ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2007 р. | № 9/56-06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кривди Д.С., |
суддів: | Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
розглянувши касаційну скаргу | Агропромислової асоціації "Земля і люди" |
на ухвалу | від 03.07.07 Житомирського апеляційного господарського суду |
у справі | №9/56-06 |
господарського суду | Вінницької області |
за позовом | Агропромислової асоціації "Земля і люди" |
до | Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пера-інвест" |
про | розірвання договору, повернення техніки і стягнення збитків у розмірі 382519,67 грн. |
за зустрічним позовом | ПВКП "Пера-інвест" |
до | Агропромислової асоціації "Земля і люди" |
про | визнання договору та додаткової угоди недійсними |
за участю представників сторін |
від позивача: | Боклаг О.Г., дов. |
від відповідача: | у засідання не прибули |
ВСТАНОВИВ:
Агропромислова асоціація "Земля і люди" звернулась до господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пера-Інвест" про розірвання укладеного між сторонами у справі договору №15.03.04/01.А.1 від 21.02.01 фінансової оренди (лізингу), повернення техніки вартістю 197098,96 грн. та стягнення збитків у сумі 382519,67 грн.
Відповідач позов не визнав, а навпаки, заявив зустрічний позов до позивача у справі про визнання неукладеним договору №15.03.04/01.А.1 від 21.02.01 та додаткової угоди до нього №15.03.04/01.А.1-Д від 21.02.01
Справа розглядалась судами неодноразово. Постановою від 24.01.07 Вищий господарський суд України скасував рішення і постанову судів попередніх інстанцій, направивши справу на новий розгляд.
При новому розгляді справи позивач уточнив свої вимоги наступним чином: розірвати укладений між сторонами у справі договір №15.03.04/01.А.1 від 21.02.01 фінансової оренди (лізингу); вилучити у відповідача і повернути позивачу сільгосптехніку (обприскувач "Джон-Дір-6000" заводський № шасі 019011, обприскувач "Джон-Дір-6000" заводський № шасі 019244, обприскувач "Хагі-280" заводський № шасі 043339041); стягнути з відповідача на користь позивача 382519,67 грн. заборгованості за договором.
Рішенням від 25.05.07 господарський суд Вінницької області (суддя Мельник П.А.) припинив провадження у справі в частині позовних вимог щодо розірвання договору №15.03.04/01.А.1 від 21.02.01, а в решті позовних вимог та в зустрічному позові відмовив.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Житомирського апеляційного господарського суду, який (колегія суддів у складі: Веденяпіна О.А. –головуючого, Іоннікової І.А., Черпака Ю.К.) ухвалою від 03.07.07 вказану апеляційну скаргу повернув скаржнику на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України у зв'язку з ненаданням доказів сплати державного мита у встановленому розмірі.
Ухвалою від 14.08.07 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування ухвали суду апеляційної інстанції як такої, що суперечить вимогам процесуального права, та направлення справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована хибністю висновку суду апеляційної інстанції щодо сплати позивачем державного мита не в повному обсязі, оскільки в апеляційній скарзі рішення суду першої інстанції оскаржувалось лише стосовно висновків щодо розірвання спірного договору.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України апеляційна скарга (подання) не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі. Додання таких доказів до апеляційної скарги передбачено ч. 3 ст. 94 ГПК України.
Позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду за вимогами ст. 45 ГПК України оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством. Згідно з ч. 1 ст. 46 ГПК України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.
Розміри ставок державного мита із заяв, що подаються до господарських судів, встановлені ч. 2 ст. 3 Декрету КМУ “Про державне мито”. Зокрема, відповідно до п. (г) цієї норми з апеляційних та касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами, сплачується 50% ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру –50% ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір стосовно розірвання договору, повернення техніки та стягнення заборгованості, а за зустрічним позовом –щодо визнання недійсним договору.
Згідно з п.п. (а), (в) ч. 2 ст. 3 Декрету КМУ “Про державне мито” із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, сплачується 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; а із позовних заяв у спорах, що виникають підчас укладення, зміни або розірвання господарських договорів, - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повертаючи скаржнику апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно з доданим до скарги платіжним дорученням №215 від 12.06.07 скаржником сплачено державне мито в розмірі 42,5 грн., тобто в частині позовних вимог немайнового характеру, а в частині позовних вимог майнового характеру державне мито в розмірі 1912,59 грн. не сплачено.
При цьому в оскаржуваній ухвалі зазначено, що позивач, звертаючись з апеляційною скаргою, заявив вимоги про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення щодо задоволення позову про розірвання договору №15.03.04/01.А.1 від 21.02.01, вилучення у відповідача і повернення сільськогосподарської техніки, стягнення з відповідача 382519,67 грн.
В касаційній скарзі позивач доводить, що ним в апеляційній скарзі оспорювалось лише питання про розірвання договору, а рішення в частині позовних вимог майнового характеру не оскаржувалось.
У матеріалах справи копія апеляційної скарги, що подавалась позивачем, відсутня. На вимогу суду позивач надав у судове засідання оригінал апеляційної скарги, в якій заявлено наступні вимоги: "Скасувати вказане рішення Господарського суду Вінницької області щодо розірвання договору від 21.02.2001р. №15.03.04/01.А.1 і прийняти нове рішення, задовольнивши вимоги Позивача, а також у відповідності до ст. 101 ГПКУ перевірити законність і обґрунтованість вищеназваного рішення у повному обсязі".
Апеляційна скарга мотивована неправильністю висновків суду першої інстанції щодо заявлення позивачем до стягнення суми 382519,67 грн. як основного боргу, а не збитків. Також скаржник посилається на хибність висновків суду першої інстанції стосовно обставин невиконання умов спірного договору стосовно розрахунків. Крім того, скаржником викладено доводи стосовно вимог про повернення його власності – переданої за спірним договором техніки.
З огляду на таке викладені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції лише в частині висновків щодо розірвання спірного договору судова колегія відхиляє як такі, що не відповідають матеріалам апеляційної скарги.
Отже, в апеляційній скарзі йдеться не про скасування рішення суду першої інстанції лише в певній частині, а навпаки, скаржником заявлені вимоги про перевірку цього рішення у повному обсязі. До того ж доводи апеляційної скарги стосуються саме вимог позивача щодо стягнення 382519,67 грн. та повернення спірної сільгосптехніки.
Проте, оскаржуючи рішення суду першої інстанції в повному обсязі, позивач сплатив мито в розмірі 42,5 грн., тобто в частині позовних вимог немайнового характеру. Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі, в частині позовних вимог майнового характеру державне мито в розмірі 1912,59 грн. позивачем не сплачено.
З огляду на таке Житомирський апеляційний господарський суд правомірно повернув без розгляду апеляційну скаргу відповідача на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 03.07.07 у справі №9/56-06 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький