ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_________________________________________________

__________________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "14" жовтня 2010 р.                                                           Справа № 6/12-НМ

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  

суддів:                                                                        

при секретарі                                                             ,

за участю представників сторін:

від позивача: Матяша О.Б. - виконавчого директора,

                       Товянської І.О. - представника за довіреністю №06-197 від 26.03.2010 р.,

від відповідача: не з'явились,

від третьої особи: не з'явились,

розглянувши апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, АДРЕСА_1  

на рішення господарського суду Житомирської області

від "15" червня 2010 р. у справі № 6/12-НМ (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Житомиравтотранс", м.Житомир   

до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, АДРЕСА_1

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Житомирської міської ради, м. Житомир   

про  зобов'язання вчинити певні дії

з оголошеною в судовому засіданні перервою з 12.10.2010 р. до 14.10.2010 р. згідно зі  

ст.ст.77,99 ГПК України   

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 15.06.2010 р. у справі №6/12-НМ позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Житомиравтотранс", м.Житомир до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, АДРЕСА_1 задоволено: зобов"язано підприємця ОСОБА_3 звільнити частину платформи на території Житомирського автовокзалу, площею 25,2 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2. Стягнуто з відповідача на користь позивача 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційо-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Як вважає відповідач, рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм процесуального і матеріального права і не відповідає вимогам ст.ст.4,83 ГПК України.

Порушенням норм процесуального права є те, що суд відповідно до ст.ст.32-34 ГПК України суд першої інстанції прийняв до уваги неналежні докази, яким є лист (а.с.9) про повідомлення товариством підприємця про припинення дії договору. Жодного доказу про те, що товариство повідомило відповідно до п.4.2. договору підприємця про припинення дії договору товариство не надало відповідно до ст.33 ГПК України, у справі такий доказ відсутній. За матеріалів справи вбачається, що товариство відправляло поштову кореспонденцію підприємцю, але яку саме кореспонденцію відправлено товариство доказів не надало. Відсутній доказ про вручення як у справі, так і у товариства, що воно відповідно з п.4.2. договору направило письмову заяву підприємцю про припинення дії договору. У справ є лише листування підприємця з товариством після сплину терміну дії п.4.2. договору. Товариство не надано доказу, що діяло відповідно до п.4.3. договору. За таких обставин, вважає відповідач, договір відповідно до п.4.2. договору є продовженим.

Скаржник вважає, що порушення норм процесуального права привели до порушень норм матеріального права. вказує, що відповідно до ч.1 договору товариство взяло на себе зобов"язання передати підприємцю частину території Житомирського автовокзалу площею 25,2 кв.м., а фактично передало аналогічну площу на території станції на платформі, а не в автовокзалі, що підтверджується змістом позовної заяви та інвентарною справою товариства. За таких обставин, договір скаржник вважає продовженим.

В засідання суду скаржник свого представника не направив, надавши до суду заяву (вх.№02-01/6821) про перенесення розгляду справи, у зв"язку з неможливістю явки підприємця в судове засідання 12.10.2010 р. з поважних причин.

Судовою колегією розглянуто дане клопотання та відхилено, з огляду на наступне.

По-перше, відповідно до положень ст.28 Господарського процесуального кодексу України, відповідач як суб"єкт підприємницької діяльності  мав  право направити для участі в судовому засіданні свого представника за довіреністю. При цьому, слід зазначити, що ГПК України не обмежує кількості представників, яких може призначити одна особа.

По-друге, судова колегія зазначає, що метою судового представництва є необхідність забезпечення реалізації процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі та зауважує, що відповідач неодноразово під час розгляду справи мав можливість здійснити повний та професійний судовий захист своїх інтересів не лише направивши представника товариства в засідання суду (з урахуванням положень ст.28 ГПК України) для надання усних пояснень, а й підготувавши письмові пояснення по суті господарського спору та надавши (за наявності) відповідні письмові докази у спростування позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Житомиравтотранс". Усі надані відповідачем пояснення та письмові докази містяться в матеріалах справи.

По-третє, відсутність представника сторони відповідно до ст.ст.77,99 ГПК України не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи; а тому з урахуванням того, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, з урахуванням наведених у ст.101 ГПК України приписів про межі перегляду справи в апеляційній інстанції, нез"явлення в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті за наявними матеріалами справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Житомиравтотранс", яке є позивачем у справі, подало письмовий відзив на апеляційну скаргу (а.с.60-62).

У відзиві позивач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги ПП ОСОБА_3 та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Як зазначає позивач, договір між сторонами укладався терміном до    31.12.2009 р. оскільки товариство не мало наміру продовжувати договір, відповідно до п.4.2. договору СПД ОСОБА_3 було направлено лист №12-700 від 10.11.2009 р. про припинення дії договору з 01.01.2010 р. Про припинення дії договору та про необхідність звільнити об"єкт оренди підприємцю ОСОБА_3 неодноразово наголошувалось також листами №12-15 від 11.01.2010 р. та претензією №1 від 25.01.2010 р. Всі повідомлення направлялись рекомендованими листами з повідомленнями про вручення. Оригінали даних документів оглядались в судових засіданнях суду першої інстанції, а завірені копії містяться в матеріалах справи. На всіх повідомленнях присутній підпис відповідача, який свідчить про те, що листи отримані ним особисто. Твердження відповідача про те, що повідомлення ним не були отримані не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ним було надано відповіді на них.

Позивач вказує, що не звільняючи територію автовокзалу СПД ОСОБА_3 фактично порушив умови договору та вимоги цивільного законодавства України, оскільки своїми діями він порушує право володіння, розпорядження та користування майном товариства, що призводить до неможливості проведення планових ремонтів території, перешкоджає нормальній господарській діяльності товариства.

У відзиві також зазначено, що відповідно до умов договору, позивач як орендодавець повинен був передати орендарю у тимчасове користування частину території автовокзалу, а не частину приміщення автовокзалу, як вважає скаржник. При цьому позивач наголошує, що він є власником автовокзалу "Житомир", про що свідчить копія інвентарної справи та витяг з БТІ, надані в матеріали справи. При цьому, відповідно до ЗУ "Про автомобільний транспорт", автостанцією є комплекс будівель, споруд та стоянок. Умовами договору передбачено надання саме частини облаштованої території і ніяким чином не обумовлювалось передання частини приміщення автовокзалу; відповідач користувався наданою територію протягом 6 років, не маючи жодних заперечень та продовжуючи договір оренди декілька років поспіль.

Представники позивача в засіданні суду проти доводів апеляційної скарги заперечили, вважають оскаржуване рішення суду законним та обґрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Житомирська міська рада - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, правом подання відзиву на апеляційну скаргу, встановленим ст.96 ГПК України, не скористалась; свого представника в судове засідання не направило, подавши до суду заяву ((вх.№02-01/6837/10 від 12.10.2010 р.) про розгляд апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника міської ради.

Враховуючи вищевикладене, а також положення ч.2 ст.96 ГПК України, за яким відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду, судова колегія вважає за можливе здійснювати апеляційний розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву позивача на неї, перевіривши в повному обсязі законність та обґрунтованість оскаржуваного судового акту, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Житомиравтотранс" (орендодавець) та підприємцем ОСОБА_3 (орендар) укладено договір №193 про оренду частини території Житомирського автовокзалу (АДРЕСА_2), за яким орендодавець здає орендареві в тимчасове користування частину території Житомирського автовокзалу площею 25,2 кв.м. для встановлення кіоску під реалізацію книг, журналів, канцтоварів та іншої друкованої продукції і продуктів харчування, крім напоїв кави та чаю, кондитерських виробів, безалкогольних напоїв, алкогольних та слабоалкогольних напоїв, соків, морозива, мучних виробів з різними начинками (а.с.8).

Згідно розділу 2 договору орендар зобов'язаний використовувати об'єкт оренди за призначенням та з додержанням умов цього договору.   

Термін дії договору встановлюється з дня його підписання сторонами до 31.12.2009р. (п.4.1 договору).

Відповідно до п.4.2. договору, договір рахується щорічно продовженим, якщо не менше як за 15 днів до закінчення терміну дії не буде письмової заяви однієї із сторін про припинення цього договору (п.4.2 договору).

Як свідчать матеріали справи, 10.11.2009 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Житомиравтотранс" направило на адресу                        СПД ОСОБА_3 повідомлення за вих.№12-700 про припинення з  01 січня 2010 року терміну дії договору оренди частини території Житомирського автовокзалу від 01.04.2009 р. (а.с.9).

Листом від 22.01.2010 р. за вих.№220110 підприємець повідомив ТзОВ "Житомиравтотранс" про намір продовжити договір оренди на взаємовигідних умовах (а.с.11).

25.01.2010р. ТзОВ "Компанія "Житомиравтотранс" направило СПД ОСОБА_3 претензію №1 з вимогою терміново звільнити об'єкт оренди, у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди (а.с.12). Вказана претензія залишена підприємцем без відповіді та без задоволення, що й стало підставою для звернення до господарського суду з позовом у даній справі.

Як уже зазначалось, рішенням, що оскаржується, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Житомиравтотранс" задоволено та зобов"язано підприємця ОСОБА_3 звільнити територію Житомирського автовокзалу (частину платформи) площею 25,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, враховуючи наступне.  

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, господарський суд приходить до висновку про задоволення позову з огляду на наступне.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні норми містяться в ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Пунктом 1 статті 763 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Зі змісту ст.291 Господарського кодексу України "Припинення договору оренди" вбачається, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч.4 ст.291 Господарського кодексу України, правові  наслідки  припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму  Цивільним  кодексом України.

Статтею 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцю річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Таким чином, обов"язки наймача у відносинах найму не обмежуються строком дії договору найму та існують після його припинення. Норма ст.785 ЦК України зобов'язує наймача у разі припинення договору найму повернути наймодавцеві річ. При цьому, як у разі припинення договору найму в результаті закінчення строку його дії, так і в результаті дострокового припинення договору на вимогу будь-якої із сторін.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього  Кодексу,  інших  актів  цивільного законодавства,  звичаїв  ділового  обороту, вимог  розумності  та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з дослідження наявних у справі матеріалів та не заперечується скаржником, позивач неодноразово повідомляв підприємця ОСОБА_3 про припинення дії договору оренди (листи, а.с.28-30).

Разом з тим, доказів добровільного звільнення орендованого майна - частини платформи площею 25,2 кв.м. на території Житомирського автовокзалу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 підприємцем не надано.

Матеріалами справи стверджується, що майновий комплекс автовокзалу, який розташований в м.Житомирі по вул.Київській,93, який складається з об"єктів нерухомого майна відповідно інвентарної справи №8467, в цілому, дійсно належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Житомиравтотранс" на праві приватної власності; право власності на комплекс автовокзалу зареєстровано за позивачем КП "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської міської ради" (а.с.82,83). До переліку будівель комплексу автовокзалу, що знаходиться в м.Житомирі по вул.Київській, 93, входить в т.ч. платформа пасажирська з накриттям, частина якої (25,2 кв.м.) орендована відповідачем на підставі договору №193 від 01.04.2009 р.

Відповідно ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею,  незалежно від  волі інших осіб.

Згідно ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння,  користування  та  розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст.319 ЦК України).

При чому, згідно ч.7 ст.319 Цивільного кодексу України, діяльність власника може  бути обмежена чи припинена або власника може бути  зобов'язано  допустити  до  користування  його майном  інших  осіб  лише  у  випадках  і в порядку,  встановлених законом.

Ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у  його здійсненні.

Зважаючи на той факт, що договір оренди №193 від 01.04.2009 р. є припиненим в силу закінчення строку, на який він був укладений, зважаючи на заперечення орендодавця щодо продовження орендних правовідносин з орендарем, як було встановлено під час розгляду даної справи судом першої інстанції та апеляційним господарським судом, відповідач взагалі не повинен був користуватись спірним майном - частиною платформи автовокзалу з 01.01.2010 р. та зобов"язаний був повернути орендодавцю майно у належному стані, як передбачено  ст.785 ЦК України.

За таких обставин, у підприємця ОСОБА_3 відсутні підстави для подальшого користування спірною територією - частиною платформи автовокзалу площею 25,2 кв.м., а тому, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на порушення судом норм процесуального права, оскільки відповідно до вимог процесуального законодавства судовий акт підлягає скасуванню лише за умов істотного порушення процесуальних прав сторін, що потягло за собою неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, і призвело до прийняття неправильного судового рішення.

Безпідставними є посилання скаржника і на порушення норм матеріального права, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Отже, твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення у справі прийнято у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не вбачається.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.  101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд                                               

                                      ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 15.06.2010 року у справі №6/12-НМ залишити без змін, а апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, АДРЕСА_1 - без задоволення.

2. Справу №6/12-НМ повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя                                                                  

судді:

віддрук.прим.:

1 - до справи

2 - позивачу

3 - відповідачу

4 - третій особі

5 - в наряд