпП України.

Решта доводів, наведених позивачем у апеляційній скарзі, зводиться до намагань надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить вимогам статей 10, 212 Цивільного процесуального кодексу, тому ці доводи до уваги не беруться.

Даних, які б вказували на наявність ознак злочину, передбачених Кримінальним кодексом України, посадовими особами ДП РТПЦ АРК не вбачається.

Неспроможними є доводи апеляційної скарги ДП РТПЦ АРК про те, що судом дана неправильна оцінка обставинам справи і позивачу не могло бути запропоновано вакантні посади, оскільки він не мав відповідної освіти і стажу роботи.

Положеннями статті 49-2 КЗпП України передбачений Порядок вивільнення робітників, згідно з яким одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві.

Так, як встановлено, на зазначеному підприємстві станом на 13.10.2004 року були вакантними посади електромонтера СРТО 6 розряду і електромеханіка засобів радіо і телебачення 1 категорії. Щодо неналежної освіти позивача, колегія суддів вважає неспроможними ці доводи: як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1  має вищу професійно-технічну освіту (копія диплому а.с.59 т.1), йому присвоєно спеціальність інженера-системотехніка, а також середню професійну освіту по спеціальності технік-електрик.

Всім обставинам і доказам у справі суд дав належну оцінку, висновки суду відповідають дійсним обставинам справи, вимогам закону і підтверджуються достовірними доказами.

На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -

Ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ДП „Радіотелевізійний передавальний центр АР Крим" - відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10 листопада 2005 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку у Верховний Суд України протягом двох місяців.